Стукайте – і відчинять вам

Просіть –  і буде вам дано,
Шукайте –  і знайдете,
Стукайте –  і відчинять вам
       Св. Матвія 7.7

Селище міського типу Рокитно належить до давніх поселень Древлянської землі, колишнього Овруцького повіту глибокого Полісся. Після 1921 року за Ризьким договором цей повіт був розділений на східний, який окупувала більшовицька Москва, і західний, який відійшов до поверсальської Польщі. Східна його частина нині в межах Житомирської области, західна – у Рівненській області. Всі вцілілі від нищення червоного сатани храми Божі окупувала УПЦ Московського Патріархату, і до квітня 2008 року не було жодної парафії національної Української Православної Церкви. Її заснував випускник Волинської Духовної Семінарії УПЦ Київського Патріархату о. Анатолій Устимчук. 12 жовтня 2008 року Владика Євсевій, Митрополит Рівненський і Острозький, освятив хрест і виділену землю під будівництво першої на глибокому Поліссі української церкви.

Кореспондент у Луцьку Володимир Рожко був присутній на цих урочистостях і взяв інтерв’ю в о. Анатолія Устимчука, яке ми пропонуємо нашим читачам.

Володимир Рожко: Отче, Ви є не лише одним із засновників парафії Св. Володимира, а й моїм студентом, вихованцем. Розкажіть насамперед нашим читачам про себе.

о. Анатолій Устимчук: Народився також на глибокому Поліссі у багатодітній сім’ї. Мої батьки народили і виховали 17 дітей, серед яких є нас два священики – мій старший брат о. Юрій і я, а ще два мої менші брати, Михайло і Федір, навчаються у Волинській Духовній Семінарії. Наша сім’я не лише глибоко побожна, а й національно свідома. Тому ми навчалися в Українській Православній Семінарії і є душпастирями нашої Церкви.

Володимир Рожко: Як Ви, отче, стали настоятелем парафії на глибокому Поліссі, де все потрібно розпочинати з нуля, адже Вам пропонували бути настоятелем на свідомій у національному сенсі південній Волині.

Отець Анатолій: Ви добре знаєте всю нашу родину, дуже багато допомогли моєму старшому братові, нині благочинному в Любешові, який заснував уже 6 парафій УПЦ КП і який також відмовився від парафії на південній Волині, починав з нуля. Ми звикли з дитинства до труднощів і легкого нічого в житті не шукали. Брат о. Юрій за три роки побудував величавий храм в Любешові, йому дуже багато допомогли українці діаспори. Я захотів, як і він, саме на глибокому Поліссі заснувати парафію рідної Церкви і побудувати першу нашу святиню. Думаю, що через кілька років я з Божою допомогою не лише побудую церкву, а й матиму не менше парафій на Рокитнівщині, як мій брат. Зрештою, я сам українець з глибокого Полісся, люблю його і хочу служити тут Богові й Україні.

Володимир Рожко: Вам з квітня по жовтень не давали ділянки землі під будову храму. Де шукати причину?

Отець Анатолій: Знаєте, в смт. Рокитно 7,5 тис. населення. Влада тут майже вся вчорашня, капеересівська, і “завдяки” їй, цій нашій “рідній владі”, в маленькому містечку 5 московських церков і 2 монастирі – чоловічий і жіночий. Коли я приїхав у квітні в Рокитно, московські монахи і батюшки не лише перестрівали мене і погрожували з вигуками: “Не будет нікакой Украйни і нікакой украинской церкви, єсть одна нєдєлімая Росія і Російская церков”, а й поширювали, не гребуючи жодними методами, огидні брехні, проте я їм прощаю, бо вони наші заблудлі брати і сестри також з глибокого Полісся, вони переманювали мене до себе, обіцяли долари, парафію найкращу, але я їм відповів: “Зрадити рідній Церкві – це зрадити рідній матері”, а я такого ніколи не зроблю. Поступово шукав свідомих, активних українців, які хочуть бути парафіянами рідної Церкви.

Володимир Рожко: І хто ж з них найактивніший?

Отець Анатолій: Серед активістів нашої церкви – лише свідомі українці, найактивніші – Сергій Бертош з родиною, Микола Дубовець, заслужена вчителька України, український філолог Марія Любиш, Сергій Хмельовський, Ганна Дударик, Олеся Панько та інші. Наша громада нечисельна, але свідома.

Володимир Рожко: А які Ваші плани на найближчий час?

Отець Анатолій: Хочемо до зими поставити вагончик і служити літургії, збирати кошти і розпочинати будову храму, створити церковний хор, заснувати недільну школу, хочу Боже слово в рідній мові засівати в душі моїх земляків.

Володимир Рожко: У своїй праці у Божому винограднику на Рокитнівщині на кого покладаєте надію?

Отець Анатолій: Ви самі маєте, опріч світської, духовну освіту і знаєте, що найбільша надія у нас всіх на Господа. Думаю, що підтримають мене місцеві свідомі українці, українці західної діаспори, адже на Рокитнівщині не було жодної нашої парафії, і поїхати звідси – це означає на довгі роки занехаяти будівництво національної Української Церкви. Тому прохаю всіх свідомих українців відгукнутись і підтримати нас морально і матеріально.

Володимир Рожко: Маєте вже жертводавців?

Отець Анатолій: 3 Торонто відгукнулася велика наша патріотка, Ваша духовна приятелька п. Любов Василів-Базюк, яка першою пожертвувала нам кошти на будівництво. Нині після освячення місця і хреста вірю, що прийдуть зі своєю допомогою й інші.   

Володимир Рожко: Що побажаєте читачам?                                             

Отець Анатолій: Посилаю на них своє пастирське благословіння зі словами “Христос серед нас!”