Богдан Михайлишин

У Канаді, як і у США, є добра звичка проводити свята та вихідні на природі. Цю звичку, мов цінну естафету, північноамериканці зі стажем передають новоприбульцям, демонструючи усі принади перебування на свіжому повітрі, розкриваючи таємниці смаження традиційного американського бар-бекю та й взагалі навчаючи високої культури відпочинку серед природи. І це стосується усіх більшою чи меншою мірою здружених громад національно строкатої Канади, української у тому числі.

Обравши Країну кленового листа своєю другою батьківщиною, повоєнні поселенці з України вже віддавна облюбували собі для відпочинку і спокійного, переважно літнього дозвілля мальовничу оселю “Сокіл” неподалік Гакстону. Ця гарна місцина розкинулася на чарівних берегах озера Сімко, яке своєю зеленню, чистою водою і магічною риболовлею манить у погожі дні і старого, і малого. Бувальці кажуть, що це місце дуже притягальне: як хто побував хоч раз, не може стриматися, щоб не приїхати сюди вдруге, втретє, вдесяте.

30 червня там відбувся пікнік, організований комітетом, що його очолював Юрій Галушка. Варто підкреслити, що саме він та його дружина, пані Ліда, доклали до цього свята просто неба найбільше зусиль. Відпочивальники - крім тих, хто мешкає на українській оселі “Сокiл” майже все літо або й довше, - з’їжджалися сюди задовго напередодні, багато хто також залишався ще й після неділі. Чимало людей, зокрема новоприбульці, приїхали на оселю “Сокіл” уперше, і не просто раз приїхали, а, міркую, назавжди відкрили для себе цей прекрасний куточок Онтаріо. Власне там чи не найкраще місце, де члени різних українських організацій можуть провести час разом, якось відійти від щоденної метушні та громадських завдань, обміркувати спільні завдання. Для діяльности Філії УНО Торонто-Захід багато старань докладають активісти Обєднання: голова Володимир Сукнацький, Юрій Галушка, Ірина Кравець, Валентина Горовенко та ін.

Важливо зазначити, що над організацією пікніка з приємністю попрацювали всі. А Юрко Галушка навіть привіз свіжоспечене порося, яке заздалегідь приготували за старовинним рецептом.

Почалося з риболовлі. Хто цим займався, зайвий раз переконався, що риба прокидається і шукає їжі дуже рано. Якщо не упіймав до девятої, а найпізніше до десятої ранку, то далі можна не старатися.

А скільки різноманітних розваг придумала Ірина Кравець господиня пікніка: перетягування каната, відшукування предмета із зав’язаними очима, котіння кавуна ногами. І за маленьку перемогу у кожній номінації якісь незвичні призи. Ніхто з переможців змагань не залишився без маленьких нагород, радше дотепних і цікавих, аніж цінних. Слід зазначити, що спонсорами призів стали рибальські крамниці, з якими Юрка Галушку та Петра Ковальчика єднають досить тісні ділові зв’язки.

Зайве говорити, скільки пісень було переспівано, скільки смішних історій і бувальщин розказано, скількох непересічних особистостей української громади під час пікніка згадано. Чи не в такій приязній, неформальній атмосфері, яка налаштовує і на стриманість, і на відвертість, зявляються якісь важливі думки. Головною ж темою, порушеною у прохолоді густих смерек під лагідне хлюпотіння хвиль Сімко, була давня і завжди актуальна національна ідея: як тісніше згуртувати громаду, як не розгубити усі надбання і досягнення, здобуті попередниками, як залучити до участи в українських організаціях і новоприбульців, і народжених тут українців. Це, власне, і було основною метою пікніка.