Валеріян Ревуцький

Коли згадується діяльність Театру-Студії Йосипа Гірняка та Олімпії Добровольської, то неодмінно приходять на згадку брати Іларіон та Мирон Чолгани. Перший став визначним комедіографом і не менш визначним лікарем-гінекологом. Його вага неоцінима для репертуару Театру-Студії, як і її літописця В. Змія і як автора монографії про неї Б. Бойчука. А серед акторів Театру-Студії, вихованців акторiв-педагогів Гірняка і Добровольської поруч Tамари Позняківни стоїть імя Мирона Чолгана, молодшого брата комедіографа, що минулого року відзначив своє вісімдесятиліття. Було б несправедливо не згадати цю талановиту людину, що на-віть вперто відмовлялася, щоб згадати його.

Мирон Чолган брав участь у всіх виставах Театру-Студії в Німеччині (за винятком Примар Ібсена) в ролях головних чи епізодичних, героїчного чи комічного характеру, в жанрах від трагедії до гротеску, починаючи з Ворони у Великому льосі, у виставі "Гайдамаки" за Шевченком, до характеру світового значення, назовної ролі в Тартюфі Мольєра (ця роль вже мала місце в Українському Театрі Америки похідної від Театру-Студії). Мирон Чолган ніколи не повторив себе, його кожний образ був свідченням системи перетворень Курбаса, за якою діяли керівники Театру-Студії Гірняк і Добровольська.

Загальну увагу глядачів Мирон Чолган привернув образом д-ра Таґабата у виставі Мати і я за М. Хвильовим. В Українській трибуні, березень 1947, Ю. Дивнич писав: М. Чолган мав роль прямолінійного і однопланного садиста Таґабата. Але він надав цьому образові такої сухої і гострої чіткости, від якої віє холодом створіння, що має холодний розум і камінь за місце серця, образ інтелектуальної бестії. Далі йшов його Фльориндо в Слузі двох панів К. Гольдоні з його любовним заклинанням іронічного півусміху подиху гротеску (Л.С., Таборові щоденні вісті, січень 1947, Ляндек), коваль Дранко у двох версіях (оригінальної та І. Керницького в США за М. Кропивницьким), де в першій коваль Дранко був поданий Чолганом як маска комічно-страшної у своїй подобі печерної людини з дубцем (Ю. Шевельов, Арка, ч. 4, жовтень 1947), але у версії І. Керницького вражали контрастні переходи Данка-Чолгана від сварливого до ліричних настроїв (Театр-Студія Гірника і Добровольської в ред. Б. Бойчука, стр. 247).

Про Чолгана в ролі Антея в Оргії Л. Українки писав В. Глушко (В. Гаєвський): Чолган хоче передати шляхeтність високого Антеєвого духу, його заглибленість у свій внутрішній світ. Він іде від характеристики, що йому дала Неріса (дружина Антея): поринувши глибоко в думки і мрії. Такий і зовнішній вигляд: стомлене обличчя, блідість, запалі від безсонних творчих ночей очі, високе, трохи сиве волосся. Враження похилих рамен від тяжких дум про пригнічену батьківщину. Не герой-трибун, а філософ-борець (Театр-Студія, стр. 134). Вже в Українському Театрі Америки Чолган зіграв Тартюфа в одноіменній драмі Мольєра, і створений ним образ відомий письменник і критик О. Тарнавський назвав безсмертним. Він зазначав, що він мав ту трагічну маску Тартюфа, заплутаного у лицемірство, переживає свою особисту трагедію, створює більше тип жертви, аніж справжнього винуватця (Театр-Студія, стр. 285).

Ще перед Тартюфом сталися дві визначні події в його творчій діяльності. Перше він виступив як режисер в УТА, в комедії Загублений скарб свого брата Іларіона і сам грав у ній директора Златоустого, а друга виступив у ролі французького вояка в п’єсі П. Рейналя Невідомий воїн. Вистава стала історичною, бо в ній поруч виступав останній раз на сцені Володимир Блавацький. Це єдина вистава поза діяльністю Українського Театру Америки.

В ревіях Алесевича (І. Чолгана) Мирон Чолган зіграв цілу галерею образів в окремих епізодах: професор Старушко (Блакитна авантура), австрійський прем’єр і магараджа (Сон української ночі), Предсідник, Смерть (Хожденіє Мамая по другому світі). Зі слів глядачів запамятався і його шепелявий дідок у виставі Зайві люди за М. Хвильовим.

Не можна обійти ще одну важливу діяльність Мирона Чолгана в Театрі-Студії. Це його праця як сценографа. З самого початку діяльности Театру-Студії вона розпочалася писанням декорацій до вистави Гайдамаки. Вона стала вельми вагомою у виставі Пошились у дурні в Німеччині. В ній були вжиті його декорації, що були виведені в такому ж гротесковому стилі, як і вся вистава: хата млинаря Кукси мала дочеплений вітряк, а хата коваля Дранка була у формі підкови. Театральність вистави так досягалася умовністю в деталях в оформленні, а воно було тісно пов’язане з дією акторів (наприклад, Дранко, шукаючи дочку, піднімав деталь куща). Чолган оформляв і виставу Хожденіє Мамая..., а у виставі УТА Мартин Боруля обмежив оформлення до своєрідних білих рамок, схоронивши побутові костюми, бо вважав, що таке поєднання краще і легше сприймається глядачем (Театр-Студія, стр. 305).

Мирон Чолган провів лише десять років у вирі сценічного мистецтва. Він є чудовим прикладом до наслідування, педагогічної діяльности митців системи Курбаса, Йосипа Гірняка та Олімпії Добро-вольської.