Час від часу до вітальні “Нового Шляху” заходять цікаві люди, щоб поділитись з нашими читачами своїми думками і переживаннями: осмисленням минулого, відчуттям реального, баченням майбутнього. Сьогоднішнім гостем нашої вітальні є Маркіян Швець, інтерв’ю з яким ми і пропонуємо вашій увазі.

Довідка: Маркіян Швець народився в Монреалі у 1960 році. З 1966 року у СУМі. Активний член різноманітних громадських та професійних українських організацій. Заступник голови Відділу КУК у Торонто, нещодавно делегований СУМом у дирекцію КУКу, член дорадчого комітету кредитівки “Будучність”.

Працює директором адміністративних і фінансових справ банку СІВС.

“Новий шлях”: Знаючи ситуацію в молодіжному середовищі, які бачиш перспективи розвитку української громади в Канаді?

Маркіян Швець: Реальність така, що все менше людей в Канаді володіє ураїнською мовою, молодь не хоче її вивчати. Але є певна група людей, як і в кожній спільноті, яка не зрікається своїх коренів, мови і бажає бути активними в українській громаді. Хочуть не тільки брати щось від цього світу, але і щось йому дати від себе. Цей шлях не є легкий. Сьогодні спілкуватися українською мовою можна з з тими, хто приїзджає з України. Наші молоді люди не знають мови, історії. І коли вони зустрічаються з українцями з України то вони не знають як і про що говорити з ними. Виникає певний бар’єр в спілкуванні.

Складається таке враження, ніби зустрічаються люди з різних світів. Навіть ті, що є тут виховані в патріотичних організаціях на ідеалах своїх батьків (націоналізм, самопосвята і т.д.) також потрапляють в таку ситуацію. Тому, що нові імігранти з України знають мову, але виховання в них інше. І там і тут є патріоти, і там і тут є ті, що не переймаються нічим крім свого матеріального становища. Це реальність. Необхідно, щоб подібні собі люди єдналися. Надзвичайно корисною була зустріч цього літа у Києві, де Спілка Української Молоді проводила свій шостий світовий злет. У ньому взяли участь 230 учасників, з них 180 з діаспори, а 50 з України. Такий злет відбувається приблизно раз на 4 роки. І не зважаючи на побоювання, люди з різних кінців світу все-таки знайшли спільну мову. Бо це були ідейні люди. Так само і тут, в Канаді. Люди, які мають спільні інтереси, знаходять одне одного. Це не є справа мови чи місця народження, це справа Iдеї.

“Новий шлях”: За роки незалежности Ти декілька разів був на Україні. З якими враженнями повернувся з останньої подорожі?

М.Ш.: Перший раз я поїхав у 1989 році. Ми з друзями поїхали подивитись, що таке Україна про яку нам так багато розповідали батьки і провідники. І дійсно було не погано. Ми побачили загальне піднесення, молодь всім цікавилась. В 1991 ми знов поїхали, повезли ще більше літератури. Цього разу більше на східну Україну: Луганськ, Донеччина, Одеса, щоб там сприяти розвитку націоналістичного руху.

Цього року я знов поїхав на Україну і треба сказати, що дещо покращилося. На мій погляд вже нема тієї сірої комуністичної України. Починають працювати приватні фірми, люди відкривають свої магазини, готелі тощо. З тієї точки зору дуже добре. Але коли вникаєш глибше, то бачиш корупцію на всіх рівнях влади і безлад, який стримує розвиток підприємництва. В суспільно-політичному житті теж не найкращі часи: організації розколюються, брак сильних провідників. В містах (крім Галичини) все русифіковано. Так, все це реальність, але я думаю, що є надія. Я не розчарувався. Все залежить від нашої наполегливости.

“Новий шлях”: Як розвиваються зв’язки між українськими молодіжними організаціями України і Канади?

М.Ш.: На жаль зв’язки не є задовільні. З усіх українських організацій у цьому напрямку найбільше працюють ПЛАСТ і СУМ. На мою думку ПЛАСТ багато зробив, щоб відродитись в Україні. Вони досить мудро вплинули на ситуацію, “посіяли необхідні зерна” і організація сама тепер розвивається. СУМ трохи слабше виглядає у цьому плані, але на це є свої причини. Ми можемo досвідом показати як розбудовувати організацію, але головну роботу повинні робити люди в Україні. Нашим обов’язоком є знайти вибраних людей і тоді з ними разом працювати.

“Новий шлях”: Деякі громадські діячі висловлюють думку про доцільність об’єднання двох найпотужніших українських організацій ЛУК і УНО. Який твій погляд на це?

М.Ш.: Більшість наших організацій об’єднані у КУК. І як показав ХХ конгрес цієї організації, який відбувся нещодавно у Вінніпезі, немає ані політичних, ані релігійних чи інших стратегічних розбіжностей між організаціями. Або ти любиш громаду і хочеш її розвивати, або ти любиш батьківщину і хочеш їй допомагати або ні. Наші всі організації ідуть одинаковим шляхом. В першу чергу ЛУК і УНО. Вони роблять ту саму паралельну працю – допомагають Україні, розбудовують громадське життя в Канаді. Члени ЛУК і УНО є провідними членами нашої громади і я не знаю, що без них було би. Але з історичних причин вони понад 60 років розділені. Люди стільки років жили в окремих домах, як дорослі брат і сестра, що живуть окремо в різних містах і не є такі близькі як тоді, коли жили в батьківській хаті. Єднати їх було б дуже гарно, але штучно… Це в основному люди старшого віку, які мають свої товариства, домівки, оселі, газети, фінансові установи. І я не знаю чи це об’єднання буде практичним. Треба також звернути увагу на молодь. Дві потужні організації СУМ і Пласт роблять паралельну роботу: мають свої домівки, ведуть виховну роботу, живуть в тих самих містах. Це до якоїсь міри паралельні структури. Колись були причини, які їх розділили, сьогодні ці причини зникли.

Третя група, що могла б об’єднуватись – українські церкви. Пересічна українська віруюча людина не дбає чи він православний чи католик. Він молиться до єдиного Бога і хоче, щоб його церква підтримувала Батьківщину. Мати одну християнську церкву також було б зовсім не погано.

Отже, націоналістичні, молодіжні і релігійні організації могли б єднатися. Але вони сьогодні співпрацюють і немає тієї непотрібної конкуренції, що була колись. Тому я не думаю, що об’єднання щось дасть. Можливо з часом це станеться більш природньо.

На мій погляд більшою проблемою є інтеграція нової хвилі еміграції в існуючі українські структури.

“Новий шлях”: Останніми роками все більше свого часу присвячуєш КУК. Чому саме КУК?

М.Ш.: Дуже багато людей вважає, що КУК є стара організація. Але для мене краще працювати зі старшими людьми, які є однодумцями, ніж з ровесниками, які нічим не цікавляться. Необхідно, щоб організації (і молодіжні в тому числі) делегували до КУК енергійних, мудрих, молодих представників. Керівництво КУК вибирається з тих, хто є делегований від організацій. Ми б тоді могли створити сильний провід в громаді. Ми б могли тоді проводити спільні акції, впливати на уряд від імен всіх українців Канади. Ви можете багато здійснити, коли ви є одна сильна громада.Тому я є в КУК і заохочую кожну молоду людину іти туди працювати.