Монастирі, собори і церкви у мистецтві Т. Шевченка

До 199-ої річниці народження

Павло Лопата

Тарас Григорович Шевченко, як людина всебічно обдарована, як геніальний поет, знаменитий художник, вніс і свій вклад у справу розвитку українського реалістичного мистецтва. Крім малюнків на різні літературні теми та портретів, пейзажних картин, малюнків під час десятирічного заслання, що пов’язані з кількома експедиціями, він часто зображував архітектуру сакральних будов. Але щоб відтворити декотрі з них, він вирішив поїхати в Україну. Першу подорож художник здійснив у 1843-1844 роках. У другій половині травня він вирушив з Петербурга через Москву разом з Євгеном Гребінкою (1812–1848), українським письменником, а під кінець днів того ж місяця зупинився у Качанівці, в маєтках Григорія Тарновського (1788–1853). Побував у навколишніх селах, в яких ознайомився з життям місцевих селян, звідки поїхав до Києва.

Крім поїздок у різні місцевості, Шевченко у свій вільний час виконав ескіз із Видубицького монастиря у Києві, в урочищі Видубичі, збудованого князем Всеволодом, сином Ярослава Мудрого, у другій половині ХІ століття. 13 червня, перебуваючи в Києво-Межигірському монастирі, поблизу Вишгорода, не пошкодував часу, щоб змалювати цю архітектурну пам’ятку, одну з найдавніших давньоруських – “Спасо-Преображенський монастир” (папір, олівець, 28.4х40.1). Обидва рисунки зробив олівцем, та коли в художника виник задум видати альбом “Живописна Україна” у кількох періодичних виданнях, з першого рисунку Шевченко створив офортний твір, який легко надавався для якісної репродукції. Таким чином робота потрапила до першого випуску вищезгаданого альбома (1844).

Наступні подорожі Тараса Шевченка по Дніпру завели до Катеринослава, на острів Хортицю та в село Покровське. У ньому зробив малюнок “Покровська січова церква” й опісля “Чигиринський дівочий монастир” (папір, сепія). З повітового міста Чигирин Київської губернії було близько Шевченкові поїхати до села Суботів, звідси до Кирилівки, де відразу пішов до брата Йосипа. Він поздоровив його з новонародженим первістком, якому став хресним батьком 20 вересня 1843 року. В селі нарисував батьківську хату та портрет свого діда Івана Андрійовича.

В альбомі з 1843 року вміщено десятки ескізів та начерків, а між ними є такі архітектурні рисунки: “Дальні печери Києво-Печерської Лаври”, зроблений з ґанку лаврської друкарні, та “Краєвид з церквою”. З рисунків першої видатної пам’ятки київської архітектури ХІ ст. збереглися три й одна, виконана сепією. Тою ж самою технікою намальовано “Церкву всіх святих у Києво-Печерській Лаврі” (27.3х36.9), але аж 1846 року, коли Шевченко здійснював другу подорож з весни 1845 р. і яка тривала до 5 квітня 1847 р., коли його арештовано. На окремому аркуші робота зберігається у Державному музеї Т. Шевченка. У середині лютого 1844 року художник прощався з багатьма своїми друзями і знайомими. Більш ніж 10 днів тривала Шевченкова подорож, знову через Москву, до Петербурга, яка відкрила маляреві й поетові важливий період у житті і творчості.

У столиці Росії Шевченко поселився в будинку Костюріної на 5-ій лінії Васильєвського острова, де жив з художником Олександром Козловим (1818–1884). Крім іспитів з малювання у квітні, травні та в жовтні, поет займався щоденними справами, яких у нього не бракувало. Писав вірші, поеми і, як звичайно, підготовлював офорти для альбому “Живописна Україна”. Після його появи друком у серпні-вересні, із шістьма офортами художника, здобув високу оцінку передової критики й залишив великий вплив на подальший розвиток українського образотворчого мистецтва. 22 березня 1845 року, на підставі поданої Тарасом заяви до Ради Академії Мистецтв, вона постановила присвоїти йому звання художника. Того ж самого дня, після закінчення навчання в Академії Мистецтв у Петербурзі, Шевченко звернувся до її Правління з проханням видачі йому білета для подорожі в Україну. Подорожній білет з датою 25 березня вказував, що його відправляють “у малороссийские губернии” для художніх занять.

31-річний мистець подолав далеку і нелегку дорогу потягом. Приїхавши сюди у квітні на запрошення поміщика Олександра Лук’яновича, малював портрети членів його родини, подорожував по Полтавщині, робив зарисовки. У червні поет жив у Києві. Мабуть, Михайло Максимович запропонував Київській археографічній комісії затруднити Шевченка для її роботи у змальовуванні історичних та архітектурних пам’яток в Україні. За завданням комісії художник вже в липні побував у Прилуках, повітовому місті, де познайомився з отцем протоієреєм Іллею Бодянським. Все, що той розповів маляреві про місцевий монастир у селі Густиня, він занотував, зокрема, що коштом і працею гетьмана Самойловича у 1664 р. було його поставлено.

У цьому селі, крім зарисовок Густинського монастиря, Шевченко мав нагоду зробити ще три акварельні малюнки однакового розміру (17.5х26.9), які увійшли до альбома 1845 року: “В Густині. Церква Петра і Павла”, “Брама в Густині. Церква Св. Миколи” та “В Густині. Трапезна церква”.

На початку серпня художник опинився в Пoлтаві, де намалював сепією і тушшю “Воздвиженський монастир у Полтаві”. На високій горі над рікою Ворскла височіє споруда-собор і дзвіниця 70-их років ХVIII століття. З того ж місяця, серпня, походить малюнок нашого великого майстра-аквареліста “Будинок І. П. Котляревського в Полтаві”. Крім хати письменника, про яку поет згадував у своїй повісті, відтворено позаду неї споруду місцевої церкви – прекрасну п’ятибанну, в українськім бароковім стилі святиню, якої вже сьогодні немає, бо була зруйнована тою ж самою ворожою рукою, що зруйнувала чимало інших українських храмів у першій половині ХХ століття.

Не минуло багато часу, мабуть, два-три тижні, як з-під малярської руки художника народився твір, а саме: “Вознесенський собор у Переяславі” (папір, акварель, 17.5х26.9). У цьому повітовому місті Полтавської губернії намальовано аквареллю “Михайлівську церкву в Переяславі” та “Церкву Покрови в Переяславі”. На доручення згаданої вище комісії для зарисовок історичних пам’яток маляр побував у с. Андруші. Тут зробив сепією два однойменні краєвиди “Андруші” – перший з греблею та церквою, другий – з місцевим будинком. Це село він згадував у своїх поетичних і прозових творах, а також у листі до Андрія Козачковського з датою 16 липня 1852 року.

Хоч у Чигирині маляр побував у 1843 році, проте він до нього повернувся вдруге через два роки пізніше. Самим містом цікавився тому, що його історія пов’язана з життям і діяльністю гетьмана Богдана Хмельницького. Міг у місті перебувати в жовтні, коли сепією намалював “Чигиринський дівочий монастир” та аквареллю “Мотрин монастир”. Рівночасно тою ж самою технікою створено ще й малюнок “Чигирин з Суботівського шляху”. Під час також другого приїзду до Суботова, до села, що міститься близенько Чигирина, Шевченко виконав тут акварельні малюнки “Будинок Хмельницького в Суботові”, “Кам’яні хрести в Суботові” та “Богданові руїни в Суботові”.

У Василівку, село на Полтавщині, зайшов Шевченко, щоб у ньому відмалювати краєвид, на якому бачимо з правого боку величезне дерево, а за ним старовинну дерев’яну дзвіницю. Зазначимо, що у декількох випадках маляр до своїх малюнків робив помітки з історичними даними, отримавши їх від старожилів. Так він вчинив у повітовому місті Лубни. У ньому побував тричі і аж зимою 1845-1846 років описав його історичні та архітектурні пам’ятки.

У містечку Решетилівка жило трохи більше половини козаків, а “церков з десять, мабуть, буде...” – занотував Шевченко восени 1845 р., зупинившись у маєтку О. В. Попова. Тож у цьому містечку мистцем зроблено два краєвиди з різних точок.

Цікава для самого Шевченка праця виявилася тим, що, здобувши звання художника, він займався своєю професією, яка дала йому можливість далі продовжувати її під час наступного року. Перебування його в с. Мойсівці у Тетяни Волховської 12 січня, відвідини Олександра Чужбинського у середині лютого в с. Ісківці, з яким оглянув Чернігів та записав у ньому 12 нотаток про архітектурні його пам’ятки, а в березні Лубни, Прилуки, Ніжин насолоджували його темпераментне й активне життя. На запрошення Андрія Лизогуба (1804–1864), знайомого Шевченка, який дуже високо цінував творчість поета, у березні він прибув у містечко Седнів, біля Чернігова. Крім портретів Іллі та Андрія Лизогубів, у яких гостював художник, намалював краєвиди Седнева та Лизогубівську кам’яницю на фоні двох тутешніх церков.

На початку квітня маляр почав жити в Києві на Хрещатику. Малюнок “Аскольдова могила” (папір, сепія й акварель, 26х37), на котрому зображено церкву-ротонду, походить з того часу. Композиція твору, освітлення дерев, огорожі, брами та окремі деталі цілком притаманні Шевченкові. Наступний твір “Костьол у Києві” виконаний так, що одночасно за його будівлею праворуч зображено Михайлівський собор, а ліворуч – Софійський собор. У літературі малюнок згадується й під назвами “Старий костьол у Києві” та “Костьольна вулиця в Києві”. Робота зберігається в ДМШ. У травні-червні зробив ще зарисовки краєвидів, київських околиць та “Церкву всіх святих у Києво-Печерській Лаврі”, “Васильківський форт у Києві”, “Китаївська пустинь. Троїцька церква”, а також окремі будинки Києво-Печерської Лаври.

21 вересня 1846 року Дмитро Бібіков, київський військовий генерал-губернатор, якому підпорядковувалась Археографічна тимчасова комісія, доручив Шевченкові поїхати до Волинської і Подільської губерній змалювати тамтешні пам’ятки архітектури, зокрема Почаївську Лавру. Але перед тим, ніж відпущено його за призначенням до Почаєва, Шевченко здав рапорт про грошові витрати, після чого одержав 150 крб. для потреб на подальше відрядження. У містечку Почаїв Кременецького повіту виконав 4 акварельні малюнки: “Почаївська Лавра з півдня”, а на звороті аркуша – начерк монастиря із заходу “Почаївська лавра зі заходу”, “Собор Почаївської Лаври. Внутрішній вигляд” та “Вид на околиці з тераси Почаївської Лаври”. На Волині, в селах Вербці та Секуні, було змальовано тушшю зовнішній вигляд місцевих святинь, зокрема дерев’яної Св. Трійці в с. Вербка та Св. Михаїла в с. Секунь. У жовтні Шевченко з Почаєва їздив до Кам’янця-Подільського, Кременця, Острога, Дубна і Корця. Про цю подорож він згадав у повісті “Варнак”, де, між іншим, описав про церкву в Корці, котра служила як “хранилище” для забальзамованих тіл родини графів Корецьких, а сама собою обернулася в розвалину, яка говорить як свідок минулого про деспотизм і рабство та про хлопів і магнатство.

З наближенням половини листопада Шевченко готувався до повернення в Київ. І справді, 13 дня вирушив через Новгород-Волинський та Житомир і в другій половині місяця прибув до Києва. На цьому повністю завершилася праця відданого дослідника для Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, створеної 1843 р. з метою збирання та видання історичних документальних матеріалів.

PHOTOS

1 - Видубицький монастир. Т. Шевченко

2 - Чигиринський дівочий монастир. Т. Шевченко