До 58-х роковин з дня загибелі О. Ольжича

Відзначення у Києві

Сергій Брунь,
Київ

У перші дні червня українські патріоти в багатьох куточках світу відзначають роковини загибелі відомого поета, вченого, публіциста, провідного діяча ОУН Олега Ольжича-Кандиби, закатованого з 9 на 10 червня 1944 р. у німецькому концтаборі Саксенгавзен. Понад десять років такі відзначення традиційно проходять і у Києві, збираючи чимраз більше людей.

Цьогорічні відзначення роковин загибелі О. Ольжича у столиці незалежної Української держави відбулися 9 червня. Їх було розпочато за християнською традицією з панахиди, яку відправили у соборі Святого Володимира шість священиків на чолі з настоятелем собору о. протоієреєм Борисом Табачиком.

Після панахиди, яку відправлено за О. Ольжича та усіх полеглих борців за волю і незалежність України, до присутніх у соборі звернувся голова Київської міської ОУН, головний редактор журналу Самостійна Україна Павло Дорожинський, від-значивши провідну роль О. Ольжича як заступника голови Проводу ОУН у часи воєнного лихоліття і ту велику працю, яку він проводив у царині піднесення національного самоусвідомлення і консолідації українських сил.

Після панахиди у соборі Святого Володимира відбулося зібрання біля будинку, у якому в 1941-1942 рр. жив О. Ольжич. На фасаді будинку зараз знаходиться пропамятна дошка поета-вояка. Хоча, за словами П. Дорожинського, члени і прихильники ОУН започаткували відзначення памяти О. Ольжича біля цього будинку ще до встановлення згаданого знаку.

Відкриваючи зібрання, провідник Київської міської ОУН відзначив багатогранність таланту О. Ольжича як чудового поета, талановитого вченого-археолога, який у молоді роки встиг здобути визнання світової наукової громадськости. Особлива увага у виступі була приділена організаційним здібностям О. Ольжича, які добре виявилися під час очолювання ним культурницької референтури ОУН, під час встановлення державности Карпатської України і пізніше, у 1941-1942 рр., коли О. Ольжич як заступник голови Проводу ОУН фактично очолив Похідні групи ОУН на центральні і східні землі України, творячи на звільнених від більшовиків українських землях дієві структури, які активно включилися у розбудову державного життя. Найкращим прикладом цього було створення в жовтні 1941 р. у Києві Української Національної Ради, активну участь в організації якої брав О. Ольжич. Трагічною сторінкою є загибель О. Ольжича після двотижневих допитів і нелюдського катування. Проте, як зазначали його побратими, навіть це не змогло зламати волі Ольжича і не змусило зрадити тих, за кого він до кінця життя відчував відпо-відальність. Не даремно ж, за словами П. Дорожинського, Ольжич належить до справжніх героїв України XX ст., тих, яких так бракує зараз Українській державі.

Як заведено впродовж багатьох років, під час відзначення роковин загибелі поета біля цього, святого для багатьох українських націоналістів місця пролунали і його сповнені пориву і заклику до боротьби вірші. Поезії О. Ольжича натхненно продекламувала провідний спеціаліст Національного музею літератури України, член Проводу Українських Націоналістів і Київського міського Проводу ОУН, невтомна дослідниця творчости О. Ольжича і О. Теліги Катерина Криворучко. Крім того, вона продекламувала поезію О. Стефановича, написану до роковин загибелі Ольжича ще у 40-і роки.

Як зауважили виступаючі, правий був відомий журналіст і публіцист, третій голова Проводу ОУН Олег Штуль-Жданович, пишучи про О. Ольжича у статті Суворий і великий: З нього вирвали тільки його життя, яке він завжди носив наопашки. Більш нічого. Віра і чин, якими був позначений увесь життєвий шлях О. Ольжича, залишилися з нами, ставши взірцевим прикладом для прийдешніх поколінь українських націоналістів. Саме вони надто потрібні у наш час, щоб здолати всі труднощі, з якими довелося зіштовхнутися Українській державі після відновлення її незалежности, і збудувати справжню українську Україну, про постання якої мріяли і за яку віддали своє життя Симон Петлюра, Євген Коновалець, Олег Ольжич, Олена Теліга, Микола Сціборський, Омелян Сеник-Грибівський, Іван Рогач, Оршан-Чемеринський, Іван Ірлявський і тисячі відомих і незнаних українських патріотів-націоналістів.