Петро Лопата
На мальовничій оселі “Лемківщина”, що знаходиться серед переважно соснового лісу неподалік містечка Дюргам, Онтаріо, 4-6 серпня ц.р. зустрілися лемки разом з гостями відмітити вже 16 з черги Лемківську ватру в Канаді.
Лемки, як сказав о. Тринога (сам гуцул) у своїй проповідді в неділю рано, це одна з гілок того великого дерева, який становить цілий український нарід. Лемки – назва етнічної групи українців, які сторіччями жили “по обох схилах карпатських Бескидів – від верхнього Сяну і Цірохи по верхній Попрад і Дунаєць та по західному Ужу … Назва ‘лемки’ походить від вживаного в лемківському діалекті прислівника ‘лем’, що означає ‘тільки’, ‘лише’” (“Українські народні пісні з Лемківщини”, стор. 4, Музична Україна, Київ, 1972 ). Серед всіх діалектів української мови, лемківський найбільше відрізняється від сучасної літературної мови, проте має безліч старослов’янських архаїзмів, які становлять безцінний матеріал для дослідників розвитку української та інших слов’янських мов.
Історія лемків позначена кількома трагедіями, які можна вважати загальними українськими. Як в минулому, так в сучасній добі використовується поділ лемків політичними кордонами на громадян Польщі, Словаччини, України, Угорщини та їх діалектні різниці, щоб відмежувати їх одних від одних, як і від українського народу. Ідется про спроби, через насильне вивезення лемків з їх рідних земель та цілеспрямоване винищування (див. “Remembering the Terror”, Новий Шлях, 24 травня 2001, ч. 21, рік 72 та “Remembering Pavlokoma”, Новий Шлях, 21 червня 2001, ч. 25, рік 72, ). Лемки були чи не першими українцями, які почали поселюватись в Америку. Через гірку долю та зусилля ворогів стерти їх з етнографічної карти Европи вони хвилями від’їжджали на північноамериканський континент.
Прагнучи гуртуватись на чужині, у 1961 р. засновано 20-ий Торонтонський Відділ Організації Оборони Лемківщини імені композитора о. Михайла Вербицького — лемківської організації, що вже існувала в США від 1936 року. Відділ у 1972 р. купив оселю. Наступного року створено Крайову Управу Об’єднання Лемків Канади.
Туга за рідними горами і лісами, за культурою і життям на своїх землях, спонукали членів ОЛК закріпити лемківською Ватрою на чужині любов до власних традицій та звичаїв. В дійсності – запах сосен в Канаді, на оселі “Лемківщина” нічим не відрізняється від запаху сосен карпатських Бескидів.
Цьогорічна “Лемківська ватра” найбільша за всіх попередніх. За словами голови КУ ОЛК та голови оргкомітету “Ватри” Андрія Ротка, на оселю “Лемківщина” прибуло понад 1000 осіб. Приємно вразило те, що були і не тільки етнічні лемки, але і представники різних хвиль українських імігрантів до Північної Америки включно з тими, котрі ще народились на цьому континенті. Особливо вселило надію на продовження існування лемківської культури в діаспорі чисельність дітей та молоді на цьому святі. За підрахунками А. Ротка, було щонайменше 300 дітей молодших за 16 років на цьогорічній Ватрі. І саме їм присвячена перша офіційна частина Ватри, у вигляді програми вільного малюнку, де творчий талант кожного з учасників був відзначений нагородою. Продовженням образотворчої течії мистецтва на Ватрі була виставка ікон члена ОЛК Павла Лопати у приміщенні хати, яка знаходиться на оселі.
Далі, видовище, котре завжди викликає найжвавішу участь всіх гостей оселі – спільна вечеря з 5 поросят приготовлена стараннями досвідченого технолога вогнищ і майстра ватрянської піротехніки Степана Баюса, члена відділу ОЛК Гамілтон. Саме він протягом довгих років керує конструкцією вогнища, яке цього року виросло до понад 2 метрової висоти.
Наступним в програмі було відкриття Ватри, під час якого привітали присутніх консул України в Торонто Ігор Боднар і Андрій Ротко. Павло Лопата прочитав вітальні листи від о. Богдана Сенця з парафії свв. Володимира і Ольги в Торонто і уродженця села Морохів, Зенона Гальковича, голови ООЛ в Америці та Марійки Дупляк, заступниці голови Світової Федерацій українських лемківських організацій. А. Ротко теж представив поважних гостей Ватри: Ярослава Кравчишина, голова 8 відділу ООЛ (Чикаго, США), проф. Степана Заброварного, члена управи Об’єднання українців Польщі (Щечін, Польща) та Михайла Козака, редактора журналу “Вісник Закерзоння”, члена управи ОУП, відділ Перемишль (Польща). Після теплих побажань, під звуками пісні “Горіла сосна” у виконнанні Володимира Кохановського, староста Ватри і ведучий концертом Йосиф Терлецький, член ОЛК, запалив Ватру, яка скоро підняла полум’я до 4 метрової висоти.
Зі сутінками почався і концерт, в котрому під відкритим небом у природному амфітеатрі виступали Володимир Кохановський (спів, клавішні), Марта Барик (спів), тріо бандуристок “Срібний передзвін”, Валерій Галацан (спів, гітара), Валерій Самійленко (акордеон), Руслан Небесів (скрипка). Павло Лопата з наповненим пафосу голосом деклямував “Сон”, вірш лемківського поета Петра Трохановського з Польщі про відчай лемка, котрому снилось, що продав землю аби виїхати в Америку. Вражаючими були і виступи двох дівчаток – Аня Ґлюз і Аня Бінчаровська, які деклямували вірші про любов до рідних Бескидів. Позаяк характерним для лемків є схильність до жартівливого, фривольно-пародійного настрою, Й. Терлецький запропонував глядачеві низку гумористичних розповідей про свою подорож в Україну в 1990 р. та сатиричний звіт з діяльности членів ОЛК. Із піднятим настроєм гості Ватри весело забавлялися до пізної ночі під місячним сяйвом та блиском зірок – хто танцюючи до музики гурту “Думка”, хто при огнищі співаючи народні пісні.
Наступного ж ранку, позбиралися знову гості оселі перед сценою до закриття Ватри Службою Божою, котру відправив о. Тринога, який особливо влучною проповіддю побажав лемкам плодовитого плекання їхньої гілки на дереві українського народу.