Ірена Вжесневська

Серед мирян щораз частіше виникає питання: чи у нашій церкві повинна бути двомовність? Чи треба вживати українську і англійську мови? Це питання сьогодні актуальне. Багато мирян третьої та четвертої генерецій, народжених у Канаді, слабо володіють українською мовою, або не володіють взагалі. Запровадження двомовности в церкві не сприяє у збереженні українства. Двомовність сприяє асиміляції. Очевидно, не виключаємо цілковитого вживання англійської мови у виняткових, дуже специфічних випадках. Треба і варто знати, що культурна спадщина нашої церкви має незвичайно багатий історичний грунт, відрізняє нас від інших народів.

Понад століття українська мова в Канаді розвивалася з успіхами, але часто були і невдачі. Живучість мови у великій мірі залежить від розуміння і доброї волі батьків і церковно-світських проводів. Наша культурна спадщина є основою у збереженні нашої ідентичности. Збереження української мови в нашій церкві вимагає нашої уваги та розуміння її велетенського значення. Знаємо, що Україна прийняла християнство понад 1000 років тому. Ми маємо власні релігійні обряди, традиції та звичаї, які через століття були формовані власною християнською культурою. А це важливий та чудовий стимул для розвитку високих почуттів молодої людини. Важливим для пошани рідної мови є приклад виховних чинників, а зокрема, церкви. Мова будує сильний зв’язок поколінь, свідчить про нас та скріплює українську духовну свідомість. А також повнота нашої релігійно-національної свідомости говорить про нас чужому оточенню. Церква – це інституція, у якій українська мова має бути повноцінно збережена. Молоде покоління, народжене в англо-франко-мовній країні, не має особливих труднощів вивчити рідну українську мову.

Пам’ятаймо, що мова – основа культури кожного народу. Мова дозволяє вивчити нашу історію, історію нашої церкви, наші обряди, традиції, нашу культуру, все те вивчити з українських джерел. Про добре знання мови повинні дбати батьки, церква, українська школа та українські організації. Ми маємо домагатися, щоб в українських середовищах уживати та шанувати українську мову. Перед нами нелегке, але відповідальне завдання – затримати в українській громаді асиміляційний процес. У спільній співпраці спрямуймо увагу і зусилля для належного виховання молодшого покоління. Включаймо їх у громадські програми праці, підтримуймо їхні зацікавлення і завжди пам’ятаймо про участь молодших у наших релігійно-громадських починаннях.Вкажімо сучасному молодому поколінню, що ідейно цілеспрямована праця над собою запевнить нам повагу в широкому світі, розвине і запевнить свідомість української ідентичности. Це значить, що вони зможуть краще пізнати себе і свій народ. Добре засвоєння української мови дозволить нею взаємно спілкуватися, а це принесе розквіт релігійно-громадського життя. У Канаді маємо безліч прикладів на те, що нам треба власними очима розглядати певні проблеми у розвитку української культури, а не через окуляри чужих ідей та принципів.

Українське жіноцтво в Канаді розуміє труднощі сучасного релігійно-громадського життя та поколінь народжених у Канаді. Саме тому організоване жіноцтво знає, що без знання рідної мови не можна плекати української духовности. Ми в Канаді прямуємо до джерел української духовности нашого народу. Українська родина, церква, українська школа і наші організації мають бути середовищем християнського національного виховання. Українська мати-бабуня вірить, що цю істину розуміють ті, які відповідальні за формування нашої духовости. Тому в наших релігійно-громадських середовищах, має плекатись культ рідної української мови.

Мова – це найосновніше знаряддя людської культури. Рідна мова – це Божий дар! Віримо, що українська мова буде жити і звучати в українській церкві і громаді. Щасти нам, Боже!