Це слова з останньої розмови зі своїми синами, сл. п. Ольги Кульчицької, учительки, патріотки, яка навіть на смертному ложі не забувала про свою любиму Батьківщину. До останку цікавилася подіями в Україні, переживала її негаразди, раділа її успіхами. Вірила в те, що врятувати Україну, від безвірних і безсовісних людей, що нищили й продовжують нищити її, можуть тільки люди чесні, віддані, з Богом у серці.

Похорон відбувся в Православному соборі Св. Володимира у Гамільтоні, 25-го січня, 2002 року, в день її народження. У похоронних відправах взяв участь Високопреосвященніший Архиепископ Юрій /Каліщук/, настоятель собору й сповідник покійної Ольги, всечесніший о. Богдан Гладьо, та церковний хор під проводом Богдана Радиша.

Із слів проповіді Владики Юрія та слів промовців на тризні, перед очима присутніх, постала життєва історія сл. п. Ольги, яка є рівночасно історією того покоління українського народу, що пережило комуністичні переслідування, голод, війну, поневіряння біженців, еміграцію й нелегке вростання в чужий ґрунт.

Ольга Кульчицька народилася 1922-го року в селі Батьки, Опішнянського району Полтавщини, в родині Якова і Мотрони Костенків. В час розкуркулення, голоду й вивозів на Сибір, батько Яків із родиною, “переховувався” в індустріяльній Донеччині, працюючи в сталеварні, а мама будуючи дороги. Мала Оля вчилася в школі й мріяла стати вчителькою. Коли совєти відступили на північ, Костенки повернулися на Полтавщину. Та недовго судилося їм втішатися рідною хатою. З півночі знову посунула хмара “визволителів”, на совісті яких була смерть 16-ти членів родини Костенків. Яків пакує трохи одежі й продуктів, саджає родину на воза й їде в невідоме, аби тільки на захід. Після блукань по Австрії, Італії, після втечі в ліс від репатріяційної комісії, яка, за згодою аліянтів, виловлювала втікачів, щоб повернути на “родіну”, хоч тією “родіною” пізніше виявився Сибір, Костенки опинились у переселенчому таборі в Кляґенфурті. Тут Ольга зустрічає Михайла Кульчицького. Вони одружуються. Тут народжується їхній перший син Володимир.

Виїхавши до Венесуели, живуть у столиці, Каракасі, де народжується другий син Микола. Після 4-ох років, Костенки і Кульчицькі виїжджають до Канади. В 1952-му році оселяються на постійно в Гамільтоні.

Михайло купує ферму й Ольга має змогу здійснити свою другу мрію – жити в природі й окружити свою хату розлогим квітником. На світ приходить дочка Наталя. Приїхавши в Гамільтон, родина зразу включається в українське громадське життя, як члени парафії Св. Володимира. Михайло допомагає при будові церкви, стає членом 7-ої станиці колишніх українських вояків, разом із Ольгою, членом “Товариства сприяння УНРаді”, а пізніше й членом “Товариства Українських Самостійників”. Ольга вступає до Союзу Українок. Разом із іншими вчителями організовує курси українознавства і там вчителює. Потім, як любитель і знавець літератури й народного мистецтва, стає співзасновником “Українського Літературно-Мистецького Товариства”. Працюючи з молоддю, ставить п’єси та різні виступи молоді, передаючи своїм учням, а особливо своїм дітям, а потім і внукам, добірну українську мову, знання історії і літератури, любов до народного мистецтва й українських традицій.

Талановита вишивальниця, Ольга визнавалась на різних українських взорах і стібах, регіональних кольорах. На різних виставках можна було побачити її роботи: вишивки київським і полтавським рушниковим стібом, гладдю, низинкою, мережками, вирізуванням, гаптом. Як рівнож розмальовану кераміку, писанки, чи традиційне печиво – короваї, калачі, шишки. Із іншими ентузіастами цієї справи, Ольга часто організовувала курси народного мистецтва, де була одною з інструкторів. Сліди її працьовитих рук можна побачити на полтавських рушниках у соборі, чи декоративних серветках у залі собору.

Співчуття засмученій Родині й теплі згадки про неї, висловили: її сваха – пані Анна Кіт, родич – Віктор Шавель, який заспівав своїм прекрасним тенором її любиму пісню “Надія”, голова Українського Культурного Центру, односельчанин її мужа Михайла – пан Богдан Кульчицький, голова Союзу Українок ім. Лесі Українки – пані О. Стриховська, голова “Тої Станиці бувших українських вояків” – полковник Віктор Роєнко, настоятель парафії о. Богдан Гладьо від Управи й членів парафії, ведуча тризною – Дарія Бродгед, колишнього вчительського колективу, як і теперішніх учителів Рідної школи під проводом добродійки Тані Гладьо й філії Суспільної Служби, від імені якої подякувала всім жертводавцям за пожертви на стипендії ім. Ольги Кульчицької.

Син покійної, Володимир, поділився кількома споминами про Матір та подякував всім, хто допоміг гідно відпровадити її в останню дорогу, від батька – Михайла, брата – Миколи, сестри – Наталі Кіт із мужем Петром і сином Яремою, від своєї дружини Олени, дочки Євгенії та її сина Колі, дочки Тані й дочки Христини, її чоловіка Павла й сина Льоні.

Прощальним словом і молитвою всечеснішого о. Богдана та відспіванням “Вічная пам’ять” закінчено тризну.

Хай душа сл. п. Ольги перебуває в спокої і літає над рідною Україною!

В пам’ять покійної Ольги Кульчицької жертвували: Високопреосвященніший Владика Юрій, д-р Бері й пані Стретді $100.00; п. Роман і Ірена Стахів, п. Оскар і Дарія Бродгед $50.00; п-і Раїса Садова і Варвара Логин, п. Ярослав і Марґарета Кульчицькі, п. Микола й Тамара Бугай $30.00; д-р Володимир і Ліна Смирнів, п. Тарас і Наталя Сенчук $25.00; п-і Катерина Шумська, п-і Ольга Стриховська, п. Матвій і Валентина Іліка, п. Василь і Марія Гомонко, п-і Віра Гудима, п. Іван Ткач, п. Богдан і Павлина Кульчицькі $20.00; п. Віктор і Галина Роєнко, п. Іван і Валя Самійленко, п-і Катерина Дусько, п. Іван і Ніна Гордієнко, п. Іван Квашка $10.00 дол.

Філія Суспільної Служби Українців Канади в Гамільтоні висловлює своє щире спасибі родині Кульчицьких і їхнім друзям за зложену суму 630.00 дол. в пам’ять покійної Ольги на стипендійний фонд. З цієї суми, буде встановлено стипендію її імені для студента філологічного факультету Луганського університету. Бо що ж може бути кращим пам’ятником для людини, мрією якої була освіта, як дати можливість іншим, осягнути її.

Хай життя сл. п. Ольги буде для нас прикладом, а пам’ять про неї буде поміж нами завжди!