Ярина Тудорковецька
Заплaновані роки України в Росії і Росії в Україні, як і в 2004 р. святкування Переяславського договору, це страх Росії, що вона втрачає безпосередній вплив-контроль над умами України. Тому намагається ще нав'язати свою точку зору на історію в освіті молодого українця. Проте цей політичний маневр Росії може обернутися на користь Україні, як кожний кийок-палка з обома кінцями чи відома двосічність меча.
Наукові, інтелектуальні сили України спільно з діаспорою мали б використати ті приязно-родинні Путін-Кучма роки для очищення світогляду українця від 300-літнього засмічення російськими штампами у всіх ділянках україністики. Частина громадянства є вже визволена із-під ментального тиску єдиноцентру Мос-кви, і Президент Кучма не може їй заборонити ініціативи та проведення:
І. 2003 року Форуму українсько російського діалогу чи навіть такого українського монологу, без росіян для перевірки і відкинення російських теорій та поглядів, наки-нутих у всіх ділянках україністики, починаючи від археології, через історію, мову, Церкву, геноциди України, втручання Росії у внутрішні справи України, у мовно-колонізаторській функції російської етнічної меншини України та розвитком прогнозу, що колоніальна Російська Федерація не є вічною.
2. 2004 року Діалог про дві точки зору на Переяславський договір з його трагічними наслід-ками для державности України.
3. Комісія для збереження національного Я України, проведена науковими силами України.
4. На роки 2003 і 2004 розповсюдити по Україні гасло-рефрен на мелодію з часів гетьмана Хмельницького з осучасненим змістом:
"Гей, не дивуйтесь, що на Вкраїні повстало!
Скажемо Правду Свою у вічі Росії,
нашій сусідці захланній!"
Доповнення (у найкоротшій схемі), пропоноване для Форуму українсько-російського діалогу
1. З археології починається різниця між Україною і Росією. В етнокорінні України є підложжя матріархального біогуманізму (це опіка Матері немовлятком, основна увага до потреб людини, еґалітаризм, добробут, мистецтво), що входять писаними законами до Руської Правди, Поученія князя Мономаха, а з історії України спробами 12 конституцій. Конституція УНР 1918 року без кари смертю, право голосування жінок (друге в Європі після Данії), персонально національна автономія для етнічних меншин України, що включено до Конституції 1996. На основі тієї гуманности відбулося зречення України свого нуклеарного арсеналу. І тим гуманізмом Україна різниться від Росії. Також вкладом у цивілізацію людства: Мізинською культурою (20.000 літ, однією з перших в Європі) Marija Gimbutas The Language of the Joddes). 15.000-літнім, знайденим біля Kиєва житлом, побудованим людиною з мамонтових кісток, і також мапою. 6.000 літ тому осідланий кінь, скитські штани і мило. Про те автори Ancient Inventions, P. James & N. Thorpe (US Ballatine Books, 1994).
2. В історії головним фокусом є віднайти виключно для історії України її період Київської Руси, який включила до себе Росія і володіє теоріями нерозділимої словянської спільноти з Київською Руссю як центром. Тут Росії пора заакцеп-тувати, що 1000 літ тому здобута Києвом північно-східна територія мутаційної Московії була правлена Києвом формою уділових князівств до 1169 року. І як периферія Києва абсорбувала з нього релігію, культуру, архітектуру, літературу, мистецтво, правo тощо. Проте людина периферії Києва не була ні русином, ні русичем, а тільки руською, тобто периферійно приналежною до центру Києва, до відірвання від нього 1169 року. Нова зустріч обох націй в XVII столітті, як партнерів проти Польщі з трагічними для України консеквенціями Переяславської угоди 1654 року. Зі зміною назви з Московії на Росію відбувається повільна інкорпорація періоду Київської Руси України в історію Росії та діє політична семантика, в якій мав би бути россiянiн від Россiї, але він воліє бути русскiм, бо так є ближче до Русі; отже, з претензіями до тієї Київської Руси, де 1000 літ тому він був лише у периферійній приналежності до тієї могутньої середньовічної держави на сході Європи. Отож, Київська Русь Україна не є Росією, так як Росія не є Київською Руссю.
3. Мовознавство
Науковці України ще не розгорнули широкої інформації про доісторичний початок словянщини, що охоплює розвиток звуку протягом 3.000 літ, від пізнього індо-європейського періоду до основної мутації і розпаду мов приблизно V-X ст. по Христі. Про те є монографія проф. Юрія Шевельова (Шереха) A Prehistory of Slavic: The Historical Phonology of Common Slavic.
Є також подана схема окремішности: галицько-подільська-києво-поліська українська; поліська-полоцько-рязанська білоруська; рязанська-новгород-суздальська російська.
Рoсійська мова не є масивом словянських мов, лише однією з них, отже, ніякої прапершости ані вищої якости не має. 1000-літня література Київської Руси була писана староукраїнською мовою, а не російською. Сила російської мови є лише як політичного інструменту, для чого є доказовий матеріал історії лінгвоциду української мови, пони-ження її як холопської за царату і за комунізму. І саме того не видвигають мовознавці України, які не є сконцентровані на вичищенні правопису української мови від її насильної росіянізації. Ще і видимий є ком-плекс безнадійности щодо всепануючого в Україні суржику, що охоплює не тільки місто, але й село. І є тенденція до розгортання матеріалу у мовно-дослідному звязку з рабством та формуванням поняття словянин раб від slave (англійське) чи склаб-раб в арабсь-кій. На жаль, все те не веде до визволення України з її національного знецінення, бо рівночасно не поставлена українська мова на те її місце, де вона, мимо лінгвоциду, не тільки вижила, існує, але є творчою з власною цінною україномовною літературою.
4. Церква України має свою геноцидну історію та політичне узалежнення від Росії. Сучасний факт узурпування Московським Патріархатом храму Софії та Печерської Лаври в Києві тоді, коли 1000 літ тому не було ні Московії, ні Росії, а була Київська Русь Україна з власною своєю Церквою князя Володимира. Сучасно миряни України та діаспори концентрують усю свою енергію на т.зв. церковну єдність для збере-ження українськости та з надією на допомогу третьої сили поза межами України: Царгороду, Риму, Москви. Замість того можна б нарешті опертися на власні сили створення мирянами Церковної Доктрини України, в якій найголовнішим чинником буде вміння толерантности всіх Церков, створених історією України, але під умовою їх повної незалежности від тих чужих центрів поза межами України, що були і є небезпечні політичним антиукраїнством. Якщо миряни України оформлять Церковну Доктрину України, тоді Мос-ковський Патріархат не матиме місця у сучасній державі Україні. Одначе православні росіяни є великою етнічною меншиною України з правом на їхню Православну Російську Церкву, та з Церковною Доктриною України ця Російська Церква буде належати лише до Київського Патріархату. Це є, отже, засіб проти втру-чання Московського Патріархату у внутрішні справи Церков України. А рівночасно з толеранцією та співдією з усіма гілками своїх віровизнань Україна включатиметься у таку ж систему Європи і заокеанських Церков США, Ка-нади, Австралії, які з церковним Вестфальським Миром 1648 року, розподіливши свої маєтки, з XVIII століттям осягнули стан повної толеранції між собою, зовсім без продовжуваної візії екуменізму, притягання до вселенського католицького універсалізму великої кількости некатоликів сучасности.
5. Хто такі росіяни України як її етнічна меншина?
Україна є національно гомогенною (має власну органічно-етнічну територію, археологію, історію, мову, культуру та з історичних причин велику кількість різних етнічних меншин; одиноким в ній чужим народом є татари Криму). Сучасні росіяни України є її колосальною етнічною меншиною, яка з 1991 роком продовжує свій статус мовних колонізаторів з часів царату та СРСР. Подібна документаційна історія російської етнічної меншини у взаєминах з Україною, де, починаючи з Київської Руси, вони не були ні русинами, ні русичами, а були руськими, тобто периферійною територією (мутаційної ще Московії), приналежною до центру Києва. З XVII століттям, з Переяславським договором російська етнічна меншина вже має колонізаторський статус, включно з претензіями до Київської Руси, наприклад, нині в Києві існує Російське товариство Русь, що є історичною нісенітницею, бо ж 1000 літ тому Росія не існувала. Конечна студія про російську етнічну меншину України: а) про її іміграцію в Україну щодо ча-су та кількости, наприклад, скільки нахлинуло в Україну по вимерлім населенню відомим Голодом; б) та щодо колонізаторського їх статусу, починаючи від політичного 1654 року, та продовжуваного сучасно російськомовною функцією проти законів української держави.