Редакція Нового Шляху отримує все більше листів від своїх читачів, у яких відверто засуджується указ Президента України Леоніда Кучми №238/2002 в якому йдеться про приготування до відзначення в Україні на державному рівні 350-ліття Переяславського договору (НШ №14).

Нещодавно ми опублікували статтю д-ра Василя Вериги Уроки історії для Президента України, присвячену цій темі (НШ №19).

А сьогодні пропонуємо вашій увазі добірку матеріалів, які зібрав Петро Пільків з Торонто, та статтю кореспондента Радіо Свобода Василя Зілгалова.

* * *

Богдан Стебельський,

з виступу на з’їзді ОУН

І встали народи до державного життя, і встала Україна. І були чотири Універсали, але жоден з них Переяславської угоди не перекреслив, бо сили диявола змагалися із силами архистратига Михаїла, і замість Конотопу були Крути.

Двічі меч Гетьманської України угоду Переяславську перетинав. Рукою гетьмана Івана Виговського, що мету та звичаї московські пізнав і під Конотопом їх покарав, сорок тисяч наїзників убиваючи. На Москву тоді гетьман не пішов і в корені не знищив її та її сили.

І знову меч України в руках гетьмана Івана Мазепи під Полтавою угоду Переяславську перекреслив, щоб Україна знову стала вільною і незалежною, але меч той не приніс перемоги, як меч під Конотопом.

* * *

Іван Гнатюк,

Лауреат Шевченківської премії

Як скоро все забулося, як скоро

Загоїлися душі і синці,

Можливо, блуд нас водить навманці

В обхід життя і гніву непокори.

Забулись тужні погляди з-за ґрат

І страх з недремним зором за плечима,

Облудна гра привітности й незрима

Злоба, страшніша зримої стократ.

Забулися і наклепи, й доноси,

Попробуй їх у вироках знайти,

Ще й нині світ мовчить до німоти

Про їхнє зло таємне й стоголосе.

Якщо не суду хоч би каяття,

Прилюдного і голого, як горе

Як скоро все простилося, як скоро

Приспало нас болюче забуття.

О Господи! То зрада чи байдужість?

Де ж речники святої боротьби?

Чи зубожіли духом, як раби,

Безсилі встати й випростати душі.

Вже звикли й до грабіжників поник

В смиренності наш гнів, а Україна

Жебрачкою, клякнувши на коліна,

Стоїть і просить милостині в них.

Ніхто не чує чорної зневаги.

Співці на жебрах. Слово на хресті.

Правдива слава й честь у забутті.

А на престолах блазні і варяги.

Нема народу слуги суєти

Безкарно правлять оргію зухвалу...

О Господи, не дай нас на поталу,

Бодай хоч в душах волю захисти.