П. Саварин

Чотири жіночі організації Едмонтону – Ліга українських католицьких жінок Канади, Ліга українок Канади, Союз українок Канади і Організація українок Канади вшанували українських жінок-героїнь коротким, але змістовним концертом, в неділю, 24 лютого ц.р. в залі УHO. На сцені висів, прибраний у вишиваний рушник, портрет замученої в тюрмі Ольги Басараб (“Вмираю – замучена. Помстіть.”)/ на стояку посередині сцени виднів напис у пам'ять розчавлених більшовицькими танками, “500 жінок у Кінгірі”, а портрети чотирьох інших жінок-героїнь стояли на стояках перед сценою.

Після вступної пісні-молитви “Благослови душе моя Господа” у виконанні хору “Дніпро”, відкрила це традиційне вже від 1950-х pp. в діаспорі свято і привітала всіх присутних, а зокрема Владику Кир Лаврентія, Ліда Брода. З черги хор “Дніпро” під дириґентурою Марії Дитиняк відспівав три пісні: “Ой зійшла зоря”, в обробці М. Леонтовича, “Закувала зозуленька”, в обробці О. Яківчука і “Слава тим, хто прагне волі”, слова М. Рильського, музика Б. Лятошинського. “Ой зійшла зоря” завжди виходить гарно, а зокрема з могутнім сольом Еміліяна Ґроха. “Закувала зозуленька на стодолі, на розі; Заплакала дівчинонька в батька на порозі”, зі сольом Лесі Талпаш, теж прозвучала гарно, хор “Дніпро” був у доброму, збалансованому складі. До третьої мініатури-пісні акомпаньювала на фортепяні Вікторія Ковальчук. Далі дитячий гурток при OУK “джерело” під керівництвом Олі Миц виконав сценку про синьооку татарську бранку з Рогатина, українку Настю, славну жінку Падишаха Сулеймана Великого. (“Курився шлях, чужі іржали коні”..)

Але головною точкою була добре опрацьована і гарно виголошена, святочна доповідь Люби Бойко-Бел. Вона назвала ряд жінок-героїнь з різних століть історії українського народу, зупиняючись зокрема на “символах” найвищої жертви українок 20-го століття, таких як Ольга Басараб, Олена Теліга, Алла Горська, а кінчаючи на досі безіменних 500-х героїнях Кінгіру. “Місяць лютий – місяць українських героїнь”, які “поставили Україну понад усе” і “йшли вмирати – щоб Україна жила”; “голів своїх не схилили, і боролися за свободу свого народу дослівно до смерти” – казала Люба Бойко-Бел. Вірш Тетяни Федорів “П'ятсот”, присвячений жінкам-героїням Кінгіру, по-мистецькy, як завжди, виголошений Олею Миц, і траурна композиція Сергія Яременка на слова того ж вірша, у виконанні Люби Качмар на форте-п'яні, влучно доповнили її доповідь. Україна густо скропила свою незалежність не лише кров'ю своїх синів, але й своїх дочок.

Люба Качмар заграла теж в’язанку українських пісень (“Карії очі, чорнії брови”, “Рушничок”). На кінець дві, досі не чувані в Едмонтоні пісні, під акомпаньямент бандури, сердечно заспівала Галина Зарузька: “Тополина земля” (“Ой в полі тополя, ой в полі висока”) і “Синові в дорогу” (“Бо життя прожить, не поле перейти”), слова М. Сингаївського, музика А. Филипенка. Подякою ведучої Ліди Броди учасникам, національним славнем і “солодким” з чаєм-кавою закінчилося це вшанування українських жінок-героїнь.