Микола Головатий
У нелюдській напрузі
Пропалює світи до глибини:
У тридцять три розіпято Ісуса,
У тридцять третім
на земному прузі
Розіпято мільйони без вини.
Б. Олійник
Нині наближаємося до страшної дати в багатостраждальній долі українського народу: 70-ї річниці голодомору 1932-1933 років.
Упродовж двох років, шляхом чітко спланованої Й. Сталіним, В. Молотовим, Л. Кагановичем, Г. 3інов’євим та багатьма іншими російськими більшовицькими лідерами акції, в Україні було фізично знищено голодом-геноцидом, за різними підрахунками, від 4,5 до 10 мільйонів її громадян, переважно дітей, жінок, людей похилого віку. Цей жахливий злочин нині доведений не лише експертами зі сталінського періоду радянської історії (проф. Р. Конквест, д-р Дж. Е. Мейс, д-р Л. Д. Лисюк, проф. І. Славутич, проф. С. В. Кульчицький та ін.), а й засвідчений переписами населення в СРСР 1926, 1937 та 1939 років. У той час, як Україна під час голоду втратила більше 10% населення, за тих же умов життя населення Росії збільшилося на 28%, Білорусії на 12%. Злодіяння, здійснене російськими окупантами в Україні, не має аналогів у світовій історії ні за масштабами, ні за кількістю жертв.
Трагізм ситуації підсилюється ще й тим, що голод вразив Україну одну з найбагатших республік Радянського Союзу, доля якої в сукупному національному продукті СРСР сягала майже 30%. І це при тому, що її територія складала лише 3% території СРСР, а населення 20%.
Рятуючи себе, своїх рідних і близьких від голодної смерти, люди намагалися всілякими засобами знайти їстівні припаси. У зв’язку з поширенням крадіжок влада залучала армійські частини для охорони припасів, і солдати, не вагаючись, застосовували зброю для захисту реквізованих у населення продуктів. Фактично це були численні розстріли, вбивства беззбройних людей.
Вражає своєю антигуманністю і законодавство СРСР тих часів. Наприклад, Закон про охорону соціалістичної власності від 7 серпня 1932 року передбачав за крадіжку чи переховування продовольчих запасів, належних державі, надзвичайно суворі заходи покарання, аж до смертної кари і конфіскації усього майна. Протягом шести місяців за цим законом було засуджено 54 645 громадян, з них 2110 - до найвищої міри покарання.
Добре знаючи трагізм ситуації, влада не вжила жодних заходів до літа 1933 року, і протягом десяти місяців злочинно, цинічно споглядала на безпрецедентне спустошення Укра-їни, нагле вимирання її хліборобів. На цій злочинній хвилі НКВС фактично став репресивним органом СРСР.
На сьогодні достатньо фактів, щоб сказати правду про голодомор в Україні 1932-1933 років, віддати шану загиблим, назвати справжніх організаторів і винуватців трагедії, що сягає планетарних масштабів. З цією метою в Міжрегіональній Академії управління персоналом сьогодні відбувається Всеукраїнська наукова конференція Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу. Організатори конференції Міжнародна Кадрова Академія, Асоціація дослідників голодоморів в Україні, Інститут історії України НАН України, Всеукраїнське товариство Меморіал ім. В. Стуса, Центр українознавства Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, Конфедерація недержавних вищих закладів України, Всеукраїнське товариство Просвіта ім. Т. Шевченка.
У роботі конференції беруть участь провідні науковці з багатьох областей України, громадські, політичні діячі, працівники освіти і культури, які грунтовно обговорять соціально-економічні причини голоду 1932-1933 років в Україні, механізм його здійснення, трагічні наслідки та історичне відлуння у новітній Україні.
Від організаторів конференції надходять також пропозиції звернутися до світового співтовариства, ООН з проханням встановити соціальну справедливість, визнати голод 1932-1933 років в Україні як спланований геноцид комуністичної влади, її лідерів щодо українського народу; визнати День пам’яті жертв голоду 1932-1933 років в Україні як День скорботи людства за безневинно убієнними українцями.
До початку роботи Конференції на території МАУП відкрито Меморіальний комплекс памяті жертв голодомору 1932-1933 рр. в Україні.
Безневинно загиблі мільйони українців, нетлінна пам’ять про них нині сущих потребує встановлення справедливости задля наступних поколінь.
* Микола Головатий, голова Конфедерації недержавних вищих закладів освіти України, доктор політичних наук.