Зиновій Квіт
Українська Світова Спілка Професійних Учителів (УССПУ) заплaнувала, провела і надалі проводитиме табори української мови.
У східниx і південних областях України, включно з Кримом, мільйони українських дітей здобувають освіту московською мовою, і це в т.зв. українській державі. Чи маємо віддати їх Mоскві? Деякі батьки українського роду вже так помосковщені, що в Донецьку до директора однiєї з кількох українських шкіл говорять з ненавистю: “Мнє наплєвать на украінскій язик”. Чи маємо толерувати таку ситуацію? Коли минулого літа з однієї школи Донецька виїжджала група дітей і з ними двоє педагогів до таборів української мови у західні області України, то директор школи погрожував їм, що повикидає зі школи за це. Тільки після певних старань і боротьби діти і вчителі таки поїхали. В інших місцях Сходу України лякали дітей: Не їдьте в Западну Україну, бо там бандіти, бандєровци і націоналісти, а діти з патріотами-вчителями-членами УССПУ таки поїхали і, повернувшись, сказали страхопудам, що вони брехуни, бо їх в західних областях України прийняли з любов’ю, як своїх найрідніших. А діти Севастополя пишуть, що за українську мову на вулиці можуть побити. Але коли вони, а їх було 17 разом з двома вчителями, повернулись з Івано-Франківська, то так були зворушені, що самі почали організовувати українських дітей Севастополя до гуртків плекання української мови ГПУМ і тепер вже мають понад 100 нових членів борців за рідну українську мову. Планують зїзд ГПУМ Криму, бо і по інших місцевостях такі ГПУМ існують. Двоє дівчаток з цієї севастопольської групи заявили, що не хочуть студіювати у московсько-мовних університетах, а в українськомовному, і їх вже прийняли в Івано-Франківський університет.
Ось ще кілька зауваг самих дітей з того ж Севастополя, які пишуть: Так сталося, що я ніколи не вчив української мови, бо мої батьки жили на Далекому Сході... Хочу бути офіцером України, жити на своїй рідній землі, розмовляти українською мовою. В Івано-Франківську у нас були чудові вчителі. Патріотизм цих людей залишиться у моєму серці на все життя. Сергій Ігнатенко".
В Івано-Франківську ходила до греко-католицької церкви. Мені дуже сподобалась Служба Божа. Я багато чого взяла для себе зі слів священика, зрозуміла, якою повинні бути повага, ставлення до своєї рідної неньки-України. Інна Сколотова".
Як це чудово відчувати, що є люди, які пишаються своєю мовою, своєю культурою, своїми традиціями. В цьому місті я відчуваю себе невід’ємною частиною своєї Батьківщини. Мене переповнює радість і водночас гордість за наших славних предків, які здобули для нас волю ціною власного життя. Оксана Вевдюк".
Коли я збирався в дорогу, мені казали, що в Івано-Франківську живуть одні націоналісти, котрі не люблять севастопольців. Але все було зовсім по-іншому. Я ще не бачив таких ввічливих і добрих людей... У нас у місті дуже рідко можна почути рідну мову. Я до поїздки зовсім не розмовляв українською, а тепер вільно спілкуюсь. Віталій Бондюк".
На Західній Україні я перший раз. Дні перебування в Івано-Франківську минули як одна хвилина, але ця хвилина залишилася у моєму житті назавжди. У мене склалося враження, що я потрапив не з однієї области України в іншу, а кудись за кордон. Я обовязково приїду ще до цього міста. Дмитро Христов".
Мої батьки довго не хотіли мене відпускати в табір, тому що мама у мене росіянка, тато також, але трохи розмовляє українською мовою, а дідусь із бабусею взагалі налаштовані проти України. Але так сталося, що я зовсім випадково потрапила в український клас. Класний керівник Надія Онисимівна Вевдюк навчила мене української мови, звичаїв, і тепер для мене Батьківщиною є Україна. Дарина Тельна".
Проживаючи в Севастополі, відчуваю культурний вакуум. Крім підручників, не можу дістати жодної української книжки. В Івано-Франківську мені подарували більше книжок, ніж я міг дістати у Севастополі за три роки проживання. Мені сподобалось спілкуватися з усіма українською мовою. Український патріотизм – це великий невмирущий дух, і ми теж пройнялися ним. Максим Майоров".
Завдяки лекціям я покращила знання з катехизму, вдосконалила свою мову, відкрила не відомі для мене сторінки історії. Я вражена патріотичним запалом наших педагогів. Дуже сподобалася архітектура міста і те, що всі люди спілкуються тут зі мною українською мовою... Вважаю, що коли б у східніх та південних регіонах теж було так, то наша Україна вже давно процвітала б. Олеся Зайцева".
Цих п’ять таборів української мови, які відбулися минулого літа у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Коломиї й Камянці-Подільському з великим успіхом, заохочують нас цього літа органі-зувати вже 14 таборів, включаючи Луцьк і Рівне. Мільйони українських дітей чекають на нашу поміч. Подаймо їм нашу дружню руку.
Наведу кілька слів проф. Національного технічного університету Івано-Франківська, члена УССПУ і керівника табору української мови Василя Гречаника: Осмислюючи перебування юних севастопольців влітку в таборі української мови та деформовано-компрометуючий принизливий стан навчання українських дітей, зокрема в Криму та в східних регіонах України, приходжу до висновку, що якби вся гуманітарна допомога, яку надала діаспора (а це десь $100 млн. доларів), пішла на захист і відродження української мови, то за десять років змогли б оздоровити майже один мільйон дітей, допомогти їм у вивченні української мови, літератури, історії, християнської моралі, побуту, духовности тощо. І це була б найцінніша інвестиція в наше майбутнє, в національне відродження української молоді.
Хочеться згадати, що найбільший табір відбувся в Камянці-Подільському, куди з’їхались помосковщені діти з Енергодару (Запорізька обл.) і порумунщені діти з Румунії та місцевий ГПУМ, який допомагав, разом близько 80 дітей. Керівник табору невтомна Алла Федірко. Іншими дуже вдалими таборами керували: Юрій Савчин (Львів), Ігор Грималюк (Тернопіль) і Лілія Галамейко (Коломия). Ми вже запланували привозити українських поанглійщених дітей з Америки й Канади, поіспанщених з Аргентини, попортугальщених з Бразилії чи інших країн, а найважливіше зі східної діаспори помосковщених, щоб всі вони творили велику українську світову родину і безпосередньо пізнали рідний край, рідну Україну.
Ми просимо українську громаду допомагати морально і матеріaльно. Оплата такого табору (два тижні), включаючи побут, доїзд, подарунки у виді української літератури, екскурсії, оплата працівників, лікаря й інші дрібні і непередбачені видатки, виносить приблизно півтори тисячі ам. дол. Ми вдячні Централі Кредитівок в Чікаґо, Українській Кредитівці в Нью-Йорку, Кредитівці у Філадельії, ЗАУДКові, Фундації УВУ і Фундації Спадщина за повну і часткову оплату таборів. Дякуємо всім іншим за їхні пожертви. Ми знову просимо про ласкаву допомогу, бо без неї не завершимо цієї важливої справи. Пишіть на адресу: UWAPE (Attn. Z. Kwit) 804 N. Woodstock St., Philadelphia, Pa., 19130.