Я. Стех

13 листопада 2002 р. на 65 році свого трудолюбивого життя відійшов у вічність визначний український художник Омелян Мазурик. Ця невимовно болісна втрата примушує нас не лише пригадати цю світової слави людину, але також нагадати читачам про місто, в якому йому довелося жити майже 35 років.

Париж – столиця Франції має неабияке значення в житті окремих українців і нашої нації. За князів Володимира Великого (979-1015), а зокрема Ярослава Мудрого (1019-1054) наша тодішня держава дійшла до великої могутности, слави і високого розвитку освіти і стала одним з політично-культурних центрів Європи. Це була одна з найпрестижніших європейських держав. Про неї чужинці висловлювалися з шаною. Всі наймогутніші королі намагалась жити з давньою Україною у дружбі: один син князя Ярослава Мудрого мав дружину з Німеччини, другий грецьку царівну, одна донька вийшла заміж за норвезького князя, а друга, Анна за французького короля Генріха. Таким чином Анна Ярославна дружина короля Генріха, мешкала в Парижі і брала активну участь в державних справах Франції. Зрозуміло, що вона заклала добрий фундамент для дружби двох народів.

В XV-XVII ст. українці студіювали в Сорбонні, були студентами інших учбових закладів. В Парижі жив гетьман Г. Орлик та інші прихильники Мазепи, жив і здобував освіту відомий маляр А. Лосенко (1760-65). В другій половині ХVIII ст. в Парижі проживав ряд українських діячів. Серед них: М. Башкирцева, Ф. Вовк, деякий час перебували М. Драгоманів, М. Грушевський, однак серед багатьох на увагу заслуговує побут в Парижі Марка Вовчка (1834-1907), дружини члена Кирило-Мефодіївського братства Опанаса Марковича. Її знамените оповідання Маруся, в якому описувались часи гетьмана Дорошенка і героїзм молоденької Марусі, котра віддала своє життя за Україну, вивчала молодь Франції у школі.

На початку ХХ ст. тут діяла організація Української Громади, яка нараховувала 120 членів. Після програних визвольних змагань в 20-х рр. ХХ ст. в Париж прибула численна політична українська еміграція: В. Прокопович, І. Косенко, М. Шумицький, М. Копистянський, О. Удовиченко та інші, а серед них і отаман Симон Петлюра, який був вбитий тут більшовицьким аґентом в 1926 р.

В половині XX ст. Париж стає центром української еміграції. Тут створено ряд товариств і українських організацій, діє книгарня Кобзар, тут навчаються діти українських емігрантів. Виходять періодичні видання Тризуб, Соборна Україна, Україна, Українське Слово та інші. З Парижем були повязані українські композитори, серед яких В. Грудина, Ф. Якименко, А. Вирста та інші. Ефективно працює поблизу Парижа в Сарселі НТШ, яке видає 10-томну Енциклопедію Українознавства під редакцією В. Кубійовича.

З Парижем пов’язали своє життя багато українських мистців: А. Лосенко, М. Башкирцева, О. Мурашко, П. Левченко, М. Паращук, М. Бойчук, О. Архіпенко, С. Левицька, М. Андрієнко-Нечитайло, О. Грищенко, В. Хмелюк, С. Зарицька, М. Кричевський, К. Мазур, П. Омельченко, М. Глущенко, В. Перебийніс, С. Робачок, С. Гординський, М. Мороз, Л. Гуцалюк та молодша група А. Сологуб, Т. Вирста. Та особливе місце серед паризьких художників посідає Омелян Мазурек.

Омелян Мазурик народився 1937 року, в селі Брижава, поблизу м. Бірчи, на межі Перемиського і Сяніцького повітів, в мальовничій околиці на батьківщині композитора українського славня о. М. Вербицького. Майже кожен член родини Мазуреків мав особливі здібності до мистецтва і здатний був творити гарні речі, що викликають задоволення і глибокі естетичні почуття краси. Його стрий, рідний брат батька, належить до передових різбярів в Польщі. Як архітектура, так і різьба має свої найстаріші зразки в Україні. Українські цінні різьби прикрашають наші церкви, іконостаси, цікаві експонати прикрашають інституції і багаті доми. Мальовнича природа і суто українська атмосфера в рідному домі Мазуриків, в якій провів перші роки свого життя наш покійний Омелян, і початки його навчання в школі, як сам стверджував, мали вагомий вплив на його мистецькі зацікавлення. Вже в початковій і середній школі Омелян проявляє свої мистецькі таланти. Відчувши внутрішній потяг до мистецтва, Омелян почав студіювати в Академії Мистецтв у Кракові й закінчив її в 1964 році.

Мені пощастило ближче пізнати Омеляна Мазурика через його рідного брата Миколу Мазурика, який разом зі мною студіював у Київському університеті ім. Т. Шевченка, де Микола проявив себе свідомим українським патріотом. При тому варто згадати, що після повернення в Польщу Микола працював у вищих навчальних закладах Варшави, Вроцлава і Жешува. Під час перебування у Вроцлаві Микола звернувся з вимогою до воєводського суду реабілітувати жертви акції Вісла та вояків УПА. Через це зазнав переслідування зі сторони польських служб безпеки. Численні допити, репресії і тортури довели молодого вченого до психічної недуги, і в результаті він опинився в закритій лікарні для психічно хворих під Варшавою. Подібна доля спіткала інших наших друзів. Ці самі польські органи безпеки знищили Івана Тимчину на Ольштинщині і допомогли вкоротити життя Богданові Ґілю. На початку 60-х років, живучи в Перемишлі, Омелян та Микола були моїми гістьми. Ми їздили майже по цілому Закерзонню, спільно болісно переживали цілеспрямоване знищення слідів української присутности на цій землі польськими злочинними військами, які проводили акцію Вісла. Можна сказати, що ця акція продовжується і до наших днів.

Омелян Мазурик виїхав у Париж в 1967 році, де продовжував своє навчання в паризькій Академії Мистецтв. Пережив всі складні проблеми для емігрантів, здолав труднощі і почав настирливо творити свої оригінальні мистецькі картини. Спочатку це були творчі пошуки, які переросли в знаменитий і неповторний стиль. В ньому поєдналися мистецтво Візантії в українській інтерпретації з модерними малярськими напрямками. Це в першу чергу помітно у його іконах Пасха Господня з 1975 р. та в іконах до іконостасу української катедри св. Володимира в Парижі.

Омелян Мазурик почав влаштовувати свої виставки релігійного мистецтва в 1971 р., коли отримав першу нагороду; а пізніше виставляв свої твори у Греції в 1971-72 рр., у паризьких ґалереях в 1972-75 рр.; його твори побували на виставках в Нью-Йорку, Бостоні, Бафало, Філадельфії, Торонто та інших містах. Він наче відсвіжує українську мистецьку атмосферу, яка тут панувала між двома світовими війнами. Саме в тому періоді у Парижі Мирон Левицький, Яків Гніздовський, Любослав Гуцуляк та інші зносились на мистецькі висоти. І це продовжує та розвиває у своїх мистецьких працях і вносить колосальний вклад у скарбницю нашого мистецтва з світовими вимірами О. Мазурек.

Визначний критик Моріс Тассар у 1973 р. писав про Мазурика: Цей мистець українського походження чітко пов’язаний з експресіоністичною тенденцією багатьох малярів Середньої і Східної Європи першої половини ХХ ст. Його краєвиди і портрети зі зворушливими лініями й несамовитими кольорами, які зударяються між собою з напруженою силою, несуть в собі більше потуги, ніж чару

Малярська спадщина О. Мазурика збагатила світове та українське мистецтво. Його мистецька філософія, світосприйняття та талант здобули йому широку славу у світі. Його мистецькі твори прикрашають 9 найкращих музеїв світу. Мазурик – це своєрідна окрема епоха в українському малярстві, синтеза духу, яка служить відродженню християнської моралі. Тому бл. п. Омелян Мазурик назавжди буде гордістю нашого мистецтва, а одночасно гордістю нашого Закерзоння.

Бл. п. Омелян Мазурик відійшов у вічність, де немає ні журби, ані зітхань, своїм відходом засмутивши не лише дружину Одарку, синів Святослава і Бояна, але за ним засумували його вірні друзі та український народ.