Василь Верига

У 1996 році в Торонто з’явилася праця про життя українських студентів у столиці Німеччини авторів Василя Яріша, Михайла Сулими та інших, під назвою “Українці в Берліні 1918-1945: Пропам’ятний збірник доповідей і спогадів з життя і діяльности українців у Берліні з нагоди з’їзду 5-го вересня 1981 p. в Торонті, Канада” (256 сторінок), за редакцією Василя Вериги.

У 1997 році в Філадельфії, США, видано “Нарис історії Української студентської громади та українських поселень в Іспанії” авторів Володимира Яремовича, Олександра Білика та Миколи Волинського (196 сторінок). В обох цих виданнях звернено увагу на діяльність молодих студентів, які перебуваючи у доволі скрутних економічних обставинах, присвячували чимало праці у поширюванні правди про Україну, про її політичний та економічний стан.

У 2001 році в Торонто опубліковано цінну працю про життя і діяльність української студентської громади в бельгійському університеті п.н. “Лювен 1930-1985: Українські студенти Лювенського Католицького Університету”, за редакцією і співавторством інж. Зенона Татарського, яку видало Товариство колишніх українських студентів Лювенського університету. Книга нараховує 547 сторінок, багато ілюстрована і присвячена світлій пам’яті Митрополита Української Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького.

На перші дві праці вже були рецензії і прихильні відгуки, тому хотілось би сказати дещо про третє чепурне й багато ілюстроване видання, зокрема з’ясувати чому українське студентство з’явилося аж на берегах Атлантичного океану.

Як відомо під час польсько-української війни в 1918-1019 pp. Польща, ошуканством і брехнею, що мовляв, вона воює з большевицькою Червоною Армією, а не з українською Галицькою Армією, яка воювала за українську державність, дістала згоду держав Антанти окупувати Галичину в червні 1919 року. Але це тільки тимчасово, а остаточне рішення залишено на пізніше. Долю Галичини мали вирішити держави переможної антанти. Тим часом поляки, захопивши Галичину, посилили свою полонізаційну політику, але в 1922 р, польський сейм ухвалив окремий статут для Галичини, яким гарантував широкі національні права для українського населення. Цей статут став підставою рішення конференції амбасадорів колишньої Антанти від 13 березня 1923 р. залишити Галичину у складі Польщі за умови, що Польща надасть їй широкі автономні права. Однак, закріпившись у Галичині, згаданий статут ніколи не був запроваджений у життя, навпаки, польський уряд посилив заходи, щоб припинити український національний розвиток, полонізуючи українське шкільництво, й обмежив доступ українській молоді до університетів. Тому деякий час існував український таємний університет у Львові, а у Відні створився Український Вільний Університет. На жаль, студіювати за кордоном було дуже коштовно й небагато українців могли собі це дозоволити.

У 1931-32 pp. заходами бельгійського єзуїта о. Роберта Журдена при українській співпраці відомий католицький університет у флямандському місті Лювені, Бельгія, заснований 1425 року, відкрив свої двері для 50-х українських студентів завдяки патронам Митрополитові Андреєві Шептицькому та Священній Конгрегації для Східних Церков. Із кожним роком число студентів зростало, особливо після Другої світової війни, коли всі українські землі опинилися під комуністичним режимом. У 1945-1949 pp. в Лювені студіювало понад 60 українців, стипендіянтів бельгійського Комітету допомоги українським студентам. Видання є багато ілюстроване світлинами меценатів і добродіїв й один розділ присвячений історії Лювенського університету та інформації про добродіїв із їх короткими біографічними даними.

Найбільшим меценатом була Апостольська столиця, внески якої складали приблизно 60 відсотків усіх фондів. Різні католицькі, світські і церковні установи та міжнародні організації покрили 37 відсотків витрат, тоді як українські установи США і Канади та українські церковні кола у Бельгії дарували 3 відсотки загальної суми, витраченої на утримування студентів під час їхніх студій у Лювенському католицькому університеті.

За весь час через Лювенський університет перейшло близько 300 українських студентів (у томи числі 45 студенток), з яких 43% закінчили там свої студії, 25% закінчили навчання в інших університетах, а 32% покинули студії, не закінчивши їх. Серед ілюстрацій є також факсиміле низки документів, що стосуються українського студентства.

Три розділи книжки, присвячені студентам мають назву “Хто і коли”. Вони поділені хронологічно: 1930-1944, 1945-1959, і 1960-1983 рр., мають світлини та коротку інформаціяю про студентське життя-буття, чи професійну кар’єру. Окрім того, є ще і список усіх студентів з позначеними роками студій, а також скорочена інформація про українське студентство англійською, фламандською та французькою мовами.

Завдяки старанням інж. Татарського маємо “одну працю документ того, що робило українське студентство для того, щоб інформувати світ про Україну, про її народ та політичну й економічну ситуацію під совєтським режимом. Це також документ для Президента Кучми, що робила діаспора взагалі, а студенти зокрема, для того, щоб Україна стала незалежною і суверенною державою, ще тоді, коли він вірно служив Москві, керуючись директивами комуністичної партії..

Книжка “Лювен 1930-1985” – цінний внесок в історію, це розповідь про те, чим жила і до чого прагнула українська студентська молодь навіть у роки найчорнішої реакції на її батьківщині.