Галина
Костюк
Постать
Мирона Левицького – одного з найвизначніших українських художників – з
плином часу все більше увиразнюється, набуває чіткіших обрисів, а його
чималий доробок посів належне місце в українській культурі, здобувши високе
визнання сучасників.
З
нагоди 90-річчя від дня народження мистця в галереї КУМФ була влаштована
ретроспективна виставка його творів з приватних колекцій. Зі вступною доповіддю
виступив професор Джеральд Нідем, якого представила д-р Дарія Даревич.
Пан професор зупинився на основних етапах творчої біографії М. Левицького,
глибоко проаналізував найприкметніші риси його неповторного стилю. Для
української культури, як і для будь-якої іншої, дуже важливим є погляд
збоку. Це відкриває нові перспективи і дає можливість краще розуміти і
свої власні мистецькі процеси, і чужі. Під цим оглядом важливою є праця
д-ра Дарії Даревич, яка знайомить учених та студентів Йоркського університету
з кращими здобутками українського мистецтва. Тому для нас багато важить
глибокий неупереджений погляд фахівця-чужинця, який виявляє інтерес до
нашої культури. Професор Д. Нідем продемонстрував грунтовну обізнаність
як із творчістю М. Левицького, так і з духовною основою і різними факторами,
які впливали на формування його стилю. У своїй доповіді пан професор дав
вичерпний аналіз найважливіших моментів мистецького шляху М. Левицького
від школи (і неминучого впливу) Олекси Новаківського у Львові через французьке
мистецтво (Сезан, Бонар, Ренуар, Брак)до
вироблення власних виражальних засобів, що вирізняли його з-поміж інших
художників. При цьому професор Д. Нідем наголосив, що для М. Левицького,
попри його добре знання західноєвропейського мистецтва, найважливішу роль
відігравала українська духовна спадщина, українська національна культура
у всьому її розмаїтті.
М.
Левицький більшу частину свого життя провів на чужині, але ніколи не забував
рідного Львова. Можливість подорожувати по світу, вивчати мистецтво Західної
Європи він використовував, щоби збагатити передусім українську культуру.
Він виявив яскраве обдарування у різних ділянках: графіці, книжковій ілюстрації,
живописі, церковній монументалістиці, кожну з яких збагатив рисами виробленого
ним самим стилю.
Вивчаючи
стародавні українські ікони в Історичному музеї Львова, М. Левицький захопився
іконописом. Пізніше, уже в еміграції, коли він сам почав писати ікони,
ці студії, а також подорожі Гуцульщиною дуже придалися йому. Щоправда,
він не сліпо йшов за першоджерелами, а трансформував давні біблійні образи
й сюжети засобами модерного мистецтва. Мистець зберіг яскраву життєрадісну,
світлоносну палітру, що єднає його твори з гуцульськими і покутськими народними
іконами на склі, але переосмислив тональність. Народні майстри використовували
насичені чисті кольори – червоний, зелений, синій. Драматичного ефекту
і особливого психологічного напруження досягалося за рахунок прямого зіставлення
(без тіней і півтонів) теплих і холодних барв. Натомість колористика М.
Левицького – імпресіоністична, легка, те ж домінування зеленого, червоного
пом’якшується жовтим та жовтогарячим (дався взнаки вплив гуцульського народного
декоративно-прикладного мистецтва – гаряча палітра писанок, вишиванок,
тканих виробів).
Основними
виражальними засобами живопису М. Левицького є колір та лінія. Площинний
характер більшости зображень посилює значення цих засобів. Лінія у мистця
лаконічна аж до аскетизму, протиставлена яскравій щедрій палітрі. За рахунок
цього його твори поєднують у собі графічність і живописність водночас.
Це особливо впадає в очі у церковних розписах майстра. Він витворив свій
неповторний стиль – своєрідну готичну монументальність. Спрощеність ліній
і площин у поєднанні із символічними кольорами (часто вживаний художником
червоний ще з часів античности вважався своєрідним замінником білого або
золотого – всі вони асоціюються зі світлом; зелений створює особливу атмосферу
спокою і вмиротворености) надає образам М. Левицького незвичайної свіжости
й урочистости.
Важливе
місце у спадщині М. Левицького посідає графіка, у якій він довів лінію
до максимально виразної досконалости, до того рівня експресивности, коли
вона стає не тільки засобом творення певного образу, а й подає його психологічну
характеристику. Особливо це виявилося в екслібрисах (окрему книгу про них
видала д-р Д. Даревич). У цьому жанрі мистець виявив себе не лише блискучим
знавцем графічних прийомів моделювання образу, а також зумів психологічно
глибоко схарактеризувати визначальні риси духовних зацікавлень осіб, для
яких творилися ці екслібриси.
За
цієї нагоди хочеться подякувати шановним колекціонерам, які зберігають
твори М. Левицького і прихильно відгукнулися на прохання галереї КУМФ показати
їх публічно.
Виставка,
організована д-ромДарією
Даревич, Тетяною Вандергайден, Богданом Головацьким, Оксаною Жаботинською,
Людою Павлів (дизайн каталогу та запрошення) за активного сприяння п. Галини
Левицької, мала великий успіх. Особливо варто відзначити працю п. Тетяни
Вандергайден, чия енергія, невтомність, тонкий естетичний смак і глибоке
знання мистецтва створили атмосферу свята.