А. Білан

Сюди, у цей привабливий чотириповерховий цегляний будинок, що розташований, можливо, у найкрасивішому місці Києво-Печерської Лаври, метрів за 100 від Трапезної церкви, на видовому майданчику, звідки бачиться і Дніпро, і Задніпров’я, і нижні печери, і широка голуба далечінь, часто заходять відвідувачі. Бо тут живуть художники. І один з найвідоміших – Петро Ганжа. З його майстерні на другому поверсі крізь широке вікно якраз і відкриваються ті краєвиди, про які мовилося вище. Та й сама майстерня, сповнена добротворчого, якогось пісенного духу, – то і робітня мистця, і своєрідний музей, і його тепла домівка.

Так от, у це чарівне місце, в цю майстерню завітала одного разу хоровий диригент, бандуристка Оксана Родак. Познайомилася вона з художником у нашому знаному музеї Павла Тичини. Петрові Олександровичу припав до душі спів дитячого хору під орудою Оксани, а їй – його всепоглинаюча пристрасть до мистецтва, легка, щира вдача.

Сама Оксана з родини канадських українців, живе в США, приїхала з чоловіком до Києва на гостини та й залишилась ще на півроку. Заснувала дитячий хор “Перлина” при міжнародній організації “Жіноча громада”, їздила з ним по Україні, популяризувала українську пісню.

Одне з найвищих досягнень колективу – виступ на сцені Національної опери у звітному концерті української діаспори під час проведення II світового форуму українців.

Закінчила Оксана музичний факультет по класу фортепіано при Торонтському університеті. Любов до музики, до хорового співу прищепили батьки змалку. Свій перший творчий гарт здобула, співаючи в церковних хорах, у самодіяльних молодіжних, грала в ансамблі бандуристів імені Гната Хоткевича, яким керувала мама.

Стажувалася у Національній музичній академії України на диригентському факультеті. Переймала секрети майстерности від патріарха хорового мистецтва, уславленого диригента Павла Муравського.

Нині Оксана знову в Штатах, вчить дітей хоровому співу. Але перед Новим роком несподівано завітала до Києва, каже, дуже засумувала за Україною. Побула кілька днів, повирі-шувала невідкладні справи і – додому.

Ось така передумова. На тому славному майданчику Оксана не позувала, вона грала на бандурі, і срібний дзвін струн улюбленого інструмента ніжно переливався з лаврськими дзвонами, викликаючи захоплення художника.

Так Петро Ганжа і створив її портрет. Тут розкриття характеру йде через ілюстрацію наших історичних пісень. Через образ бандури відтворено поетичний образ молодої жінки. Контурна пляма, колорит портрета – усе підпорядковане завданню передати залюблену у свій народ душу жінки-мисткині.

На тлі сучасного космополітичного авангарду своїми портретами Петро Ганжа переконує, що в нас є сучасний модерний національний стиль. Твори цього напрямку ні в чому не поступаються космополітичним переспівам, а, навпаки, мають ту перевагу, що вони оригінальніші і глибші.

Портрет бандуристки Оксани Родак – тому свідчення.