Володимир Соханівський

Мені виглядає, що тепер наш народ є в процесі формування нового, сучасного відкритого суспільства на заміну від колишнього совєтського суспільства. До недавна воно було ніби якесь ізольоване, ніби закрите, дивно стримуване, зв’язане. Воно було всім, а тільки не було вільним, спонтанним і відкритим. З болючого до костей досвіду минулого ми знаємо, що означає московський тип суспільства, при тому також режимний тип сталінського гітлерівського нацизму. Навіть інтуїтивно відчувається, що наш народ щиро бажає бути вільним, демократичним і моральним типом західного відкритого суспільства помимо того, що навіть деякі сучасні високі чиновники влади в Україні незлюбляють цього типу і воліють, щоб той тип суспільства не був відкритим, бо вони не люблять і не зносять жодної вільної і спонтанної критики, бо вважають, що це внесло б “хаос” у життя спільноти, яка формується. В дійсності чесна і творча критика та навіть почуття самокритики приносить народові певну користь, бо бере позитивну участь у будові рідної держави та пробує уникати помилок минулого “закритого суспільства”.

Принагідно мені трапилася невеличка книжка Джіна Ванієра, сина колишнього генерального губернатора Канади Джорджа Ванієра, п.н. “Becoming Human”. Тому, що губернатор був загально шанований всіма в Канаді, мені було цікаво більше довідатися про його сина Джіна, який був знаний як передовий суспільний діяч Канади. Він займався організуванням домів для духово недорозвинутих молодих людей.. Він жив з ними, досліджував проблеми і працював для них.

При кінці своєї книжки він дає поради для бажаючих стати суспільними діячами. Він пише, що одиниці чи група осіб, чи менші або більші спільноти, бажаючи бути успішними в житті певної спільноти, повинні сповнити чотири передумови: 1. Дана спільнота повинна бути відкритою спільнотою. Я не знайшов дефініції, що таке “відкрита спільнот”, але у загальному кожна мисляча людина розуміє це, бо життя в Канаді є прикладом вільної і відкритої спільноти. Організація Об’єднаних Націй про це дискутує на своїх нарадах. Тут немає жодних клік, кланів чи будь-яких оліґархів, які незаконно ведуть злочинну роботу, підкопуючи справність державної адміністрації.

Другою важливою річчю, пише Ванієр, є потреби цієї спільноти і праця для неї. Але праця для своєї спільноти не може бути звичайною працею. Вона мусить бути служінням. Він вживає слова “serve”, як духовники служать своїм вірним.

Третьою справою є спілкування між людьми. У щоденному житті або розмовах треба вживати дружніх висловів і бути дружнім, бо така поведінка єднає, заохочує, будує, а не роз’єднує чи розбиває. Коли мається у програмі якусь точку чи план праці, які можуть довести до непорозуміння, чварів чи сварки, то цю точку треба взагалі усунути аж до часу, коли членство краще зрозуміє дану проблему і зможе гарно і добровільно по-приятельськи все узгіднити.

Четвертою річчю є розглянути історію даної спільноти і переконатися, що в минулому допомагало і сприяло ростові та успіхам даної спільноти та пробувати це наслідувати.

Це справді було б прекрасно, коли б ми змогли сприяти розвиткові відкритої спільноти, чи як це називають в англомовній спільноті чи світі: open society (відкрите суспільство). Це допомогло б запобігти трагедіям, які сталися в Україні з Г. Ґонґадзе.

Ці настанови прийшли мені на думку з нагоди Десятиріччя проголошення самостійности Української держави та самобутности українського народу.