Анізія і Ярослав Стех

Трагедії, яка сколихнула світовою громадськістю, в якій загинуло поверх тисячу жидівського населення при участі поляків в містечку Єдвабне 10 липня 1941 року, забути не можна, бо вона не одинока. Дехто згадує, що подібні події мали місце у Радзівілові, Тикоціні, Візні та в інших місцевостях.

Про цей жахливий злочин залягала гробова мовчанка, доки не появилася книга проф. Яна Томаша Ґросса п.з. “Сусіди”. Цілий ряд польських істориків, журналістів, провідних політиків, а в тому і римо-католицький клер, а також Інститут національної пам’яті, Рада охорони пам’яті боротьби і мучеництва навколо цього питання розвинули рух оборони польської рації стану. Ці заходи мають на меті заперечити причетність польської сторони до злочину і обтяжити нею гітлерівську Німеччину. Однак факт злочину залишається безспірний. 21 червня 2001 р. радіо “Марія” передало коментар професора-богословії Вєслава Стемпєня. Автор не засудив ганебного злочину супроти невинних жертв жидівської нації, а переніс тягар свого коментара на злочини, які, за його твердженнями, вчинили українці на поляках на Волині.

Такі передачі мобілізують до писання про наші жертви і потоки людських сліз.

Трагедія українського села Терки Ліського повіту, що розташоване в мальовничій природі Бескиду над річкою Сян, коїлася 9 липня 1946 р. До 1945 р. в селі Терка жило біля 110 родин, в тому біля 100 родин було українських, 8 польських і дві жидівські. В селі була українська церква св. Пророка Іллі, діяло товариство “Просвіта”, кооперативна крамниця і панувала українська атмосфера, всі жителі говорили українською мовою. Санаційний уряд Польщі не дозволяв відкрити в селі школу, її відкрито щойно за часів німецької окупації. Після ІІ світової війни село Терка приєднано до польської держави, частину корінних мешканців села в рамах т.зв. репатріації було насильно захоплено і вивезено в межі тодішнього СРСР. В селі ніколи не було міжнаціональних конфліктів і непорозумінь, так між односельчанами, як і з сусідніми селами, які оточували Терку.

6 липня 1946 р. відділ польського війська 36 коменди пограничників з Волковиї зробив якусь дику облаву, в результаті якої кілька мешканців села пішком погнано до Волковиї, там їх ув’язнено в гетто за колючі дроти і тортуровано, а 9 липня 1946 р. озвірілі і люті військовики пригнали назад тих людей і загнали у хату Михайла Дрозда, разом з іншими селянами, яких спіймано в селі, закріпили двері і вікна і підпалили хату, в якій мученицькою смертю згоріло 28 українців цивільного населення. Очевидці оповідають, що це був страшний зойк, крик і плач дітей і жінок, які вмирали в полум’ях вогню. Це пекло на землі, це страшна сцена і кошмарний епізод брутальностей, заподіяних польською армією. Жертвами цього погрому були особи від трьох рочків до 69 років життя. Після екзекуції кати дощенту ограбили майно села, вбили при тому ще додатково 5 осіб, а будинки села і решту спалили. Виконавці злочину в Терці знані, а також поіменно 33 їхні жертви.

В польськомовній газеті “Дзєннік Обивательські”, Кросно-Перемишль, 21 січня 1992 р., була надрукована стаття п.з. “На тропє збродні” (слідами злочину), яку написав Анджей Потоцькі. Стаття друкувалася у відтинках. Автор статті слушно називає події в Терці злочином проти людства, злочином, який не піддається давності, а чекає на справедливе дослідження і покарання катів. У 1998 р. в тижневику “Наше слово”, що виходить у Варшаві, було поміщене звернення, щоб зголошувалися свідки, які можуть допомогти в розкриттю злочину в Терці. Свідки зголосилися, але дотепер про Терку затихло. Така постава Польської сучасної влади не зрозуміла. Глухота до того роду злочину, становить не лише зневагу української нації, але також і зневагу польського правосуддя і кидає тінь на польський уряд, який не хоче добачати явних правд. Врешті, у 55-річчя злочину в Терці треба сказати правду про цей та інші злочини, того вимагає престиж наших двох держав – України і Польщі. Громадськість домагається, щоб покарати ворогів людства. Злочинці мають відповідати за кожне вбивство, за кожну краплю невинної крови. І Божа та людська справедливість вимагає справедливого засуду і покарання.

Злочин в с. Терка промовчується так само, як промовчується інші злочини заподіяні поляками на українських етнічних землях, які після Другої світової війни були включені в межі польської держави. За неповним підрахунком злочини скоєно в поверх 140 місцевостях. В книзі “Трагедія українців Польщі”, Тернопіль, 1997, яку написав на підставі архівних документів проф. Володимир Сергійчук, описується, що польське військо 23 січня 1946 р. в нелюдський спосіб вбило 71 особу в Завадці Морохівській Сяніцького повіту, 23 березня 1945 року воно доконало такого злочину на 170 особах в селі Люблинець Старий і Новий, Любачівського повіту. Під час “Акції Вісла” в червні 1947 р. в селі Вербиця Томашівського повіту військо вбило 61 особу. Військо в тому часі не мало стриму у свому поході на нищення нашого народу. Палено цілі села, винищувано безборонне українське населення, не щадячи ні жінок, ні маленьких дітей. Часто польське військо вживало тортур у своїй пімсті за те, що ті люди були українцями. Вони стероризували і знищили все, що мало сліди української культури, а навіть плюндрували цвинтарі. Реєстр мартирології українського населення можна продовжувати без кінця.

У книзі “Слідами пам’яті”, т. 1, Варшава 1996 р. за редакцією Романа Галана поміщена документальна стаття “Трагедія Терки”, яку написав Ярослав Вайда, уродженець села Терка, якого Бог зберіг, щоб він засвідчив правду про страхіття злочину супроти людства. Тоді Ярославові було десять років. Він був очевидцем пекла на землі. В хаті разом з іншими згоріла його мама, трирічний брат Володимир, п’ятирічна сестра Маруся, а 84 річного дідуся військовики розстріляли. Ці вчинки, спричинені шовінізмом і спрагою очистити терен від українства.

У своєму рапорті провідник ОУН-УПА “Мар” описує докладно трагедію в с. Терка. У книзі “Увічнення трагедії Закерзоння в 1944-1947 роках”, Перемишль 2001, яку опрацював Богдан Гук, поміщено інформацію біля 100 пропам’ятних могил, серед яких на ст. 178 і 179 є опис трагедії Терки із списком прізвищ закатованих жертв, а також назва військової формації, яка скоїла цей злочин. Петро Тима у статті “Єдвабне й акція Вісла” в тижневику “Наше слово” 29 квітня 2001 р. об’єктивно й глибоко проаналізував проблему не лише Терки, але також і акцією “Вісла”. Автор між іншими пише: “… злочин у Терці має суто сучасний як правовий, так й моральний контекст. Подібно як у Єдвабному, мешканці Терки загинули не за конкретну провину проти поляків, а за те, що були іншої національности, ніж їхні вбивці”.

Доложім всіх своїх зусиль, щоб зникло людиноненависництво, хай запанує тверезість і реалізм, про який заповідали наші національні пророки.