Полтавська трагедія, Батуринська різанина та Конотопський тріумф

Богдан Червак, провідник Київської міської організації ОУН

“Не газом єдиним” вимірюються взаємини між Україною і Росією. Про це росіянам і українцям нагадав Президент України Віктор Ющенко, зустрічаючись нещодавно у Москві зі своїм російським колегою. Як повідомили ЗМІ, український та російський лідери начебто домовилися про спільне, так зване тристороннє відзначення 300-річчя Полтавської битви. “Вважаємо за доцільне обговорити це питання і з нашими шведськими партнерами”, – заявив В. Путін під час підсумкової прес-конференції.

Водночас, як зазначають ЗМІ, В. Ющенко поінформував свого російського колегу, що Україна порушить питання про роль гетьмана Мазепи у подіях 300-річної давнини, а масштабна інформаційна кампанія з цього приводу почнеться восени 2008 року, в рамках підготовки до 300-річчя руйнування гетьманської столиці в Батурині. Крім того, український Президент заявив, що вивчення відповідних історичних документів “дозволить довести, що гетьман Мазепа, укладаючи військовий союз зі Швецією, діяв в інтересах України”. Як розповідають очевидці, реакція Путіна на “мазепинські” заяви Ющенка була “несподівано толерантною і спокійною”. У відповідь він констатував: “Ви знаєте, я теж роблю багато чого, щоб помирити “білий” і “червоний” рухи часів громадянської війни, так що в цьому контексті я вас розумію”.

Але на цьому гуманітарна акція Президента Ющенка не закінчилася. Несподівано для багатьох своїх прихильників і опонентів він також зустрівся з Патріархом Російської Православної Церкви Алексієм ІІ і, як повідомляє преса, попросив останнього надати йому документи, які підтверджують, що РПЦ у 1918 році зняла анафему з опального гетьмана Івана Мазепи. Очевидно, що РПЦ такі документи не надала. Але сам факт обговорення мазепинської теми з політичним і духовним лідерами Росії засвідчив, що глава Української держави має намір фундаментально переосмислити історичне минуле двох народів, зокрема відійти від офіційного трактування таких його сторінок, як битва під Полтавою і трагедія Батурина.

Як не дивно, гуманітарні акції Віктора Ющенка у Москві були негативно сприйняті передусім у колах інтелігенції, яка усіляко підтримує ініціативи Президента щодо відновлення історичної пам’яті українського народу. Цього разу неприйнятною стала позиція про намір “тристороннього”, тобто українсько-шведсько-російського відзначення ювілею Полтавської битви. Мовляв, у кожного з народів “свій погляд”, а відтак “своя правда” на події трьохсотрічної давнини, а тому про жодне “спільне” відзначення не може бути й мови. При цьому критики Ющенка, як правило, одразу ж згадують усі наші історичні та національні кривди.

Справді, будь-які “спільні” відзначення є сьогодні недоцільними, але не тому, що у кожної із сторін “своя правда”, а тому, що “українська правда”, на жаль, ще й досі чітко не артикульована й не усвідомлена значною більшістю українців.

Думаю, що саме під таким кутом зору слід сьогодні сприймати ініціативи Президента, спрямовані на відзначення різних історичних дат, у тому числі що стосується Полтавської баталії та різанини в Батурині. У зв’язку з цим не обов’язково кожного разу закочувати істеричний “плач Ярославни”, виявляючи в такий спосіб деформовану свідомість й національну неповноцінність. Куди доцільніше зосередитися на тих віхах своєї історії, якими можна пишатися або ж  які слугують уроком сучасникам.

У даному випадку треба віддати належне Ющенкові. Незважаючи ні на що, він вибудовує гуманітарну політику сучасної України, яка свідчить про намір пізнати та осмислити минуле нації з метою осучаснення українського погляду на ті сторінки вітчизняної історії, які мають пряме відношення до формування національної ідентичности.

Що стосується Полтавської битви та її значення, то наміри Ющенка не вичерпуються лише цим ювілеєм. Розпорядженням уряду від 30 січня цього року Чернігівській обласній держадміністрації виділено 9,461 млн. гривень для проведення невідкладних аварійно-відбудовних робіт на території Національного історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця” у селищі Батурині.

Крім того, для першочергових робіт з ліквідації руйнувань Чернігівська обласна держадміністрація виділила 150 тис. гривень. Нагадаю, що, враховуючи величезну роль у формуванні історичної свідомости нашого народу, та для виховання шанобливого ставлення до історії українського державотворення Указом Президента України у листопаді 2007 року Державному історико-культурному заповіднику “Гетьманська столиця” було надано статус Національного. Перед цим – затверджено Комплексну програму, яка передбачає виконання необхідних робіт для реконструкції Батурина як символу української незалежности та російської жорстокости. Якщо до кінця року  Державний культурний заповідник “Гетьманська столиця” буде відновлено, то це означатиме, що відтепер шлях до Полтави лежатиме через Батурин, трагедія якого відкриє очі багатьом українцям на правду Полтавської катастрофи, коли Україна фактично розпрощалася із намірами створити незалежну від Москви державу.

На жаль, повз увагу широкої громадськости та впливових ЗМІ фактично пройшла ще одна гуманітарна ініціатива влади, яка тісно пов’язана з Полтавою і Батурином. Так, Президентом України планується підписання указу про святкування на державному рівні 350-річчя Конотопської битви. Про це повідомив віце-прем’єр-міністр Іван Васюник під час наради у Сумах, присвяченої підготовці до святкування у 2009 році цієї історичної події. За його словами, це дасть можливість під час внесення змін до Державного бюджету передбачити кошти на фінансування відповідних заходів. Одночасно Міністерство культури і туризму планує створити Національний організаційний комітет та оголосити загальнодержавний конкурс на кращу проектну пропозицію зі спорудження історико-меморіального комплексу на місці Конотопської битви.

Принагідно зауважу, що Конотопська, або ж Сосновська, битва відбулася 27-29 червня 1659 року між московським військом і військами гетьмана Івана Виговського та його тодішнього союзника Кримської Орди. Під час битви українсько-татарські частини ущент розгромили майже трьохсоттисячну російську армію під проводом князя Пожарського, а сам князь був полонений та страчений. Без сумніву, це одна із найгероїчніших сторінок нашої історії, а її відзначення на державному рівні дасть змогу не одному українцеві сказати: так, у нашій історії була Полтава, був Батурин, але був і Конотоп…

До речі, якщо вже стає модою тристороннє відзначення різних історичних подій, то чому б і Конотопську битву також не відзначити спільно – українцям, татарам і росіянам?