Walter Cap 

Футбольна гарячка поширилася по світі, як азійська флю. Бо в Японії та Кореї проходить світовий чемпіонат футболу, чи соккеру, чи, сказавши по-галицькому, копаного мяча. А флю, чи грип, чи ґрипа супроводжується гарячкою, то порівняння майже природне.

Футбол дуже цікава й захоплююча гра. Хто грає у футбол, стає мільйонером, і його прізвище зявляється на телеекранах всього світу. Як, наприклад, Шевченка в Італії, якого більше українців знає, ніж Шевченка Григоровича. Про нього я навіть читав, що він з своєю ґирлфренд вигрівався на пляжі у Мілані, хоч не знаю, чи це місто лежить над морем.

Що українці у нашій неньці-Україні не пасуть задніх, зрозуміло і недвозначно засвідчив похорон колишнього футболіста і славного тренера Лобановського. Помер він без причини, нагло дістав атак паралічу чи стровк і відлетів у вирій, проживши 60 років. На його похорон прийшло в два і пів рази більше народу, ніж на похорон єврейського письменника з України Шолом Алейхема, який помер у Нью-Йорку. Сто тисяч супроводжувало його домовину, був присутній Президент Кучма, родом з України, і прем’єр-міністр Кінах, родом з Молдови. Трохи дивно, бо, мабуть, Лобановський був би не прийшов на похорон ні одного, ні другого, як би вони, не дай Боже, перед ним полетіли туди... А ще дивніше, що Президент Кучма проголосив Лобановського героєм України. Як жив не герой, а помер відразу герой!

І ще дивно, що Президент Кучма ствердив, що національна ідея не спрацювала, а тут спрацювала навіть для нього. Бо як можна таку національну маніфестацію назвати? Правда, хоч похоронну, але маніфестацію національну.

На жаль, на міжнародному полі, незважаючи на геройство Лобановського, футболу України не видно. Як мені мій приятель, той від спорту, пояснив, що в цьому винні наші приятелі: Білорусь, яка з Україною виграла, і Польща, з якою Україна програла, й ще раз Білорусь, яка виграла з Польщею. І ще Словенія, яка не мала права виграти з Україною, і то два рази. Одначе мяч круглий... (Це відбулося в елімінаційних зма-ганнях). А шкода! Бо як Україна була б у цьому турнірі, то пописалася б краще, ніж чемпіон світу Франція, який не здобув ані одного гола. (Шевченко напевно був би встрілив як не гет трюк, то бодай одного гола).

Франції пішло, як з Петрового дня: команда мала 60 шансів, поцілила мячем чотири рази у стовпці чи поперечку. І що з того... Французька національна ідея не спрацювала, перефразовуючи філософську думку нашого Президента.

Все-таки справедливість на світі існує: Словенія програла всі матчі. Польща врятувала свій гонор, після програшів, з найпотужнішою супер-державою на світі США. Американська команда не опамяталася, як дістала два голи на перших 5 хвилинах. Уже на 3-ій хвилині найславніший їхній футболіст, чорний з Африки Емануель Аліса-дебе, здобув перші ворота. (Мій приятель, той від спорту, мені під секретом сказав, що Алісадебе хотів був прописатися в Україні, бо то найдемократичніше суспільство на світі, поза Африкою, але нічого не вийшло, певно, не мав відповідних паперів, розумієш яких, додав тихо). Американці натискали завзято, але нічого не витиснули, бо поляки встрілили ще одного й майже четвертого з пенальті. Однак їхній стрілець великодушно копнув мяч у руки американського воротаря.

У наших братів-росіян національна ідея спрацювала, ще й як! Коли Росія програла 1:0 такій собі японській команді, у Москві вибухнув путч, як за володіння Горбачова. Мало що Російська імперія ще раз не розвалилася. Були жертви більші, як на похороні патріарха Романюка в Києві.

У цьому турнірі гравці вийшли на грище модно, кожний виявляв свій характер на голові волоссям. Були бородаті, різної форми й стилю, були з оголеними головами, з зачісками спайковими, як зуби на боронах, афро, індіанськими, довгими, хоч коси заплітай, і все це мало щось символізувати, як твердили японські й корейські перукарі.

Шкода, що не було репрезентації неньки-України, але за чотири роки буде нова нагода. Одначе нема злого, щоб на добре не вийшло. Якби Україна була у цьому турнірі, ми мусили б в Америці вставати о пів до другої години, як колись співали дивізійники, і при телевізорах переживати за кожний кивок футболівки нашого змагуна. (Бо там, в Японії день, а в нас глуха ніч). А так я спокійно просипляв найвизначнішу подію цього року...