Володимир Кісь

Преосвященні Владики, Достойний генеральний консул Др. Базів, представники Центральних і Місцевих організацій, члени УНО і братніх організацій, дорогі гості, пані і панове. Мені припала надзвичайна честь бути головним промовцем на цьому банкеті. Це навіть трохи дивно – Я не колишнім головою УНО; я не якийсь знаменитий письменик, або поет, або зірка телевізії чи кіно. Я не визначний академік чи професор. Я навіть добре не володію українською мовою, бо закінчив всього п’яту клясу рідної школи. Але, всеодно, я є символічно дуже важлива особа для майбутности цієї організації. Я є один з тих соток тисяч українців народжених в Канаді в родинах українських іміґрантів, багато з яких були фундаторами і прихильниками цієї організації. В тій великій групі, я також значна людина, бо я ще належу до УНО і думаю, що УНО таки має перспективи на майбутнє.

Дивітся довкола тут в залі. Як це була б реальна репрезентація Українського суспільства в Канаді, то більшість тут присутніх були б віком від 20 до 50 років. Очевидно, що середній вік цього збору є на багато вищий! Не треба великої напруги інтелекту, щоб збагнути, що майбутність такої організації не є якраз рожевою.

Я хочу говорити з вами сьогодні про цю нашу майбутність. Я знаю що при таких нагодах є більш прийнято говорити про тріумфальне минуле, про організаційне досягнення, згадати дії і успіхи тих усіх славних лідерів, які створили і провадили УНО через тих багато років. Я стою в тіні таких знаменних імен як Коссар, Григорович, Юзик, Плав’юк, Климків, Мицик, Суховерський, Ромах, Білак, Карманін, Підкович, та багато інших. Це правильно і гарно, що ми пам’ятаємо і шануємо наших попередників. Через останних 70 років, ці люди присвячували усі свої сили для підтримки справи Української державної самостійности і забезпечення Української культурної спадшини тут в Канаді. Їм належить найвиша хвала і честь.

Але, тепер прийшла пора перегорнути сторінку минулого, дивитися на теперішний час, і думати як будувати майбутнє. Я знаю, що багато з вас присвятили багато часу, енергії, і грошей на будову і розвивиток цієї организації. Я знаю, що ви хочете бачити, щоб вона далі існувала, і розвивалася, і я хочу вам передати свої думки та ідеї про те, що потрібно, щоб за десять, двадцять або навіть п’ятдесят років, українці в Канаді ще збиралися на з’їздах і бенкетах УНО.

………………………

Before I get into some of my thoughts and ideas on how to rejuvenate the UNF, I think its important first of all that you know who I am. Just what makes me qualified to speak on this fundamental issue of UNF’s future? Who is Volodymyr Kish and why should we pay any attention to his thoughts and ideas? I think most of you know that I am the “Holova” of Noviy Shliakh and over the past two years have made some significant and fundamental changes to the paper in an effort to make it more interesting and relevant to the younger generations of Ukrainian Canadians, and to try and ensure its future. Those of you who read my weekly editorials also know that I have been quite vocal and passionate on the need for the paper and this organization to make drastic changes in their priorities, focus and way of operating. I also know that some of these changes and some of the opinions and proposals I have voiced have caused not only unease, but at times a strong negative reaction among some members of the UNF. I can only state that my motivation and my passion comes strictly from my desire to once again make the UNF the successful and strong organization that it once was and certainly can be once again. Being Ukrainian to me is just as important as it was to my parents and as it is to all of you. I am as strong a supporter of the Ukrainian cause, Ukrainian language and Ukrainian culture as anyone in this hall, however it is obvious to me that we will be of little help or use to either Ukraine or Ukrainian culture in general if we continue to decline in membership and strength as we have done for the past several decades. It was not always so.

From my earliest years, most of my concept and sense of being Ukrainian originated with the UNF. I was born and raised in a small mining town in northern Quebec called Rouyn-Noranda. My father came to Canada in 1928 as a 20 year old immigrant with empty pockets and great hopes for the future. My mother came from the DP camps of Germany in 1947, having survived the ravages of war and forced labour. They met and married in Rouyn-Noranda where Ukrainian social and cultural life pretty much revolved around the UNF hall. It was here that I endured five years of Ridna Shkola under the demanding tutelage of Pan Zuk & Pani Krawec and learned the joys of Ukrainian dance from the capable and caring instruction of Pani Shlipakura, who I am thrilled to say is present here tonight. As a young child, being Ukrainian and being a member of the UNF were essentially synonymous. It was at the UNF hall that I learned about Ukrainian history and culture. It was here that my Ukrainian identity was formed. It was also here unfortunately, that I first learned that there were also two kinds of Ukrainians, us and those others – the SUMivtsi or Banderivtsi. There were not enough of them to support their own hall, so they would come and be part of the activities at the UNF hall, though the political tension and conflicts were obvious even to someone as young as I was at the time. When I was twelve my parents left northern Quebec and moved to Southern Ontario, to a farm near Niagara on the Lake, where for some time I lost contact with Ukrainian organizational life. It was only when I went to University that I rediscovered my interest in things Ukrainian. I took some courses in Ukrainian language and literature and discovered a depth to Ukrainian history and culture that I hadn’t known existed. I became active in the students club at the University, and then later my girlfriend and future wife persuaded me to join the UNYF. Within a couple of years I rose within the ranks of the UNYF until in 1972 I was elected National President of the organization. For some six years I was deeply active within the upper ranks of both the UNYF and the UNF, learning much about the structure, methods and goals of the organization. Eventually I came to realize that I and those of my generation were somewhat out of sync with the leadership of the UNF system. The UNF was a strongly nationalistic Ukrainian organization with a strong focus on fighting the communist oppression in the homeland, and whose primary goal was the achievement of Ukraine’s freedom and independence. We, the younger generations born here in Canada, shared this goal as well but not to the overriding extent of the mostly immigrant leadership of the organization. We strongly felt that a significant share of the organization’s time, effort and finances should be devoted to the strengthening and developing of Ukrainian culture and life here in Canada. This lead to some significant disagreements and conflicts, and eventually in 1978 I left the organization in some frustration. Unfortunately, over the next several decades, so did most of my peers and the generation that followed us, to the point where by the time the new millenium rolled around, the UNYF had almost ceased to exist.

………………………

Коли я залишив УНО в 1978-му роцї я не перестав бути Українцем. Навпаки, ця перерва дала мені можливість більше читати і досліджувати ріжні аспекти Української історії, літератури, і містецтва. Під час перестройки я також мав нагоду відвідати перший раз Україну де я познакомився з своєю великою родиною і встановив багато цікавих знайомств. Коли Україна стала самостійною, мені випало велике шастя – велика міжнародна фірма запропонувала мені стати директором нового віділу в Україні. В 1993-му році я переселився разом з родиною до Києва і через слідучих два роки навчився багато про сучасну Україну. Мав надзвичайну нагоду зустрітися і говорити з багатьма відомими Українцьами в ділянках політики, містецтва, літератури, культури і Бізнесу включаючи Кравчука, Лукяненка, Павличка, Ступку, та багато інших. Я довідався особисто про проблеми і труднощі які першкаджають творенню нових бізнесів в Україні. Від моїх родичів і приятелів я дізнався як вони пробивалися крізь життя під час великих змін і економічних клопотів. Це мені дало нове розуміння що то значить бути Українцем не лише в Канаді, але також в Україні.

Як я згадав раніше, в тих роках коли я залишив організацію УНО, mолодеча організація МУНО майже зникла. Ше в той час коли я був активний, не бракувало в МУНО молодих, інтелігентних і активних членів. В рядах Крайової Еґзекутиви та в проводах віділів було багато талантовитих і здібних людей. Між ними були такі особливі люди як Тед Марунчак, Ярко Макогон, Орест Підзамецкий, Річард Наконечний, Павло Міґус, Тарас Рогатин, Левко Рогатин, Мирон Тарасюк, Андрій Тарасюк, Тарас Бабик, Одарка Пріц, Олег Вовк, Діяна Фіцик, Том Поворозник, Леся Золна, Василь Солодюк, Мирослав Кудеревко, Ганя Кобзан, Юрій Шевчук, Соня Кухар, Богдан Дяків, Василь Корд, Тарас Мокрій, Марійка Боровець, Роман Фаренич, Богдан Шевчук, Лінда Колин, і багато інших. Я з ними працював. Вони були елітою молодшого покоління в системі УНО. Сьогодні, вони мали би заповняти більшість провідних позицій в УНО, але по них залишився тільки спомини.

…………………..

There are undoubtedly many reasons for why all these talented people that had been so active in the UNYF left the organization. Over the past few years there has been no shortage of debates, emotional speeches, recriminations, blame and finger pointing. I do not propose to add to this controversy. There are no easy answers and to some extent we all, young and old, must share the blame. The reality of today is what it is. Let us all acknowledge that we have a serious problem and a major challenge and then work together to fix things.

Let me share with you what I think we should do. First and foremost we must bring back into the organization as many of that elite group of former young activists that I mentioned above as we can. This should be the top priority of the new executive of the UNF. These are people who grew up in this organization. These are people with proven organizational and creative skills. Most are people who currently hold influential, managerial, professional and leadership positions in Canadian society and business. I don’t expect that this will be an easy task, but each must be approached individually and persuaded that the UNF is on a new track, that it is looking to change, that it welcomes new ideas, that it needs them and is prepared to give them a free hand and all the support it can muster to create a new, revitalized UNF. This was how I was brought back into the organization after an absence of some twenty years, and I am sure we can do the same with others. We desperately need younger dynamic leadership, and even persuading a handful of these people to return would make a tremendous difference.

To succeed however, we must reassure them that the UNF’s primary mission is the support and development of the Ukrainian community and culture here in Canada. This last point I believe is fundamental to rejuvenating the UNF in this country. This does not imply that we abandon our support and interest in Ukraine, the land of our ancestors and source of our language and culture. It simply means that the organization should devote much more time and energy into preserving the Ukrainian community here in Canada and serving its needs and interests.

…………..……..

УНО мусить усвідомити що я і ті з мого покоління є перш за все Канадці. Це є наша рідна земля. Але треба також зрозуміти що це зовсім не суперечить нам бути Українцями. Я ціную і є дуже гордий моїм Українським корінням. Це є важна частина моєї ідентичности. Я не бачу ніякої причини чому я не міг би бути і Канадцем і Українцем. Я є готовий присвятити мій час, мою енергію, і мої гроші на підтримку і розвиток Україинської культури тут в Канаді і взагалі, і я певний що є багато таких як я. Як би наші Україінські організації більше старалися служити культурним, науковим і суспільним потребам тут в Канаді, то я є певний що ми б не мали такої кризи як брак членства що нас тепер послаблює.

Це мене приводить до слідучої важної проблеми, і це є наша залежність від тих старих організаційних заль та домівок. Ці залі є добрі для бенкетів і концертів але не для багато дечого іншого. Нам треба залишити цей застарілий модель і думати більше про те які будинки найліпше служили б нашим сучастним потребам і як ми могли б з’єднатися з іншими організаціями і спільно створити багато-гранні центри акі служили б всій Українській громаді а не лиш одній малій організації.

Майже в кожному місті в Канаді є декілька таких заль які служать тильки як фінансовий тягар на бюджеті наших відділів. В місті Ошава наприклад, недавно було не менше як чотири Українських залей пару сот кроків одна від одної – заля УНО, СУМівська заля, Православна заля, і Католицька заля. Чи не було б набагато краще якби вони всі з’єднали свої особистні ресурси і побудували один великий громадский центр який мав би культурні, спортивні, наукові, адміністраційні і банкетові приміщення для всіх? Чи ми є такі уперті і сварливі люди що ми не можемо знайти можливости співпрацювати для такої важної справи? Чи ми не можемо жити мирно один з другим як окремі організації в одному будинку? Я думаю що вже пора щоб УНО почало серйозні дискусії з іншими організаціями на цю тему.

Я пішов би навіть крок далі і пропонував щоб ми почали шукати способів як знова з’єднати дві фракції ОУН які існують тут в Канаді у формі УНО і Ліґи чи СУМ. Я багато вже начитався про всі ті причини які довели до розколу ОУН, і я розумію чому це сталося. Але, я впевнений що вже пора залишити це старе непорозуміння для історії, бо це вже давно перестало мати будь який корисний вплив на наше молодше покоління народжене тут в Канаді. Як освічені, цивілізовані люди, я б хотів думати що ми можемо мати ріжні точки зору без таких фракцій що нас так серйозно розділили і ослабили тих остатних 70 років.

……..……..

Carrying on further, as the publisher of Noviy Shliakh, I would be remiss if I did not reinforce the need for this organization to have a strong medium for communicating its purpose, current thinking and activities to both the Ukrainian community as well as the political structures of this country. Prof. Luciuk has recently spoken out on a number of occasions about the Ukrainian community’s loss of influence within the broader Canadian society and specifically with political and governmental bodies. Even amongst the million or so Canadians of Ukrainian descent, Ukrainian issues are little known or discussed for the simple reason that the majority of these people are not fluent in the Ukrainian language and do not read Ukrainian language newspapers. As for politicians or government functionaries, if its not printed in either English or French, it will not be read. One of the main reasons that the smaller Ukrainian community in the U.S. has more political clout there than we have here is that in the U.S. there exists a Ukrainian paper published by Svoboda in the English language called The Ukrainian Weekly which gets sent to all Congressmen and Senators as well as other influential politicians. You can be sure that American politicians are far more aware of the thinking and concerns of the Ukrainian community than are their Canadian counterparts. If the Ukrainian community here in Canada is to have any kind of influence on the Canadian political scene, then it is vitally important that it have strong newspapers with significant content in the English language. The Ukrainian community must speak in the official languages of this country or it will not be heard or listened to. We are currently in the process of transforming Noviy Shliakh into a strongly bilingual Ukrainian-English newspaper. In this way it can extend its reach and influence to where it really counts, namely the younger generations of English speaking Ukrainians as well as those that control political and economic power within the Canadian establishment. Supporting Noviy Shliakh is of the utmost importance to this organization, as it is one of the few and most effective vehicles for reaching beyond the current dwindling membership of the UNF.

The last major area to which we must devote a significant amount of time, resources and effort to is the new wave of Ukrainian immigrants that have come to Canada over the past decade. It is estimated that some twenty thousand young, motivated and mostly educated, professional young Ukrainians have settled in the Toronto area alone. With the exception of a few individuals, very few of them have entered the ranks of our organization. During the last wave of Ukrainian immigration after the Second World War, new immigrants greatly boosted the ranks, energy and activities of the existing Ukrainian organizations. This latest wave presents a tremendous opportunity to revitalize the UNF, yet the organization has done very little to capitalize on this potential. There has been no committee or task force dedicated to recruiting these people. Within the UNF there have been no organized programs or staff dedicated to helping these people adjust to life in Canada and help them integrate into the Ukrainian community. It is sad but true that Future Bakery has probably done more to assist new Ukrainian immigrants than has the UNF. We cannot afford to continue ignoring this tremendous potential for the UNF’s future. Making a serious effort to reach out to these people should be one of the top priorities of the UNF.

…….…………

На закінчення, я хотів би підкреслити що час прийшов коли УНО мусить відкрити нові горизонти. Як не відбудуться важливі зміни, то через ще кілька зїздів мало що залишиться з тієї колись славні организації. Засновники УНО створили організацію щоб служити потребам ширшої Української громади в Канади. Та громада багато змінилася через ті 70 років, і тепер є пора щоб УНО перегорнуло сторінки минулого і активно приготовлялося на майбутнє. Я розумію що багато з вас не є переконані що нам треба такі великі зміни. Я знаю також що є декотрі з вас що думають, що я і ті, які подиляють такі думки не є правдивими Українцями. Ще інші є певні, що ті, що не володіють Українською мовою не можуть себе рахувати Українцями. Я знаю тільке це - бути Українцем не значить лиш те, що на язиці, але те що живе у серці і в душі. Я є Українец, і ніхто цього не відбере від мене. Відкриваймо двері до УНО усім, хто чуються Українцями в душі і щиро їх вітаймо.

………………………

As I stated in Ukrainian, being Ukrainian does not depend on the capabilities of the tongue, but what rests in a person’s heart and soul. I am Ukrainian and no one can take that away from me. Let us open the doors of the UNF and make it known to all who are Ukrainian in their hearts and souls, that they are welcome here.

Дякую і Слава Україні!