Отаман Армії нескореної України

До 100-річчя з дня народження Тараса Бульби-Боровця

“Армія без держави – це те ж, що і держава без армії. В одному й другому випадку, особливо на етапі становлення, одна існуюча сама по собі структура, як і друга, приречена на неуспіх”.

Т. Бульба-Боровець

Тарас (за деякими даними – Максим) Дмитрович Боровець (Тарас, Ристриченко, Байда, Бульба Тарас) народився 9 березня 1908 року в селі Бистричі Березнівського району на Рівненщині. Сім’я була багатодітною (дев’ятеро дітей) та малоземельною.

Дитинство і юність його минули під впливом розповідей діда Уляна про трагічну історію України, про прадіда, котрий виступив разом з Мазепою на боці Карла XII проти жорстокого Петра І.

Не маючи змоги навчатись у школі через скрутне матеріальне становище сім’ї, Тарас Боровець наполегливо займався самоосвітою. Багато читав, цікавився політикою. Вирішальну ж роль у залученні його до політики відіграв сотник Василь Раєвський. Він у 1932 році познайомив Боровця з полковником колишньої армії УНР Іваном Литвиненком.

Познайомившись із Боровцем, полковник Литвиненко розгледів у ньому організаторські здібності й залучив до виконання своїх завдань. Сааме за його дорученням Тарас декілька разів нелегально переходив кордон з СРСР. Там він на власні очі побачив організований більшовиками голодомор українського народу. Свої враження від побаченого Тарас Боровець описав у творі в п’яти томах – «Людоїди». Його було опубліковано під псевдонімом “Ристриченко”.

У цей же час, за порадою полковника Литвиненка і за допомогою сотника Раєвського, майбутній отаман засновує невелику підпільну організацію під назвою “Українське Національне Відродження”, яку сам і очолив. Слід зазначити, що ніяких архівних матеріалів чи згадок учасників цих подій щодо існування такої організації немає. Відсутні й документальні підтвердження з боку польської поліції. Водночас польська поліція відзначила приналежність Тараса Боровця до ОУН. У червні 1934 року українські націоналісти вбили польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького. Прокотилася хвиля арештів.

Захопила вона і Тараса Боровця. Крім зв’язків з ОУН, на суді йому було інкриміновано написання книги антипольського спрямування „Пан депутат у Сеймі”. У ній він висміяв польську парламентську “демократичну” систему. Були у книжці також наскоки на високих посадових осіб. За це Боровця кинули на три роки в концентраційний табір у Березі Картузькій.

Там він познайомився з багатьма відомими націоналістами, людьми різних політичних поглядів. Дружба з деякими тривала довгий час, як це мало місце з Іваном Мітрингою.

За зразкову поведінку Боровця звільнили достроково навесні 1935 року.

З осені 1935-го до зими 1937-го він займався організацією роботи кам’яного кар’єру в с. Карпилівці. Проте утиски і переслідування з боку польських властей не припинялись. Узимку 1937 року йому було заборонено жити у прикордонній зоні й наказано переїхати вглиб Польщі. Боровець переїздить до Варшави. Польсько-німецька війна застала його у столиці Польщі. Там він стає свідком напливу втікачів із Західної України, яка у вересні 1939 року опинилась під контролем Червоної Армії.

Деякий час Тарас Боровець працює у Варшаві в допомоговому комітеті. Проте через напружені стосунки з керівництвом він залишає допомоговий комітет і переїздить до Кракова.

1 серпня 1940 року він разом з Валентиною Кульчинською, дочкою отця Євгена Кульчинського з Дермані – відомого діяча визвольних змагань 1917-1920 років, з допомогою полковника Литвиненка переходить кордон між Німеччиною і Радянським Союзом. За кілька днів блукань лісами й болотами Тарас Боровець таємно добирається до хати жителя хутора Погулянки, що біля містечка Степань, Кудрі Григорія Михайловича. До кінця вересня він нелегально залишався у нього. Кудря залучив до виконання доручень Боровця своїх знайомих і родичів.

Деякі німецькі документи свідчать про організаційну роботу, яку проводив на Поліссі майбутній отаман у передвоєнні роки.

У 1939-1941 рр. під час більшовицької окупації продовжував роботу з організації націоналістичного підпілля на Поліссі і Волині. На початку німецько-радянської війни 1941-1945 рр. Бульба-Боровець сформував і очолив партизанські виділи Поліської Січі в м. Олевську. В лютому 1942 р. повстанські загони на чолі Бульби-Боровця діяли в Костопільському та інших районах. У березні-квітні 1943 р. вів переговори з штабом УПА-Північ, однак пропозицію про входження його виділів в єдиний повстанський рух Бульба-Боровець відхилив.

У липні 1943 р. Бульба-Боровець перейменував очолювані ним загони в Українську Народно-Революційну Армію і створив спільно з І. Мітрингою Українську Національно-Демократичну Партію. 18-19.8.1943 р. УНРА була роззброєна частинами Української Повстанської Армії.

Наприкінці листопада 1943 р. (за деякими даними 1.12.1943 р.) заарештований гестапо у Варшаві і ув’язнений у концтаборі Заксенгавзен. Звільнений у вересні 1944 р.. 3 1948 р. жив як емігрант у Канаді. Видавав журнал “Меч і Воля”, створив Українську Національну Гвардію. Помер  15.05 1981 року,  похований у Нью-Йорку. Автор спогадів “Армія без держави”.

До 100-річчя з дня народження Тараса Бульби-Боровця відбувалися урочистості на батьківщині героя – у селі Бистричі, а також у Березному та Рівному в Україні.