Улюблені
брати і сестри у Христі!
Тяжко
повірити, що минуло вже ціле десятиріччя від дня упокоєння Його Святости
Патріарха Мстислава. Протягом цих 10-ти років часто здавалося: він іще
поміж нами, закликає нас серйозно думати про справи сьогодення, особливо
про відродження нашої Церкви в Україні,що
було сповненням його мрій.
Характер
слуги Божого, Святішого Патріарха Мстислава, народженого на-прикінці ХІХ
ст., подібно до характеру багатьох інших визначних людей тієї доби, кувався
у часи релігійних і політичних переворотів, що творилися у ХХ столітті,
в якому він трудився як політичний, а потім як церковний діяч – ієрарх
нашої Церкви понад 40 років, із 51-го року свого єпископства. Відзначаючи
десяту річницю його упокоєння в Бозі з надією на воскресіння і життя вічне,
ті з нас, котрі його знали близько, в деяких випадках ті, що отримали єпископське
свячення з його рук, приєднуємося до тих, кого торкнулася його візія Церкви
й народу, і підносимо гарячі молитви за спокій його душі, дякуючи водночас
Всевишньому, що дав нам можливість жити й служити разом з ним.
Українська
Православна Церква в США і в діаспорі, для якої він працював із завзяттям
і відданістю, носить печать його архіпастирського служіння і втішається
при вівтарі світового Православ’я престижем, який він передбачав і в напрямку
якого трудився протягом багатьох років.
У
час відзначення 10-ої річниці з дня його упокоєння приклад його життя дає
натхнення тим з нас, хто, „у Христа хрестившися, у Христа зодягнувшися”,
виконує різні функції в житті Української Православної Церкви в США і діаспорі,
відновити наше зобов’язання якісно і відмінно працювати на славу Бога і
для добра і єдности Його святої Церкви.
Візія
Патріарха Мстислава відносно життя Церкви в Україні була незмінною, що
мало позитивний і заспокійливий вплив на життя відродженої Церкви. В його
особі пов’язувалося передсовєтське і післясовєтське життя України і життя
Церкви. Він символізував духовне прагнення багатьох поколінь вірних усіх
визнань як в Україні, так і поза нею, і ми лише шкодуємо, що його мрія
стала дійсністю аж на схилі його життя. На нашу думку, ані в Україні, ані
поза нею немає нікого, хто навіть здалека символізував би так багато всього
у перших роках незалежности України.
Ми
все ще покладаємося на його провід, який він так часто подавав у адміністрації
нашої святої Церкви, а особливо виклав у своєму заповіті щодо єдности Церкви
в Україні.
Нехай
його душа спочиває у місці світлім, місці радіснім, місці спокою, де немає
ні недуги, ні журби, ні зітхання. Нехай пам’ять про нього буде вічною!
У
всеобіймаючій Господній любові,
Константин,
Митрополит
Антоній,
Архієпископ
Всеволод,
Архієпископ
Дано
11-ого дня, місяця червня, року Божого 2003-го, в день преподобної мучениці
Феодосії.