Гравюри-естампи-офорти Тараса Шевченка до його арешту

Академія Мистецтв у Петербурзі як вища художня школа, заснована 1757 року, на початку її існування приймала казенних студентів, тобто тих, які належали російській державі. Від початку XVIII століття дозволялося приймати учнів найбільш талановитих (крім кріпаків). Відвідувати рисувальні школи при Товаристві заохочування художників у Петербурзі допоміг Тарасові Шевченку його друг Іван Сошенко, студент Академії з 1834 року, на майже сім років старший від Тараса. Він, попросивши Василя Григоровича – секретаря згаданого Товариства, посприяв у навчанні тоді ще кріпаку Тарасові у цьому об’єднанні аматорів мистецтва. Знайомство В. Григоровича, Є. Гребінки, О. Венеціянова, В. Жуковського, М. Вієльгорського та інших впливових земляків з Шевченком допомогло поетові у звільненні його з кріпацтва, що уможливило стати 21 травня 1838 року стороннім учнем Академії. Про те саме клопотався й Карл Брюллов, професор Петербурзької Академії, майстерню якого Шевченко відвідував рік раніше. Отже, Шевченка було призначено до класів К. Брюллова – знаменитого художника італійського походження, батько якого займався декоративною різьбою. До речі, місце смерті й поховання К. Брюллова 23 червня 1852 року в Марціано, поблизу Риму, свідчить про його приналежність до тієї національності, в якій виростали предки Карла і зберегли пам’ять про свою місцевість. Немале число картин з італійськими сюжетами, які створив маестро, як, наприклад, “Останній день Помпеї” та ряд інших, яскраво вказують на сентиментальність самого Брюллова до італійської історії, культури і своєї предківщини.

Навчання Шевченко почав з неабияким бажанням рисувати гіпсові фігури протягом трьох перших класів, на що дозволяла програма Академії. Особливий інтерес виявив і до лекцій з анатомії й фізіології, які читав Ілля Васильович Буяльський. Але надзвичайно цікавився й захоплювався технікою офорта штрихуванням, тобто гравюрою або естампом. Сукупність усіх трьох слів означає вид графіки, в якому всяке зображення є друкованим відбитком на папері з вирізьбленого або витравленого малюнка на спеціально підготовленій дошці або пластинці. Цю техніку гравірування студент Академії оволодів у майстерні Брюллова, який працював у мистецтві естампа та заохочував до цього своїх учнів. За кілька майстерно виконаних Шевченком малюнків його двічі нагороджено срібними медалями, а 26 вересня 1841 р. від Ради Академії Мистецтв одержав третю медаль за картину “Циганка-ворожка” (папір, акварель, 26,5 х 20,7).

Художник формувався у стінах Академії, де в нього почали вироблятися свій стиль у живописі та власні погляди на мистецтво. Перебуваючи в Україні 1843 року, Шевченко виконав тоді різні ескізи, рисунки та етюди з натури. Коли повернувся до Петербургу, у нього виник задум випускати окремими виданнями альбоми із 12-ма естампами щороку. Натхнений своїми планами, почав займатися інтенсивною роботою над створенням перших офортів. Хоч не пощастило повністю здійснити свої мрії, наприкінці 1844 року вийшов єдиний випуск із шістьма офортами у паперовій папці-обкладинці під назвою “Живописная Украина” (“Мальовнича Україна”). Технічно виконані, ці гравюри мають у собі реалістичне розуміння зображуваних постатей та краєвидів, які творять чітко окреслені поодинокі композиції.

 Перший твір в альбомі – це “Судня рада” (березень-травень), де зображено селян-судочинців, які вирішують суперечку між односельцями. Шевченко цим естампом протиставив народний суд українського селянства царському, панському чи поміщицькому, вважаючи перший важливішим і справедливішим. Перед хатою зібралися старші, поважніші селяни, а за рогом хати бачимо і писаря та селянина зі штрафом у руці.

Одночасно Шевченко зробив офорт “Старости”. У ньому також вказано жанрову сцену з життя українських селян під час обряду сватання. Зображення цікаве тим, що у ньому художник підкреслив вільний вибір нареченого і нареченої, під час якого не втручаються поміщицькі накази.

Гравюра “У Києві”, завершена у травні, наповнена поетикою краєвиду, в якому зображено берег Дніпра і дорогу, простягнену попід кучерявими вербами в далечінь. На першому плані видніє ліворуч дороги постать сидячого старця, а праворуч наштриховано кілька жінок, що вдягаються після купання в ріці, з пароплавом на ній.

“Дари в Чигирині 1649 року” – четвертий з черги офорт, закінчений під кінець травня, нагадує історичний момент з часів народно-визвольної війни 1648-1654 років в Україні, коли на переговори до Богдана Хмельницького прибули російські, польські та турецькі посли, які чекають на прийняття гетьманом.

Побуту українських селян присвячений також офорт “Казка”, створений не пізніше, як у серпні, що нагадує нам поширену у фольклорі розмову солдата зі Смертю, спрямовану проти царського самодержавства. Відслуживши двадцять п’ять років, стративши на війні “за віру, царя і вітчизну” ногу, повертається додому старий солдат. На околиці українського села його зустрічає Смерть з косою. Але вона не лякає солдата, бо вони здавна знайомі. Він же ж не раз дивився їй сміливо в очі, а його воля і прагнення до життя та презирство до смерті завжди перемагали.

На початку листопада з-під різця Шевченка появилася гравюра-естамп під назвою “Видубицький монастир у Києві”, збудований в XI столітті як особлива споруда Михайлівської церкви.

До кожного офортного твору зберігаються підготовчі рисунки Шевченка в Державному музеї його імені. Незважаючи на те, що задум Шевченка не був завершений через його арешт 5 квітня 1847 року, шість перших офортів одинокого видання “Мальовничої України” є гордістю українського мистецтва. Здійснити свій намір не вдалося ще й через одну важливу причину, закладену Шевченком в альбом. У ній тенденційно відкриваються поетові ворожі настановлення до царського правління в імперії зла та лиха. Недоброзичливо до видання поставилися й самі українські меценати, живучи в петербурзьких достатках. Вони лишилися пасивними та байдужими не тільки до самого видання, але й до нужденного життя українського народу, до його історичного минулого та й до самого Тараса Шевченка – великого поета і художника. Вони відмовилися надати потрібну для його завершення матеріальну підтримку.

Назагал офорти з пояснювальним текстом в альбомі виразно вказують на ненависть до російського диктаторського управління й, навпаки, надмірну любов Шевченка до свого народу та глибоке співчуття до покріпаченого українського селянства. Художник вже тоді став реалістичним критиком існуючого несправедливого ладу в царській Росії.

Сама техніка гравюри завдяки можливостям штрихованої роботи на мідяній дошці давала нагоду авторові створювати високохудожні твори, наповнені соціально-побутовим змістом та значенням.                       

Павло Лопата 

PHOTO

1 - Тарас Шевченко. Гравюра-естамп “Видубицький монастир у Києві”

2 - Тарас Шевченко. Офорт “Казка”