Богдан Михайлишин,
член НТШ Канади

В п’ятницю, 22 листопада 2002 р. в залі Канадсько-Української Мистецької Фундації (Торонто) відбулася чергова публічна лекція, яку організувала управа Наукового Товариства ім. Т. Шевченка Канади. Цього разу доповідачем був професор Ярослав Розумний, гість з далекого Вінніпегу, наукова й викладацька діяльність якого вiд 1964 р. повязана зі славістикою у Манітобському університеті. Його поїздку спонсорували дві українські установи Монреалю Відділення НТШ і Клуб професіоналістів та дві устано-ви Оттави Відділення НТШ та Kафедра українських студій.

Представила гостя та його доповідь Дмитро Чижевський: "Кому належить Київська Русь?" голова НТШ Канади д-р Дарія Даревич. Коротке слово про доповідача виголосив д-р Марко Стех. Ярослав Розумний студiював фiлософiю й теологiю в Нiмеччинi й Голландії, а славiстику в Канадi, яку 1968 р. закiнчив ступенем доктора в Оттавському унiверситетi. Викладав українську та росiйську мови й лiтератури в Лаврентiйському і Мiчiганському університетах, а вiд 1964-1996 рр. Я. Розумний був професором славістики у Манітобському університетi в Вінніпезі. Мiж 1976-1989 рр. був головою Славiстичного департаменту того ж унiверситету. Вiд 1997 р. вiн старший учений вищеназваного унiверситету.

Я. Розумний редактор, співредактор і спiвавтор шести книг, присвячених різним проблемам лiтератури, естетики й культури та автор понад 150 статей та ессе. Дiапазон його публiкацiй широкий i включає лiтературну й культурну проблематику вiд Середньовiччя до найновiших авторiв в Українi й дiаспорi. Вагома сув'язь наукових здобутків і заслуг зобовязувала доповідача тримати марку і під час публічної лекції в Торонто. І слід сказати, що численна й достатньо обізнана з оголошеною темою аудиторія не була розчарована.

Ця доповiдь була приготовлена з нагоди 25-лiття вiд дня смерти всесвітньовiдомого славiста проф. Дмитра Чижевського. З цiєї нагоди в червнi 2002 р. у Празі, де вiн розпочав свій науковий злет, було організовано міжнародну наукову конференцію Дмитро Чижевський: Особистість і творчість. Професор Я. Розумний був її учасником i виголосив доповiдь Дмитро Чижевський i схiднословянське середньовiччя. Його доповiдь на тему Дмитро Чижевський: кому належить Київська Русь? стосувалася кiлькох проблем, пов’язаних з англомовним перекладом нiмецькомовної працi Д. Чижевського Порiвняльна iсторiя словянських лiтератур (1968). Редактор перекладу, американський русист Сергiй Зеньковський, спотворював текст оригiналу, вводячи в переклад не лише суттєві, але й недопустимі змiни. Проф. Я. Розумний висвітлив цю проблему в широкому контекстi, що виходив поза часовi межі Київської Руси, порушивши кілька дуже важливих проблем: антинаукове вико-ристання термiнiв Русь, Росiя, Україна; образливо негативне ставлення до словян i слов’янознавства багатьох американських славiстiв; приналежність культури київського середньовiччя та початкiв росiйської (великоросiйської) лiтератури та ін. Актуальнiсть теми вiн поширив і на наш час, повязавши її з президентським указом про святкування 350-рiччя Переяславського договору 2004-го року та узгiднюванням шкiльних пiдручникiв iсторiї України й Росiї.

Дуже коротко зреферувавши основні науково-викладацькі віхи життя Дмитра Чижевського, проф. Я. Розумний плавно перейшов до аналізу загальнонаукової атмосфери на сла-вістичних відділах університетів Америки. Маленька ремарка перед висвітленням основної проблеми лекції Я. Розумного була напрочуд важлива. Так, за прикрими спостереженнями славiста д-ра Вашингтона Доннелла, автора статтi Slavistica in USA (1999 р.), слов’яни в Америцi є останньою меншинною групою, яку можна безкарно кривдити, оббрiхувати та принижувати без тяганини по судах. Рідко де вивчають, а точніше ніде ґрунтовно не вивчають історії й культури словян та інших важливих дiлянок загального слов’янознавства. Професори, пише В. Доннелл, займаються рiзними iнсинуацiями, творенням i плеканням власних упереджень, а дехто навiть не приховує своєї антипатiї до словян, вiдверто принижуючи їх перед студентами. Багато славiстiв зi слов’янськими прiзвищами це не словяни, а люди єврейського походження, якi переконують своїх студентiв, що справжня iсторiя Схiдної Європи це iсторiя, творена євреями, якi у всьому перевищують примiтивних словян. Д-р В. Доннелл робить висновок: Чи не настав нарештi час, щоб американцi словянського походження зробили висновки та нарештi належно оцiнили теперiшнiй стан їх вiдносин з американським свiтом науки?. Це питання явно чекає відповіді, і відповіді ствердної.

За спостереженнями згаданого вже Вашингтона Доннелла, славістика у США є русистикою, а точніше росіяністикою. Дуже часто навіть з високих наукових і державних трибун прикметників руський і російський навмисно або через чиновницьку недбалість не розрізняють. Русь, це не Росія, в основній частині доповіді проф. Я. Розумного ця теза була визначальнoю.

Прикро, що навіть у солідних радянських двомовних (українсько-росiйських) словниках поняття Русь та похіднi від нього руський, русин, русич нiде не повязували із сучасним поняттям Україна, українець, український. Якщо в якомусь зі словників і була спроба повязати руський з Руссю, то лише після поєднання з Великоросією або прикладами на зразок: У русинах живе любов до російського народу; Русич представник народонаселення Руси тощо. Забігаючи наперед, додам: у дискусії після доповіді професор Ю. Даревич наголосив, що свого часу стосовно давньої України вживали латинізм Rutheni, але в останні десятиріччя його не видно. Якщо ж додати радянський шовіністичний вплив на проблему та пострадянські ініціативи на зразок можливого узгіднення підручників історії, то найближчим часом в Україні, мабуть, цієї проблеми серйозно не розглядатимуть.

Ще одне прізвище, окрім Дмитра Чижевського, постійно звучало під час лекції – Сергія Зеньковського. На відміну від Вашингтона Доннелла, цей славіст, що працював не в одному університеті США, займав відверту антиукраїнську позицію. У редагуваннi перекладу працi Д. Чижевського про словянськi лiтератури С. Зеньковський, за його ж словами, пристосував оригiнальний текст Чижевського до потреб та академiчних звичок американських читачів. Це проявлялося досить тенденційно. Назви Чижевського східні словяни та східно-слов’янська література вiн мiняє на росіяни й російська література. Коли Д. Чижевський уживає термiн українцi, то Зеньковський мiняє його на східні словяни. Вiн також без примiток доповнює текст Чижевського, додаючи слова росiйський, по-росiйському стосовно українських князiв чи авторiв: За російського київського князя Ярослава Мудрого... доповнює С. Зеньковський речення Чижевського. Інше речення ...греко-православному українцеві Феофану Прокоповичеві Заньковський доповнює який писав по-російському". Таких вставок i фальшувань оригiналу бiльш ніж досить. Такими редакторськими змiнами праці Дмитра Чижевського цей славіст намагався за всяку ціну приписати схiднословянське Середньовiччя сучаснiй Росiї, замовчуючи навiть такi iсторичнi подiї, як проголошення самостiйностi України й Бiлорусi 1918 р. Вiн перелічував усiх словян, крiм українцiв i бiлорусiв, бо як державнi народи вони для С. Зеньковського не iснували. Його коментарі це навмисне затирання етнічних, культурних і мовних кордонів у Схiднiй Європі, поєднане з нахабним бажанням залишити лише російський слід в її історії. С. Зеньковський дозволяв собі не лише надто вільно доповнювати текст Чижевського, але й спотворювати написане.При цьому він ховався за авторитет свiтової слави славiста професора Дмитра Чижевського.

Позицiя Д. Чижевського стосовно спадщини Руси була чіткою: староруська література є літературою київською, а тим самим українською, наголошував Д. Чижевський студентам відділу росiйської лiтератури Гарвардського університету.

Пiсля татарських нападiв у XIII столiттi полiтичне й культурне значення Києва занепало. Багато лiтературних памяток пропало, а ті, що збереглися, виявилися не на своїй батькiвщинi, а на пiвночi. Територiя Київської Руси перейшла пiд володiння Польсько-Литовського коммонвелту, а на пiвнiчному сходi оформлювалась Московська держава.

Дмитро Чижевський добре знав російську літературу, і оцінка її була неоднозначною. У своїй iсторiї росiйської лiтератури, говорив допо-вiдач, Д. Чижевський писав, що мiж XI-XIII століттям роль великоросіян у схiднослов’янській літературі була незначною й ледве творчою. В XIV-XV століттях переписувачі Московщини продовжували копіювати київські книги. Слід зазначити, що авторами й переписувачами на Московщинi того часу рідко були етнічні росіяни (чи як Д. Чижевський називає їх великоросiяни). Поширеним було переманювання або й викрадання освічених українців, грекiв, інших сусідів, з числа переважно ченців, які поширювали культуру й освіту в Московщині. Давня російська література, на його переконання, не мала свого національного обличчя.

Під кінець лекції науковець поділився з присутніми цікавим і промовистим фактом, який засвідчував громадянську позицію Дмитра Чижевського. У серпні 1968 року у Празі відбувався Міжнародний конґрес славістів. Дмитро Чижевський мав доповідати про східнослов’янське бароко. Зал був у нетерплячому очікуванні. Вчений вийшов до трибуни, але виголошувати доповідь відмовився у знак протесту проти замовчування його праць i його iмени в СРСР. Прорадянський уряд Чехословаччини, що була членом Ради Економічної Взаємодопомоги, дуже обурився цим вчинком науковця. А через тиждень радянські війська на танках увійшли в Прагу.

Дуже теплими були спогади про Д. Чижевського як людину мiж його спiвробiтниками i студентами. Його запамятали високоерудованим ученим, який мав глибокі знання у багатьох гуманітарних галузях. Був нетерпимий до шахраїв у науці. Як людина Дмитро Чижевський запам'ятався усім, хто його знав, напрочуд чутливим, а навіть сором’язливим. На схилі літ залишався самотнім, а в останні роки трагічно одиноким.

Після доповіді професор Я. Розумний відповів на численні запитання присутніх. Знаменно, що лекція відбувалася серед прекрасних картин, які притягали око своєю барвистістю та професійністю, намальованих Романом Розумним одним із синів подружжя Ярослава та Оксани Розумних.