Walter Cap

Дивлячись на бізнесову практику в нашій новій незалеж-ній Вітчизні милій та в старій вітчизні Амери-ці, я ще більше сконфужений: де легше стати супермільйонером (в американських долярах, очевидно)? Останнім часом злодійства-крутійства високого масштабу у США по-стахановському перевищують наші вітчизняні.

– Чому і як? думаю-гадаю, як Шевченко на солдатській муштрі-каторзі.

Мій приятель той, що на все має відповідь, ствердив, як Президент Кучма в останній промові перед депутатами-самовисуванцями у Верховній Раді, що це справа відносна. Політична. Бо хто ближче президентського, урядового, депутатського чи олігарського (читай: радянського партократичного) корита, справа проста. Виписуй чеки чи які то там документи, перепроваджуй трансакції в закордонні банки, замов собі 12 іноземних паспортів і у відповідний час гайда на волю з-під деспотів державної безпеки!

– А пощо аж 12 паспортів?

– Ти наївний, як трилітня дитина, – усміхнувся мій приятель. Ну, ти прилетів у Грецію, то показуєш грецький паспорт. Але що будеш робити в Греції? На твої мультимільйони Греція не друга вітчизна-Вкраїна. Пам’ятаєш: немає другої Вкраїни? докинув знехотя. І куди? В Штати! Там знайдеш другу Вкраїну й навіть другe Дніпрo. І покажеш на летовищi десять іноземних паспортів, тільки не вітчизняного, тебе американці відразу потрактують як великого міжнародного мужа, а як ще скажеш, що маєш у банку в Нью-Йорку пару мільйончиків долярів, вони відразу візьмуть тебе за кандидата на політичнo переслідуваного втікача. Бо як мільйонер маєш, самозрозуміло, більше, ніж вимагає американське законодавство, доказів загрози на твоє життя-буття. А там далі розберуться, доки в тебе є доляри на добрих адвокатів.

Я собі пригадав, що щось таке читав, але забув про кого. Та не в тому суть.

– А як стоять справи з амери-канськими супермільйонерами? – спитав я його думку.

– В Америці, він засміявся дуже голосно, не треба мати паспортів, а голову на карку, як казали в старому краї. Читав у газетах, бачив на телебаченні?

– Ну й що з того, – я відповів непевно.

– Очевидно це не для твоєї голови. Бо якби ти мав голову на карку, то не питався б мене, і навіть не знав би мене, правдоподібно.

– Ну, ну...

– Справа простіша, ніж з виборами в Україні. Ти засновуєш компанію. Виказуєш великі зиски, собі й директорам даєш бонуси за добрий менеджмент, акції на біржі дорожчають, бо ти платиш високі дивіденди з проданих акцій, котрі ще вище скачуть, ніж олімпійські стрибуни, що заживають драґи. І саме тоді продаєш акції-шери... Бо знаєш, що зиски твоєї компанії це фікція, як історія Радянського Союзу.

– Та ж є фінансові звіти, є публічні контролери, державні ревізори, дивуюся.

– Ти з Місяця впав? мій приятель вже хвилюється, ніби я щось дурного сказав на його адресу. Бухгалтерія подвійна, яку дуже легко збалансувати для твоєї власної користи. Бухгалтерія основана на т. зв. дебітах і кредитах. В балaнсі дебіт це майно, а у зіставленні прибутків і витрат дебіт це збитки. Отже, перенеси дебіт з витрат до балансу, й маєш зі збитків великий зиск. Віз і перевіз, все правильно, по-бухгалтерському, закінчив, як міністр скарбу неньки-України.

Це мені дало багато до думання. Врешті я прийшов до висновку, що не можуть всі так робити й ставати мільйонерами. Бо якщо всі були б мільйонерами, то не було б ні одного мільйонера. А мати багато мільйонерів це престиж для народу й держави. Навіть неньки- України. Тільки щоб президент Вітчизни подбав, щоб ці мільйонери залишалися престижно в своїй державі, замість екпортувати національний престиж до Америки чи Ізраїлю.