Чиє це Міністерство закордонних справ?

Міністерство закордонних справ України під нинішнім керівництвом Костянтина Грищенка прийняло положення, яке важко зрозуміти. Врешті-решт, незважаючи на переважну близькість режиму президента Януковича до Росії, Україна залишається незалежною країною. Однією з функцій її Міністерства закордонних справ та підлеглих дипломатичних місій по всьому світу є піклування про права українців, які там проживають, та функціювання українських громад в інших країнах.

Зовсім нещодавно пан Грищенко, звітуючи перед українським парламентом, став на  бік російського уряду в нинішній суперечці Росії з українською громадою, яка там проживає. Насправді Росія намагається ліквідувати існуючі українські структури, перш за все Федеральну Національно-Культурну Автономію Українців в Росії (ФНКАУР) і Об’єднання Українців Росії (ОУР). Крім того, вона чинить тиск на міську бібліотеку української літератури в Москві. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров визнав, що в той час, як правовими підставами для ліквідації (ФНКАУР) є процедурні порушення російського права, основною причиною є політична діяльність організації, в тому числі така, як участь в урочистостях з нагоди вшанування Голодомору українців 1932-1933 років, інтерв’ю на Радіо “Свобода” і т. п., яка не співпадає з російською державною політикою.

В українському парламенті пан Грищенко заявив: “На жаль, певні претензії російського правосуддя мають юридичні підстави. Зокрема, ОУР не проводила щорічні збори, і відсутні відділення більш ніж у половині суб’єктів РФ, що не дає їй законних підстав вважатися федеральною громадською організацією”. Це твердження проявляє не тільки брак фактів, але й невігластво – оскільки, згідно зі статутом ОУР, збори (з’їзди) членів повинні бути проведені на чотирирічній основі, а відділення ОУР оформлено у 45 регіонах РФ з 83. Правда, пан Грищенко часто говорить, не замислюючись про факти, але примудряється голосним тоном і впевненим виглядом завуалювати помилки. Деякі називають це зарозумілістю. Парламент України не був обізнаний краще, але слова просочилися. Керівництво ОУР відкинуло зауваження міністра.

Питання не в помилках пана Грищенка. Протягом деякого часу він і його представник, посол України в Москві Володимир Єльченко, були у змові з речниками РФ з метою змусити українські громади в Росії на реорганізацію – шляхом формування нової структури, яка повністю відповідала би як російській, так і українській політиці, котрі не сильно відрізняються в ці дні. Але концепція неурядової організації – бути сформованою і функціонувати як совість спільноти, а не підкорятися тиску одного чи другого уряду, на чому завзято стоять провідники української громади в Росії, – і це правильно.

Під час вшанування у минулому році річниці Голодомору міністр закордонних справ України Грищенко переслав заяву, яку було зачитано його представником у Сполучених Штатах у соборі Св. Патріка в Нью-Йорку під час пам’ятної програми, організованої українською громадою Америки (УККА). Звичайно, що термін “геноцид” не був включений у виступ, але, можливо, навіть більш важливо, пан Грищенко геть виліз зі шкіри, щоб підкреслити страждання інших народів в усьому Радянському Союзі. Це, можливо, був би християнський підхід, хоча й історично неправильний і нечутливий до власного народу, якщо б  ініціювався проводами Церков України. Але це була заява Міністерства закордонних справ України. Заява звелась до заклику учасників заходу молитися за всіх потерпілих.

Іронія була настільки відчутна, що по закінченні програми колишній високопоставлений член дипломатичного корпусу в Україні признався мені у приватному порядку, що це вперше, за більш ніж п’ятнадцять щорічних урочистостей у соборі Св. Патріка, немає ніяких пам’ятних заяв президента України, і що єдиною офіційною заявою українського уряду намагалися обійти українську специфіку Голодомору. Мені вдалося перехопити дипломата з Посольства України, якого я із сарказмом попросив передати обом, як послові так і панові Грищенку, що в майбутньому Україна буде краще представлена, якщо заяви про Голодомор будуть просто підготовлені діаспорою.

Якщо перепалка після програми в соборі Св. Патріка була для мого особистого полегшення, то, на жаль, позиція України щодо української громади в Росії жахає. Громада, напевно, наївно, шукала підтримки з боку уряду України. Коли Грищенко та Єльченко – на боці росіян і в змові з росіянами проти тої громади, то українська громада в Росії приречена не мати майбутнього у якості законного неурядового голосу і совісті українців у Росії.

Аналогічним чином – якщо пан Грищенко залишається на вершині, немає майбутнього для українського чинного Міністерства закордонних справ. Воно повинно просто перейменувати себе на українське бюро в Міністерстві закордонних справ Росії. Але тоді Віктор Янукович не буде президентом, а пан Грищенко не буде міністром. І так фарс триває.

Аскольд С. Лозинський