о. І. Музичка
Ми, українці, биті лихом і лихоліттями історії належимо до народів, що особливо часто згадують і оспівують своє минуле. І добре робимо, власне, щоб роздумувати про Божі діла в нашій історії і вчитись з цього. Хай сміється з нас хто хоче через те, але принаймні наші численні ювілеї це прослава і подяка Богові за його діла, благословення і рятунки, яких справді було багато.
Буваючи тепер часто в Україні, натрапляю на такі ювілеї і беру в них участь місцеві, окружні, церковні, національні, є що згадувати, є з чого навчатись. Були часи, коли такі спогади були заборонені, минуле вважалось ніяким, буржуазним. Ті, що кермували, хотіли нашу історію згадувати тріумфально, тільки ті події, від яких почалась їхня безсоромна історія.
14 липня взяв я участь у ювілеї мого сусіднього села Стратина на Рогатинщині Івано-Франківської обл. До Першої світової війни воно було містом з усіма правами і привілеями міста. Лежить воно над річкою Студений Потік; на правобережжі місто, а на лівобережжі село. В час Першої світової війни російська ар-мія його спалила, а за польської окупації створено одну громаду-село. Розташоване воно серед великих лісів. Було княжим з кількома присілками поза оборонними валами, від яких залишились сліди, як і залишились назви присілків. Може, колись щось відкопає археолог, хоч навряд, бо давні будови були всі з дерева, якого Стратин і околиця мають багато і досі. В них крились воїни УПА в час Другої світової війни. У XV і ХVI ст. власником посілостей у Стратині був знаний рід Балабанів, з яких Українська Церква мала кількох єпископів у ХVII столітті і вчених. Єпископ Гедеон Балабан опинився в конфлікті з Братством у Львові і заснував у 1602 році друкарню в посілості свого небожа Федора Ба-лабана.
В тому часі друкарня була не лише технічним закладом, в якому тільки друкувались на нехитрій друкарській техніці книги. То був цілий гурт людей, теж учених, які писали або перекладали твори, готували їх до друку або писали вступи до них. Деякі писав сам єпископ Балабан. Там також дбали про орнаментику твору і проектували ініціали до поодиноких глав чи розділів; вставок і кінцівок, які були мистецькими творами з якоюсь тематикою. Сьогоднішніми словами ми таку друкарню назвали б краще видавництвом, яке включало багато осіб від письменників і перекладачів до технічних працівників друкарського і палітурного діла. У Стратині зявилися в 1604 році друком перша літургічна книга Служебник, в 1606 року Требник i згодом Хіротонія; правдоподібно, теж Учительнoє Євангеліє. Потрібно зважити, якою важливою була тоді кожна друкована книга, бо до появи друкaрства книги переписувались ручно. В 1618 році стратинську друкарню переносять до Києва, до Києво-Печерської Лаври. Не так легко тоді було транспортувати друкарську техніку, людей і їхні бібліотеки.
Першу техніку друкування за допомогою рухомих черенок винайшов на Заході Іван Ґутенберґ у 1438 році. В XVІ ст. в цілій Україні таких друкарень було на пальцях однієї руки почислити.У Львові Іван Федорів друкував вже в 1574 році Стратинська друкарня була однією з перших на початку ХVІІ століття і співпрацювала разом з друкарнею в Крилосі біля Галича. В Стратині зразу створився гарний характер черенок. Працював тут славний учений Памва Беринда, і через цю друкарню Стратин став славним містом і міг тоді стати вогнищем науки, як Острог, коли б друкарня була там залишилася. Друкарня була ділом духовних осіб і мирян.
Тій славі, яка є гордістю колишнього міста Стратина, був присвячений ювілей 400-ліття від заснування тієї друкарні в 1602 році. Ювілей зорганізували миряни, добрі нащадки великих своїх прадідів. Він поєднав мирянські творчі сили Стратина, Рогатина, Львова і Києва. Велика шкода, що в списку організаторів не було стратинської парохії-церкви, яка, власне, була власником і організатором цієї друкарні. Ювілей зібрав чимало визначних гостей. 14 липня ц.р. сюди приїхали представники влади Рогатина, представники науки зі Львова і Києва, які своїми промовами збагатили зміст і вагомість святкувань. Це була радість для села і сусідів.
Святкування почалися недільною святковою Літургією в місцевій церкві, після якої всі бажаючі зібралися на площі Шевченка біля пам'ятника-хреста, який встановили з нагоди цієї історичної події. Були присутні три священики парох Стратина о. М. Яричівський, парох сусіднього села Дібринова о. П. Соколовський і о. Іван Музичка з Риму, які відслужили Молебень Хресту Господньому з відкриттям і благословенням памятника. Святочне слово про вагомість ювілею виголосив о. І. Музичка. Після цєї релігійної частини у залі Просвіти відбулась святочна конференція з короткими науковими доповідями та концертом місцевих художніх гуртків і групою (тріо) професійних співачок зі Львова.
Варто звернути увагу на виголошені доповіді, які з науковою прецизією, але в популярний спосіб передали історію і значення стратинської друкарні. Маємо добрих і солідних дослідників нашої історії, що можуть спрагненому історичних знань про нашу Україну народові подати історичну правду без викривлень. Не забуду першого виступу місцевої учительки пані Ганни Федірко, яка була душею організації ювілею. З педагогічною дбайливістю і щирістю вона розповіла історію стратинської друкарні. 3 жалем і відвертістю сказала про наше сумне незнання історії тому тільки, що з роду в рід не передавались славетні події батьків і в Стратині немає відомостей, в якому точно місці ця друкарня знаходилась. То наш загальний національний гріх, і тепер, на волі, треба нам різними способами піднімати із землі сторінки нашої історії.
Ця добра пані зауважила з гіркістю про те, що так мало молоді між нами, щоб пізнати велике минуле своєї землі.... Мають вартість такі ювілеї і такі спогади.
Виступав зі Львова письменник, рогатинець Роман Коритко. Своїм знаменитим розповідним стилем доповнив доповідь пані Федірко, зокрема про заслужену родину Балабанів. Виступали науковці зі Львова Степан Гелей, професор і доктор історичних наук, Ярослав Малик, професор, доцент Львівського університету, О. Кузик, науковий співробітник НАН України Василь Лаба, доцент академії друкарства Петро Когут, представниці урядів та різних відділів пані Марія Марунчак і Ірина Макогін. Сказані слова підказують думку, що можна б і треба б видати відповідний збірник, присвячений тій ювілейній тематиці.
Українська державна пошта видала пропам’ятний поштовий конверт художника Олени Полкової на памятку ювілею друкарні. Після промов мішаний хор з місцевих молодих і старших вже осіб доповнив цей гарний ювілейний настрій. Закінчено ювілей святковим обідом, на якому і я розказав про свою зустріч із стратинським Требником у Римі в 1950 році у бібліотеці Орієнтального Папського Інституту. Побачив я його назву з містом походження і датою в картотечному каталозі і негайно попросив подати той примірник, нетерпляче очіку-ючи, коли робітник бібліотеки його принесе. Це древня книга в чорній палітурці, без кількох перших сторінок, бо ж був той Требник вживаний, може, і сто років, поки опинився в якійсь церковній комірчині і зберігся щасливо до XX століття. Я справді з трепетом, обережно обертав його в руках, перелистував кілька карток зі знаками вживання, пригорнув його до грудей, начебто була моя власність, поцілував, не соромлячись, і непрошена сльоза впала на обкладинку, яку я крадькома з моєю бібліофільською теплотою витер. Не тому, що це Требник літургічна книга, не тому, що було йому тоді 350 років, а тому, що він зі Стратина, мого сусіднього містечка, в якому я був тільки раз в житті. Тоді в бібліотеці я відчув, що той Стратин такий рідний і дорогий мені на чужині.
І пригадалась тоді легенда про Євшан-зілля. Легенди справжні історії, дивно розказані предками для науки. І ювілей тої неділі в Стратині став мені рідним і великим, і тому його скромно описую.
Мали ми в історії великі події і великих людей, що ті події творили з Божою поміччю, а не законами якогось історичного матеріалізму. І ці події, і тепер наші ювілеї є нашою славою, якою нам треба жити і творити, щоб не бути останнім і спізненим народом.