Віра Ке

Концерт на пошану пам’яті Т. Шевченка

В Торонто, в місті багатокультурности, дайверсіті, фестивалів, кара-ванів, карібан, протестів, демонстрацій, страйків, парадів, Люби Ґой і Теда Волошина дуже важко українцям створити імпрезу, яка всіх захопила би і залишила незабутнє враження. Яка подобалася хоча б частинно людям, повних жовчі і здегенерованого критицизму. А така імпреза відбулася 3 березня 2002 року, на пошану пам’яті Тараса Шевченка, в Бішоп Марокко школі. Прислужилися цьому три елементи: бездоганно підібрані виступи учнів українських шкіл та спеціальних гостей, професійна зорганізованість помічників закулісних і сценічних обовязків та винятковий талант пані Анни Дрогобицької координувати, укладати і реалізувати програму. Капела юних бандуристів Золоті Струни під кер. Віри Зелінської почала програму виступом, виконаними піснями у супроводі шкільного хору.

Голова КУК відділ Торонто пані Марія Шкамбара сказала вступне слово, щедро переплетене уривками творів Шевченка. Марта Породько продекламувала виразно, без пафосу вірш Ольги Марунич Художникам. Вірш Роляника Твій дух між нами в свій щирий, дитячий спосіб відтворили діти 4 і 5 класів школи ім. Лесі Українки.

Дві пісні на слова Шевченка: до однієї музика Іри Дрогобицької, а до другої її оранжування виконав хор шкільної молоді “Поліфонія”. Цей хор завжди захоплює публіку своїми виступами, бо диригент Іра Дрогобицька підбирає пісні, повні теплих мелодій та оптимістичних слів. Чиста дикція дітей, гармонія голосів, виразно переданий ритм вказують на вмілість диригента підбирати репертуар, у якому діти пропагують українську мову. Цю ідею підсилила Софійка Породько віршом В. Самійленка “Українська мова”.

Приємною появою були три козаки скрипалі зі Студії І. Заброварної, Петро і Стефан Танчак та Стефан Павлюк, які в своєму стилі зіграли народну пісню “Приїхали три козаки”.

Надзвичайно цікаво, оригінально, з артистичною вмілістю передали діти “Рідної Школи” Філії УНО Торонто-Захід монтаж епізодів з дитячих літ Тараса Шевченка. Автор і режисер: учителька Уляна Офік.

Вільна імпровізація твору Шлях до Тараса, слова Ю. Рибчинського, муз. О. Осадчого у виконанні учнів хору “Рідної Школи” філії УНО Торонто-Захід та соліста і диригента Сергія Коки полонили увагу публіки і викликали бурю оплесків. Шлях до Тараса твір особливо сильний і гарний. Почути його у виконанні оперного співака і шкільних дітей рідкісне музичне пережиття. Цю пісню співав кілька років тому, коли тільки приїхав до Канади з України, о. Антоній Семчук, також на Шевченківському концерті, але “а капелла”.

Підтримала високопіднесений настрій Надія Семчук, учениця 6 класу школи Св. Софії, яка не лише продеклямувала, але й відтворила вірш Мені тринадцятий минало. Її розуміння твору, проникнення в суть кожної фрази, без штучних модуляцій голосу, підняли її виконання понад її вік.

Наступна точка була несподіванкою, бо італійка Джесіка Скарлато, учениця школи Св. Марти, де Іра Дрогобицька вчить музики, відспівала українською мовою уривок з балади Причинна і разом з Орестою Баб'юк За сонцем хма-ронька пливе слова Шевченка, муз. І. Дрогобицької. Публіка прийняла ці точки з відкритими раменами перед, під час і після виступу, бо Джесіка має чудовий голос. В наступній точці Оксана Зелінська-Шевчук при аком-паніаменті бандуриста Андрія Шевчука (її чоловіка) відспівала з витонченою інтуїцією, глибоким романтизмом і мистецькою чутливістю Ой три шляхи та Нащо мені чорні брови. Співачку Тетяну Івченко, учительку музики в Торонтській консерваторії, наша публіка аж надто часто не зустрічає на сцені, але її виступ завжди на високому рівні. Її чиста, ясна інтерпретація пісень, компетентна і рідкісна музична дисципліна, кришталева блискучість у кожній ноті, у кожній фразі і абсолютна відсутність бомбастичних тонів, якими так люблять похизуватися банальні, пересічні співачки, роблять кожний її виступ par excellence!

Коли затихла музика, учениця 10 класу школи ім. Лесі Українки прочитала спокійно, щиро сумний вірш Умер поет. Шкода, що ніхто досі не написав поезії “Живе поет”, щоб діти росли з думкою, що поети, такі як Шевченко, Леся Українка, Іван Франко не вмирають, бо Господь поклав у їхні душі те, що ніколи не вмирає.

Виступ школи мистецтв Україна зачарував публіку прекрасними костюмами і ефектними хороводами. Вони виповнили сцену колажем балетних картин з несподіваним закінченням.

Зворушливим музичним моментом була поява на сцені новозорганізованої торонтської капели бандуристів під диригентурою мистця Віктора Мішалова. Вона складається з бандуристів, яких Віктор учить від їх дитячих літ, і хору, в якому співають і місцеві співаки, і нові емігранти. Поєднання цього ансамблю має велике значення, бо нарешті не треба позичати бандуристів і співаків з інших міст. Реакція публіки була надзвичайно зичлива, голосна, неприборкано ентузіастична. Ця капела займе в нашому сучасному мистецькому житті видатне місце.

Я забула згадати реферат Індивідуальність Шевченка, коро-тенький, на дві і пів хвилини, який зачитала студентка Торонтського університету Юля Креховецька. Її мелодійний, альтовий голос приємно викарбував кожне слово і сильним акордом впав на кінцеві речення: Шевченко і перед смертю вірив, що український нарід здобуде собі волю своїми власними словами, житиме в державі, де братерська наша воля оксамитом шляхи стеле, а єдвабом застеляє В поемі Юродивий із 1857 р. Шевченко бажає Україні Вашінґтона з новим і праведним законом. Шевченкова мрія сповнилася: Волю маємо. Тільки бракує нам ще Вашінґтона.

Це не означає, що Шевченко був американофілом, він тільки бажав Україні лідера, щоб, як Вашінґтон, був першим в часі миру, був першим на війні, на фронті, і зайняв перше місце в серцях свого народу. А крім того, Вашінґтон був непересічно відважним, блискучим провідником у часі лиха, розважливим політиком, який завжди керувався чесними намірами та вмів привести до порядку розтерзані штати молодої американської держави. Як президент домігся створення державного банку і прийняття перших десяти додатків до конституції, так званого Бил оф райтс.

Борець за визволення українського народу, Тарас Шевченко добре знав діяльність Джорджа Вашінґтона і його досягнення в боротьбі за свободу та права людини. Тому він бажав такої людини Україні.

На маргінесі ще хочу завважити, що цей концерт не тягнувся день і ніч, як це звичайно буває на наших імпрезах, тільки скінчився точно за

дві години. Це завдяки тому, що програма була так обдумана, щоб одні точки відбувалися перед куртиною, інші на сцені з відкритою куртиною, і щоб не виринали довгі перерви між точками.

Публіка була дуже вдячною, що не мусила сидіти на програмі вісім годин!

* * *

Новий лейтенант-губернатор Онтаріо

В сорокових і пятдесятих роках Джеймс Бартлеман був відомий в Порт Карлінґ (Мускока) як dirty half-breеd, бо в ті часи так називали дітей, яких батьки не були обидвоє білі, обидвоє англосакси, обидвоє упривієльованої національности і раси. Мама Бартлемана була індіянкою з племени Mnjikaning а батько білий, приїхав з Ірляндії.

Малим хлопцем, Бартлеман продавав газети і пер-ший у цілому місті знав усі новини. Для нього газети були чарівною магіч-ною скринькою інформацій і через цю скриньку він постійно мав контакт зі світом.

Нічого дивного, що в пізнішому віці він був на різних постах і працював у різних країнах. Тепер про свої зустрічі і переживання пише книжки. В Бельгії він одружився з бельгійкою і має троє дітей. Донька робить докторат на університеті в Ґвелфі з мікробіології, син студіює право, а наймолодший 12-літній Алейн ще ходить до школи.

Після надзвичайної 35-літньої кар’єри, як канадський амбасадор і старший дорадник міжнародного права, він нарешті сидітиме 5 років на місці, в Торонто, як лейтенент-губернатор.

Можливо, він ніколи б не дійшов до таких вершин, якби у Порт Карлінґ не приїхав на відпочинок мільйонер-індустріаліст з Америки Роберт Кляузе, який відразу зацікавився молодим Джеймсом Бартлеманом, бо Джеймс був розумний, допитливий, та інтелігентний. Кляузе заплатив за його навчання в Університеті Західного Онтаріо, де Джеймс студіював історію, яка є традиційною дорогою, щоб отримати працю дипломата чи кореспондента за кордоном. Дар Кляузе спричинив серію різних подій та збігів обставин, але учитель 13-го класу вивів Бартлемана на спокійний шлях, даючи йому дуже мудру пораду: Коли ти поконаєш першу перепону, то кожна наступна буде легша і легша. Але в житті постійно є перепони і до цього потрібно бути готовим. Одна з таких жахливих перешкод трапилася Бартлеманові коли він приїхав 1999 р. як верховний комісар до Південної Африки. В готелі в Кейп Тавн він не встиг розкласти речі, як почув стукіт у двері. Думаючи, що це прислуга прийшла перестелити ліжко, він відкрив двері а на порозі стояв великий негр, почав домагатися грошей і відразу кинувся на Бартлемана з кулаками. Бартлеман боронився як міг, але мурин був як величезний цементний блок. Він розбив Бартлеманові голову, поломав ніс, звязав і шукав за грошима. Коли виходив з кімнати, обернувся і сказав: Ай ем сорі!

Фізичні пошкодження швидко загоїлися, але вони штовхнули Бартлемана в психічний шок, який викликав глибоку депресію. Вона помалу відходить але що два-три тижні він має дуже поганих два дні. Вони погані і фізично і психологічно, в той самий час. Йому тоді хочеться кудись пропасти, зникнути, але при допомозі медицини і люблячої родини, цей стан переходить. Бартлемена забрали з Південної Африки до Австралії, а тоді у Брусел в Бельгії. Йому здається, що його виплеканий світ ніби раптом завалився, і що його знову придавили: біда, дискримінація, роздуми, чи Бог існує, чи ні, і він ніби знов став 9-літнім хлопцем у Мускока, неначе його життя у великому світі перестало існувати. Щоб це життя і цей світ відреконструювати, він почав писати книжки. Чим довше і довше він пише, тим його гнів більше і більше зникає. Він отримав краще розуміння двох світів, в яких мусить жити білий і аборигенний. Він справді радий, що став лейтенант-губернатором, бо важливо, що 5 років житиме спокійно на одному місці і могтиме застосовувати свою філософію, якої його навчило його скитання по світі: Вартість життя не полягає на гонорах, ані в титулі Ваша Ексцеленціє. Вартість життя в тому, як ви це життя живете.

* * *

Небуденний вечір у Бібліотеці рідкісних видань

Понад 120 запрошених гостей прийшло 7 березня 2002 р. до Бібліотеки рідкісних книжок ім. Томаса Фішера, щоб святково відзначити закінчення мікрофільмування українських публікацій з таборів для переміщення осіб (Ді Пі). Колекцію оригінальних матеріалів подарувала до цієї бібліо-теки родина відомого українського бібліофіла Івана Лучківа (1923-1974). 86 касет мікрофільмів колекції Івана Лучківа служитимуть студентам, авторам, професорам, як дослідчий матеріал.

Копія повної серії мікрофільму знаходиться в Чікаґо в Center For Research Libraries.

Українці будуть завжди вдячні, що Іван Лучків мав таку витончену передбачливість і придбав для дослідників на всі часи, майже 2000 неповторних, важливих, рідкісних книжок, журналів, публікацій з часів, коли кожний думав, куди б то виїхати, де рятувати своє життя, як починати від нуля своє нове життя на новій землі.

На вечорі в бібліотеці ім. Томаса Фішера забирали слово ті, які чимсь, незалежно чи ґран-діозним, чи маловидним, причинилися до створення цієї події, ті, що чимось причинилися до мікрофільмування колекції, ті, які зга-дували своє знайомство і зустрічі з Іваном Лучківим, а також члени родини.

* * *

День мами, День тата, День діда, День баби…

В деяких календарях день 8 вересня зазначений, як Ґрендпарентс дей, але не червоними буквами, тільки звичайними, чорними. На жаль, ніхто насправді не відзначує цього бабусьово-дідусьового дня, але до діда і до баби діти горнуться. Дідо і баба для дітей дуже важні, вони часто для них є уосібленням любови, зрозуміння, сили, потіхи, безпеки, особливо коли тато і мама кожного дня мусять спішити до роботи. Не одне немовлятко на дідовім рамені переспало найщасливіші години свого виростання, а біля баби не одна дитина заспокоїла свої побоювання і тугу за мамою, за любовю, і за безпекою. Буває, що дідо і баба так довго зазнають уваги, доки не роздали родині всі свої гроші, весь свій маєток. Тоді раптом опинюються в старечому домі. А не всі приміщення для сеньйорів провадять шляхетні люди, добрі, не вираховані. Тому дідо і баба повинні застановитися і подумати, заки позбудуться всього, що дає їм можливість жити незалежно.

Не зважаючи одначе на різні обставини, до календар повинні ввійти червоними буквами записані: День діда і день баби. Як може бути Ґраунд гоґ дей, День землі, День адміністративних професіоналістів, День няньок, Національний день боса, День жінки, День секретарки то чому не може бути День діда і День баби?