Симонова Надія (Матвіївна)
Перша зустріч моєї матері з Тарасом Шевченком
У перший раз моя мати зустріла Тараса в
1847 р. у січні місяці в їх родовій маєтності Мотронівці Чернігівської губернії
Борзенського повіту, куди вона, вже більше року заміжня, поїхала на весілля
своєї молодшої сестри О. М. Куліш. Тарас був боярином у молодої, і мати добре
пам’ятає, що на шиї у його (як і завсіди) була зав’язана червона вовняна шарфа,
що здавалось вельми чудним і оригінальним на світському балу між баловими
костюмами. Бал був пишний, гостей назбиралось до сотні, і молодіж весело
танцювала під звуки музики в просторій залі. Шевченко не танцював, тільки був
дуже веселий і якийсь немов зворушений, усе запрошував молоду і мою матір куди
в далекий куточок і учив пісні: “Ой зійди, зійди ти, зіронько, та вечірняя!” Мати
моя соромилась і не хотіла співати, а сестра її училась у його, а потім гарно
співала сієї пісні. (Кілька пісень у “Записках о Южной Руси” переложені
Марковичем з її голосу). Хоч Тарас поводився на балі не так, як того
вимагається від світського кавалера, проте він дуже подобався молодим женщинам
своєю оригінальністю, і вони без жалю кидали танці та йшли за ним. Без сумніву,
що й вони, з свого боку, обидві молоді, гарні, високі, чорняві, – мати моя
вбрана у пишну, рожеву, тарлотанову сукню з сталевою франжею, а молода, як
лілея, вся у білому шовку, з миртовим вінком на голові – зробили також своїми
особами сильне враження на молодого поета й художника... не дурно йому так усе
хотілось вчити їх тій пісні!.. Далеко за північ була вечеря, і Шевченко вже
зовсім ранком, другого дня зібрався їхати. Прощаючись, він відізвався до
молодої: “А що ви мені дасте на пам’ять свого дня?” Молода дівчина, не довго
думаючи, скоро зірвала квітку зі свого митрового вінка і подала йому. Усі баби
так і ахнули: “Буде нещастя!” (Тобто, кажуть, не годиться з весільного вінка
давати кому квітку.) І правда, скоро після сього арештували її чоловіка, її
брата, і Шевченка, і Костомарова, і інших...
21 березня 1942 p. померла популярна, незабутня Ольга Кобилянська,
твори якої були майже в кожній українській бібліотеці. Вона народилася у 1863
р. в містечку Ґурагумора на Буковині. Жила в Чернівцях, в урядничій знімеччиній
сім’ї, українську освіту здобувала самотужки. Одначе, захоплена творами
німецьких письменників і філософією Ніцше, зокрема його думками про плекання
вищої духовости, почала писати оповідання німецькою мовою і вміщувала їх у
віденських та берлінських журналах. Перші свої твори українською мовою почала
писати під впливом бурхливої фантазії Наталії Кобринської та Софії Окуневської.
Події та переживання з Першої світової війни склались у збірку оповідань з
воєнною тематикою під назвою “СНИТЬСЯ” (1922). Крім новел і оповідань, залишила
Кобилянська багато більших повістей. За “ЛЮДИНОЮ” (1894) пішли “ЦАРІВНА”
(1896), “НІОБА” (1907 – прекрасний образ трагічних переживань матері); “У
НЕДІЛЮ РАНО ЗІЛЛЯ КОПАЛА” (1909), “ЗЕМЛЯ” (1910), “ЧЕРЕЗ КЛАДКУ” (1912), “ЗА
СИТУАЦІЯМИ” (1914), “АПОСТОЛ ЧЕРНІ” (1926). Головна тема в її повістях –
проблема суспільного визволення жінки (жіноцтва). У повістях Кобилянська
змагалася за права жінки як людини, за її суспільне становище. Відмінна за
характером від інших творів є повість Кобилянської “ЗЕМЛЯ”, побудована на
основі реальної події, що сталася у багатій сім’ї в селі Димці, а саме братній
конфлікт, який закінчився загадковою смертю одного з братів. У повісті “У
неділю рано зілля копала” використала сюжет народної пісні “Ой не ходи, Грицю,
та й на вечорниці”. У своїх творах Кобилянська захоплює читача тонким аналізом
психологічних переживань героїв та героїнь, своєрідним поетичним стилем,
прегарними описами гірської природи і чудовим відтворенням краси на тлі
трагічних обставин.
Знайдете в якійсь бібліотеці книжку Кобилянської – прочитайте її, не пошкодуєте. Кобилянська не розтягає сюжетів “водою”, щоб продовжити зміст, а сюжети могли би бути темами для добрих фільмів.
Цього року Шотландія, географічна
частина Великобританії, і Великобританія відзначають 250-ліття від дня
народження геніального поета і композитора Роберта Бирнса (Robert Burns, 1759–1796). Він мав особливий талант входити в душу, ум і думки пісень
давніх старих людей і у швидкому часі став відомим національним поетом
Шотландії і одним з найбільш улюблених поетів його часу. Бирнс перетворив своїм
генієм традиційні народні пісні Шотландії у велику поезію, а його музика
перфектно допасовувала до слів. Багато з його пісень досі співають і в
оригіналі, і в перекладах. Крім того, Бирнс був дуже гострим сатириком. Не
тільки гострим – але надзвичайно проникливим.
Цю частину його
таланту знавці оцінили щойно в модерному столітті. Бирнс ніколи не доробився багатств,
бо в його часах писання належало до занять любові (щось як “гобі”!), а не було
заробітковою працею. Помер на 37-му році життя убогий і недооцінений. Його
талант і геніальність літературний світ пізнав і оцінив багато років пізніше.
(P.S. Баха світ оцінив і визнав БАТЬКОМ МУЗИКИ сто років по його смерті!)
Хоч під час Різдвяного та Новорічного сезону люди переважно бажають одні
одним “ВЕСЕЛИХ СВЯТ” і “ЩАСЛИВОГО НОВОГО РОКУ”, та веселість не кожному легко
приходить, і свята не завжди приносять щастя. По всьому світі найбільше
невеселі, нещасливі, позбавлені кожного роду радости люди є ті, що зустрічають
день за днем тягарем порожнечі свого життя, бо не мають чим виповнити час від
ранку до ночі. Навіть високоосвічені і з блискучими талантами люди у багатьох
моментах свого життя, особливо, коли старіють, тратять зацікавлення в усьому,
що життя їм приносить. А в житті і у світі так багато нових стежок, що ними
можна ходити, нових шпилів, на які можна спинатися, вибиратися, підійматися! Можна
помагати іншим, що не мають відваги просити помочі, а скільки ще можна
навчитися! Треба шукати якогось заняття, щоб було приємно до нього братися і
хотіти створити собі якісь гарні обставини. А чому не захопитися чудовими
змінами природи і почати їх описувати, вплітаючи в описи своє життя? Чи треба
бути сліпим на мистецтво і літературу? Глухим на музику, створену геніальними
композиторами сотні і десятки літ тому? А як приємно бути приємною людиною до
інших людей, до своєї родини, яка ще живе чи ще підростає і росте? Коли ви
маєте більше проектів, ніж маєте на них часу, коли маєте повно розпочатих
обов’язків і праць, що їх мусите скінчити, – ви ніколи не будете нещасливою людиною.
Не прощайтеся зі своєю уявою, фантазією, планами і зацікавленнями, доки вони
жевріють у ваших думках, що ще не стратили свого ясного світла.
І – дайте себе вибрати головою чи
секретарем організації, яку ви найбільше критикували і нарікали, що вони нічого
не роблять! Може, хоч і пізно, навчитеся цінувати і розуміти добровільних
“плугатарів громадської ниви”!
“З піснею в серці”
Закінчився 2008 рік, і почався 2009 рік
у Торонто. “Маланки” і концерти коляд та колядок відбувалися в усіх залах майже в тих самих днях, о тих самих
годинах. А скільки хорів, ревелерсів, оркестрів з помпезними, екзотичними і
жанровими назвами заманювали до танцювання! І всюди було повно публіки різного
віку, різних фігур і різних політичних переконань. Їли і танцювали навіть ті,
що живуть на дієті і ліпіторі! Від якогось часу майже всі церкви відчинили свої двері для гарного музичного
і вокального мистецтва. Ми живемо недалеко церкви Св. Димитрія, яка завдячує
своє існування отцеві Татаринові, коли він ще не був о. Митрофорний Архімандрит
Іван Татарин! Тепер біля церкви є кредитівка (Українська Кредитова Спілка),
українська школа, імпозантний, на 18 поверхів апартамент для сеньйорів і на
другій вулиці, близенько – Дім опіки із закінченим, світової слави ЧЕТВЕРТИМ
ПОВЕРХОМ! Отець Татарин репрезентує для мене філософію: “БОГА ВЗИВАЙ І РУК
ПРИКЛАДАЙ!”
11 січня 2009 року, о 7 годині вечора, у церкві відбувся концерт колядок у виконанні церковного хору під батутою диригента Мирона Максимова і ансамблю бандуристів “Золоті Струни” – диригент пані Віра Зелінська. Обидва ансамблі підібрали дуже ефектні, маловідомі, давні, старовинні коляди в аранжуванні композиторів з устабілізованою славою і особливими талантами, як Леонтович, Гнатишин, Барвінський та інші. Деякі коляди опрацьовували і гармонізували Мирон Максимів та Віра Зелінська і мистці з України. Коляди були підібрані з мистецьким смаком, виконані стилево, без вибухових драматичних імпульсів, від початку до кінця чуттєво і переконливо.
Кілька думок на
дорогу...
Неприсутній Ахіл – все одно був Ахілом...
Розумна людина знає багато, а хитра людина знає кожного...
Дехто нічого не робить – і робить це дуже добре...
Старе дерево найкраще палити, старе вино – пити, старим друзям найкраще
довіряти, а старих авторів найкраще читати.
* * *
Хоч з нагоди Свят і Нового Року вам бажали і бажали “Веселих Свят і
Щасливого Нового Року”, то на закінчення я ще всім побажаю: щоб ви ніколи не
стратили своєї первісної енергії, щоб на традиційних забавах (а їх тепер маса!)
ви танцювали, як метелиця, як вихор, щоб кожного дня всюди і завжди – ви мали
зорі при ногах і зорі при руках... І кілька долярів у якійсь кредитівці... А як
опинитеся у нефортунній ситуації, щоб вона була навіть найгірша – не стійте, як
“віл, що трясеться”, чи як “осел, що сумно пасеться”, тільки робіть
щось! Пам’ятайте, що “праця єдина” – завжди виривала людей з недолі. А наука,
знання і вміння – завжди відкривають нові горизонти!
* * *
Можна зав’язати правді уста, але тоді вона дає про себе знати стогоном...
Арнольд Тойнбі, англійський історик
* * *
У політиці обороняють багато фортець, які вже впали....
Жорж
Помпіду, колишній прем’єр Франції
* * *
Диктатура – це держава, в якій людина мусить робити те, що не заборонене...
Джон Прістлі, англійський
письменник
* * *
У політиці все має свою причину, але не завжди має свою мету...
Джон
Ґюнтер, американський журналіст