Виступ пектора Київського лінгвістичного університету

І. Артемчука в УВУ

Осип Рожка


Бути в Мюнхені і не відвідати Український Вільний Університет це те саме, що бути у Римі і не бачити Базиліки св. Петра. Ця, хоч, безумовно, дещо перебільшена аналогія, криє у собі немале зерно правди. Гості з України дуже часто відвідують УВУ, серед них представники різних ділянок людського духу: дипломати, політики, підприємці, поети, митці, науковці, які, з однієї чи інші причини, прибувають до Мюнхена і відвідують цю установу, що її вважають форпостом і твердинею української науки в серці Європи.

Крім тих несподіваних (але завжди радо бачених) гостей, адміністрація УВУ, маючи заздалегідь інформації з України, дуже часто запрошує з доповіддями видатних представників української культури, яких їхні установи відряджають до Німеччини. Саме таким чином виступав 15 травня 2002 p., у рамках університетського семінару УВУ, ректор Київського національного лінгвістичного університету проф. д-р Галік І. Артемчук.

Професор Артемчук відома у Києві постать. Він вже 14 років є ректором цього славного університету, де сьогодні вчаться понад 7.000 студентів. Германіст-мовознавець за освітою, проф. Артемчук часто буває у Німеччині на запрошення різних німецьких установ. Тим разом він був почесним гостем на святкуваннях ювілею Інституту мов і перекладання в Мюнхені і при цій нагоді виступив в УВУ з доповіддю Українська національна ідея у системі сучасної вищої школи.

Під час доповіді і пізнішої дискусії студенти УВУ і члени української громади Мюнхена мали нагоду почути чимало фактів, включно з обширними статистичними даними, про стан української мови в академічному світі і про проблеми, з якими сьогодні змушені боротися всі свідомі українці-професори. Присутні переконалися, що те, що говорять про проф. Артемчука в академічних колах Києва, є правдою: він не завиває речей, не приховує і не прикрашає дійсности, радше каже людям чисту, хоч часом гірку правду. Це і підтвердили члени аудиторії, деякі із них заявили, що досі такого виступу на цю тему від так високо поставленого спеціаліста вони не чули.

Доповідач розповів не тільки про брак фондів, з якими боряться університети, і про корупцію, через яку терпить і з якою воює багато чесних людей, але також і про психологічне наставлення народу до української мови, головно на східних і південних землях України. Але, помимо усіх проблем і турбот, враження, яке доповідь проф. Артемчука залишила по собі, не позбавлене оптимізму.

Він поділив молодь України на три групи: 1) патріотичну віддану українській справі, 2) псевдо-індиферентну без сильної любови до Батьківщини, і 3) непатріотичну захоплену матеріальними вартостями сучасного споживацького світу.

Незаперечним є позитивний факт, що молодь хоче вчитися, здобувати знання. Охочих студентів є багато, кваліфікованих викладачів мало. У розмові з германістами-докторантами УВУ ректор Артемчук ствердив, що це висококваліфіковані молоді спеціалісти, яких він охоче прийме на роботу у свій університет, що, очевидно, було дуже радісно сприйнято аудиторією.

Після запитів і дискусії, у своєму заключному слові ректор Артемчук зробив одну велику несподіванку усім присутнім, а головно проф. Л. Рудницькому. Він подав до відома, що 22 квітня 2002 року Вчена рада Київського національного лінгвістичного університету обрала почесним доктором цього ж університету Леоніда Рудницького, ректора УВУ. Офіційне вручення диплому і академічних відзнак заплановано в Києві на 28 серпня цього року.

На цьому закінчено цей приємний та інформативний вечір, який не тільки зміцнив взаємини двох університетів УВУ і КНЛУ, але і також наблизив мюнхенських українців до киян.