Добіг до кінця побут у Канаді режисера Михайла Ткачука, автора документальних фільмів "Здобути або не бути", "Пані сенаторка", "Близьке і далеке" та ін. Протягом місяця Михайло Ткачук разом з Василем Буртняком, продюсером майбутнього фільму "Норильське повстання", зустрічалися з українськими громадами міст південного Онтаріо. Зустрічі були цікавими для обох сторін: режисер, будучи вперше у Канаді, мав можливість ознайомитися з життям української спільноти; українська громада, вона ж і глядацький загал, мала рідкісну нагоду оглянути згадані раніше фільми, а також спілкуватися з паном Ткачуком. І ось в останні години перебування режисера Михайла Ткачука на канадській землі говоримо з ним про враження від поїздок, про ближчі й дальші його творчі плани, про майбутній фільм "Норильське повстання".

Чи сподобалася Вам Канада? Що найбільше Вам запамяталося із зустрічей з українською громадою?

Правду кажучи, Канаду мені не довелося оглянути як слід: поїздки по різних українських поселеннях, зустрічі з громадами забирали багато часу. Для мене відкрилася Канада передовсім через тих українців, з якими спілкувався. Завдяки зустрічам нам таки вдалося розтопити початковий лід певної недовіри. Василь Буртняк завдяки КУКові запросив мене до Канади. Під час численних зустрічей з українськими громадами я почав відкривати для себе незнану Україну.

Мені доводилося відповідати на безліч запитань, зокрема на ті, які, здавалося, не мають нічого спільного з моєю професією. А це про парламентські вибори. Хочу сказати, що в Україні потрібно боротися за кожну людину. І мої фільми є добрим помічником у цій боротьбі. Недарма я не раз мандрував з ними по різних містах і селах України.

Що ж до зустрічей з українською діаспорою, то поставлені нею запитання нам допоможуть окреслити напрямок майбутнього фільму. Передовсім нам хотілося б зацікавити недавнім минулим теперішню молодь і в діаспорі, і в Україні. Адже більшість із молодих людей майже нічого про це не знає.

Та, мабуть, найбільшого ми досягли під час показу моїх фільмів в Оттаві, у посольстві України в Канаді. Там відбулася тепла зустріч з українською громадою, і у справі майбутнього фільму ми заручилися підтримкою самого посла Юрія Щербака.

Яка різниця між глядачем в діаспорі і в Україні, зокрема Східній?

В Україні глядач дуже різний. Добре сприймає мої фільми українська інтелігенція: освітяни, лікарі, інженери тощо. Гадаю, успіх криється ще й у тому, що я не висловлюю крайніх поглядів. Що ж до молодого глядача, то він у цих кінострічках відкриває для себе багато нового й незнаного. Передовсім до цієї категорії глядачів мені хочеться донести інформацію про будителів національного духу вояків Української Повстанської Армії, що в неймовірно важких умовах зуміли створити державу в державі. Зазвичай, про старше покоління годі й казати. Мабуть, до їхньої агресивности я вже звик і не реагую на неї. Хоч, виглядає, їхню реакцію можна якось виправдати: надто важко їм живеться в сьогоднішній Україні. Та що й казати, коли режисери з різних українських кіностудій мене часто запитують: Михайле, чи ти ще не награвся у твою незалежну Україну?

Повернімося до майбутнього документального фільму Норильське повстання. Чому Вас зацікавила тема опору в совєтських концентраційних таборах?

Ця тема немовби продовжує тему попереднього фільму Здобути або не бути. Спокійний і врівноважений Ніл Хасевич, герой згаданого документального фільму, за допомогою різця бореться з ворогом. Відтак свідомо йде на смерть: гине від власної кулі, щоб живим не здатися в енкаведистські руки. Але в цьому фільмі найдивнішим є те, що вояки УПА створили свою державу серед жахіть німецької окупації.

Що ж до політкаторжан, то вони спершу уособлювали безвільну й безлику масу людей у кайданах. Ніби й нічого спільного бути не може між вільним мистцем Хасевичем і підневільними вязнями сталінських концтаборів. Та тільки до певного часу.

В одному з концтаборів біля Норильська в жорстокому кільці ворогів знову постає держава в державі. Адже під час повстання панують у концтаборі зразкові дисципліна й порядок. Більше того, каторжани обладнали лікарню, функціонували хори, драматичні гуртки та ін. Простежується те ж саме державницьке думання: підпільний провід не піддається на провокації таборового начальства, старається зберегти людей за всіляку ціну. І в такій же екстремальній ситуації простежується та ж сама людська гідність, виваженість і холодно-кровність.

Можна також провести паралель й зі спробами донести правду до вільного світу. У першому випадку: через видані на Заході дереворити Ніла Хасевича підтвердити, що боротьба українського народу проти московського загарбника триває. У другому випадку: через повітряних зміїв, яких запускали політкаторжани над Норильськом, дати знати на Захід про опір у концтаборах.

Якось в діаспорі мені доводилося готувати доповідь до Свята Героїнь. У ній червоною ниткою проходило: з упадком визвольного руху боротьба вояків УПА й підпільників ОУН перенеслася до концтаборів. Адже у своїй більшості політкаторжани були колишніми учасниками визвольного руху 40-50-х років минулого століття. Мабуть, на цьому й потрібно наголошувати в майбутньому фільмі.

Так, про це потрібно говорити. Адже організована маса політкаторжан придушила криміналітет, який за негласною вказівкою таборової адміністрації знущався й чинив свавілля над ними. І саме завдяки збереженому духові вдалося проводові не тільки підняти повстання, але й утримувати його протягом цілого місяця. Більше того, протистояти не тільки психо-логічному тискові, але й озброєній до зубів військовій силі.

Мене найбільше вражає спокій і витримка тих, хто керував повстанням в Норильську, а це члени підпільного комітету. Їм навіть вдалося розгадати справжні наміри власівців і не піддатися на їхню провокацію. Прикметне, що в багатьох політкаторжан була єдина для всіх мета: гідно вижити й розповісти іншим про все, що їм довелося пережити.

Поки що не знаю, під якою назвою появиться майбутній фільм. Можливо, його назва зродиться випадково, як це сталося з попереднім фільмом. А було це так: мені довелося зустрітися за столом зі старими повстанцями. І ось дочка колишнього вояка УПА запро-понувала тост: Здобути або не бути. Кращої назви для фільму годі було придумати.

Мені б хотілося наголосити на тому, що фільм Норильське повстання повинен увіковічити память про тих політкаторжан, які мільйонами гинули по совєтських концтаборах. Чи можете підтвердити, що Ви вже розпочали реалізацію цього фільму?

Виконаній нами з Василем Буртняком місячній роботі можна поставити за пятибальною системою тверде 4. Звичайно, можна було краще все зорганізувати, але ми тільки вчилися. Однак треба сказати, що майбутній фільм зацікавив людей: вони численно приходили на наші зустрічі, задавали багато цікавих запитань, купували відеокасетки з моїми фільмами, обговорювали їх тощо. І траплялися справжні знахідки: ми відшукали декілька осіб, що були в Норильську в ті часи. Окрім того, відбулася дуже цікава зйомка інтервю з Данилом Шумуком, провідником підпільного комітету Норильського повстання. Не вдаватимуся в подробиці, але скажу, що пан Шумук пригадав важливі деталі повстання, які досі нікому незнані.

Під час останньої нашої зустрічі з українською громадою до нас в Оттаві підходило багато людей. Дехто з них має нам переслати цінну інформацію, що стосується Норильського повстання.

Тепер про плани. За певними координатами почнемо шукати учасників Норильського повстання також в балтійських країнах Естонії, Литві й Латвії. Треба якнайскоріше записати спогади тих, які ще залишилися живими. Не виключено, що естонці або латвійці уже зняли свій фільм про Норильське повстання. До речі, балтійці вже спорудили памятник жертвам, замученим у концтаборах Норильська. І тільки ми, українці, забарилися з таким увіковічненням.

Передбачається теж копітка праця в архівах СБУ (Служби Безпеки України) збирання документів для майбутнього фільму. Знаю, що багато матеріалів про Норильське повстання є і в Санкт-Петербурзі. Туди також потрібно поїхати. Не менш цікаво сконтактуватися з італійським науковцем, яка захистила дисертацію по Норильському повстанню.

Отже, ми визначили такий собі трикутник праці: Україна, балтійські країни, Норильськ. Не можна забувати і про участь росіян у Норильському повстанні. Інша річ, треба подати правду: повстанням керували українці.

Передбачаються зустрічі й із Юрієм Макаром, деканом історичного факультету Чернівецького університету. Він поважний автор багатьох публікацій про Норильське повстання. Постараємося з ним як з науковцем виробити концепцію майбутнього фільму.

Що ж до зібраних коштів у діаспорі, то хоч вони поки що незначні, однак вказують на те, що проект уже запрацював.

До праці над фільмом планую приступити після парламентських виборів: спершу хочу показом моїх попередніх фільмів в Україні підтримати блок Віктора Ющенка в різних областях.

Плануємо відзняти й тиражувати майбутній фільм до 50-річчя Норильського повстання.