Сторінки ВІРИ КЕ:  Хроніка, Коментарі, Різне

“Маланка” Суспільної Служби Українців Канади в Торонто – 2008 р.

Тепер такі часи, що завжди забагато місця – наприкінці грошей... Забагато децизій – наприкінці року... Забагато резолюцій – на початку року...

А як до того додати два календарі: Юліанський і Григоріанський, появу нової та розквіт четвертої “хвиль”, то українська громада справді живе у смішно парадоксальній атмосфері. А однак ця громада не перестає думати про ГРОМАДСЬКЕ ЖИТТЯ! Дарма що постійно збільшуються щоденні обов’язки і з кожним роком більше і більше “Маланок”, більше і більше оркестрів, більше і більше місць для танцювання. Різниця – у ціні квитків. Хоч у Торонто є тільки два популярні мільйонери, та бідні люди таки якось знаходять гроші платити і по 100, і по 250 долярів за квиток на “Маланку”.

Дуже мудро вийшла з цього зачарованого кола Торонтська Суспільна Служба. Дирекція дістала залу, як і минулого року, в КУМФ. Приготування вечері доручила кулінарному “маестро” Ганнусі – власниці “кейтерінґ сервіс” “ТРОЯНДА”, яка завжди приготовляє страви елегантно і смачно. А квитки вступу, наперекір усім “Маланкам”, коштували тільки 45 долярів від особи. Очевидно, 16 круглих столів дуже швидко наповнилися гостями. Появилося вино, що його подарувала пані Мисакович, власниця броварні SWANSEA BREWERY CLUB, та закуски. Тоді голова Філії ССУК Торонто інж. Юрій Сеньків усіх сердечно і тепло привітав, о. Іван Барщик за всіх помолився, а разом усі заколядували. Почалася вечеря. При каві з головних дверей вийшли члени театралізованого дійства “МАЛАНКА” з колядками і щедрівками під керівництвом пані Марії Коваль. Всі хористи з нової “хвилі”, очевидно, з четвертої. Їхнє дійство було базоване на традиційному дійстві “Вертеп”. Майже цей сам “Вертеп” я бачила кілька років тому в залі УНО на вулиці Коледж, тільки його виконували вимішані “хвилі”. Тоді ще ніхто з ніким не ділився на хвилі...

Це “Маланкове дійство” пані Коваль впровадило публіку у відпружений настрій. Хористи, солісти, скрипаль і акордеоніст зливалися в одну “нерозлучну хвилю” з публікою і майже були би дістали “зорі при руках і зорі при ногах”, якби не треба було зробити місце на дальшу програму. А в дальшій програмі за ініціативою інж. Юрія Сенькова, за апробатою Конгресу Українців Канади за новообраного президента Конгресу Українців Канади пана Павла Ґрода нагороджено Віру Ке Плавущак Шевченківською медаллю. Медаль вручила заступник президента КУК, адвокат Леся Хичій. Яка шкода, що я не могла і отримувати медаль, і робити фотографії!

 Від цього мементу майже до півночі (бракувало 60 хвилин!) піаніст Мирослав Іванів (загубленець “Львівського Ретро”) дістав свою первісну енергію і витягав з фортепіано найкращі стакатто, леґато, алеґретто і бравури разом з арпеджіо. Радісно і задоволено всі його слухали, а настрій перемінювався в електрику з іскрами. На якій “Маланці” присутні пережили такі гами настроїв і з таким почуттям глибокої відпруги поїхали додому?

Оскільки я на прощання нікому нічого не пабажала з Новим Роком, то роблю це тепер.

Бажаю, щоб ви ніколи не перемінилися в таких людей, що вічно стогнуть і нарікають.

Будьте мислителями виняткових думок, а не пересічних, стандартних, обмежених.

І хай буде музика скрізь, куди причалить ваша думка і ваша присутність!

Хай вам щастить навіть у лотереї.

Ми не є приготовлені вибирати людей року, але у світі це роблять завжди. Наприклад, перед початком 2000 року Англія та Німеччина визнали Ґутенберґа, першого друкаря, “Людиною Тисячоліття”. Для інших “Людиною Тисячоліття” був хімік і мікробіолог Луї Пастер. Нe менше голосів зібрав Альберт Айнштайн, який радикально змінив знання про Космос і заклав фундамент для нуклеарного віку. Багато голосувало за братами Вілбуром та Орвілом Врайт, які розвинули аеронавтику і збудували перший літак. Навіть хтось поставив на листу Гітлера, найбільшого злочинця світу!

Напередодні 2006 року деякі телевізійні канали проголосили “Людей Тижня”. Але найбільшою несподіванкою для всіх було визнання “Людиною Року” Володимира Володимировича Путіна, президента Росії, дарма що Путін не є демократом у розумінні Західного світу і не є взірцем свободи слова. Його кредо, для якого він жив, – стабільність, іґноруючи свободу. А в Росії не було ані стабільности, ані свободи понад сто років. Дідо Путіна працював у Йосифа Сталіна, диктатора, що тримав свій нарід під обухом жахливого, обридливого терору, і виварював для нього найсмачніші у світі страви. А Путін “виварив” для Росії на руїнах дегенеруючого   комунізму стан рівноваги, який допровадив Росію до стола світових потуг. Дивно тільки, що так багато росіян залишили Путінову “стабільність” і змінили її на еміграцію до країн, де є свобода слова, свобода думки, свобода існування без страху. Невже “стабільности” їм не вистачає? Але який буде Путін і яка буде Росія – побачить світ у майбутній декаді. (Якщо доживе!)

(Шкода, що українці не вибрали “Людиною Року” Юлію Тимошенко. Чи “нот єт”?)

Феноменальний композитор Петро Ніщинський        1832–1896

Доля Ніщинського-композитора дуже нагадує долю М. Березовського, Веделя, Вербицького, Кошиця, Стеценка і Леонтовича. Усі вони початкові знання з музики одержали, навчаючись у бурсі, семінарії або в Київській Академії. Ніщинський продовжував освіту в Атенському Університеті, здобувши там ступінь магістра наук. Він став одним з перших перекладачів на українську мову зразків давньої грецької літератури, за що його високо оцінив Іван Франко, котрий розумів необхідність ознайомлення українських людей з шедеврами світової літератури.

Свій шлях у музичне мистецтво Ніщинський починав із співу у бурсацьких, семінарських хорах, а згодом став членом хорового колективу Київської Академії, де самотужки вивчав гармонію, поліфонію і оволодів основами музичної композиції. Його перший широкознаний музичний твір – хор “Закувала та сива зозуля” з надзвичайним успіхом прозвучав у п’єсі “Невольник” М. Кропивницького. Потім він написав музику до драми “Назар Стодоля” Тараса Шевченка. Ця завершена музично-театральна сцена під назвою “Вечорниці” ставилася і з драмою Шевченка, але ще частіше виконувалася як самостійний твір. “Вечорниці” немовби складаються з окремих музичних номерів, кожний з яких нагадує чи то історичну або героїчну пісню, чи то побутову або обрядову. Одне з центральних місць у творі займав хор “Закувала та сива зозуля”. У цілому ж “Вечорниці” нагадують розгорнуту оперну сцену з добре обдуманою музичною драматургією. Тому “Вечорниці” повинен виконувати мішаний хор, щоб не пропадала так блискуче обдумана музична драматургія Ніщинського через спрощування і обробки.

Петро Ніщинський також переклав на грецьку мову “Слово о полку Ігоревім”, написав багато розвідок про грецьку музику і метрику і написав та видав шкільні підручники з грецької мови. Словом, він був феноменально інтелігентний і талановитий. 

Фоторепортаж з благодійного базару

Розпродаж випадкових речей, одягу, книжок, апаратів, електроніки став підпорою для багатьох людей, для організацій, навіть для церков. З дешевого розпродажу користають усі – крім снобів. Недавно (1 і 2 лютого) ми були на такому добродійному ярмарку в залі церкви Св. Димитрія, на вулиці La Rose. Зала була заладована одягом, книжками, плівками, платівками, картинами, апаратами і забавками. Ціни – неймовірні: починалися від 10 центів. Хоч я носила фотографічний апарат і торбу з моїми персональними речами, та я тримала також велику прозору пластикову торбу, і що тільки цікаве побачила – фіть до торби, фіть до торби... І стрічала різних знайомих з минулих декад, які живуть у церковному апартаменті. Було зворушливо, приязно, тепло і – весело!