Член спілки кінематографістів України,

Кінорежисер Михайло Терещенко,

Торонто

Нещодавно мої добрі знайомі запропонували поїхати з ними до монастиря Пресвятої Божої Матері в Оранжвіл.

Змалечку, від бабусі, я знав, що ще з давніх давен в скрутні часи українці звертались за допомогою до Пресвятої Діви Марії, а ось про те, що Матір Божа є покровительницею УПА я дізнався лише тут, в цей святковий день. Та воно й не дивно, оскільки я родом з південно-східної України, виховувався під комуністичною пропагандою і лише два місяця тому отримав дозвіл на постійне проживання в Канаді.

Моє ставлення до воїнів УПА, почало змінюватись з 1948 року, коли я, закінчивши навчання в інституті, за призначенням, прибув в Ужгород на Закарпатті, як актор Українського драматичного театру. За десять років праці в цьому театрі мені довелося виступати в багатьох гірських селах з двох боків Карпат. Скрізь, де бував у ті часи, мене цікавили люди, їхні долі, погляди, думки. Саме вони переконали мене в тому, що воїни УПА не вороги, а герої визвольної боротьби українського народу за свободу і державність.

Чим ближче ми наближалися до Оранжвіл, тим більше природа нагадувала мені Прикарпаття. Навіть фермерські дерев’яні огорожі пасовищ були точнісінько такими, які я бачив на Буковині, Гуцульщині!

Ми прибули до монастиря одними з перших.

Соромно, але мушу признатись, що за все своє довге життя я лише втретє був у монастирі. Першого разу – в Мукачівському жіночому, вдруге – в Одеському чоловічому. Але то були відвідини з цікавости. А ось в цьому монастирі я відчув справжнє очищення душі від гріхів і зрозумів, що духовне життя в монастирі Пресвятої Матері Божої надто високе.

Після літургії відбулася лекція, що для мене було новим, оскільки з подібним я в жодній церкві не зустрічався. Отець Григорій мав дар Божий переконливо спілкуватися з людьми! Тому після лекції віруючі не розходились, а запитували про те чи інше місце в Біблії, як розуміти його, як молитись, яку молитву слід читати, коли, скільки разів підряд?

За обідом я познайомився з деякими людьми. Всі вони були веселі, жартівливі. Я не помітив жодного похмурого, чи чимось невдоволеного обличчя. Як би було радісно бачити таких людей з такими доброзичливими обличчями на батьківщині! А то ж ні! Зовсім навпаки. Сядеш, бувало, в латаний перелатаний трамвай і такого наслухаєшся, що не дай, Боже! Жінки особливо сварливі, кидаються образливими словами одна на одну із-за дрібничок. Сичать, гарчать, звинувачують одна одну! Та одного разу я не втримався і заступився за стареньку бабусю:

- А вам не соромно? – запитав молодицю.

- Нєт. Ви только пасматрітє на етого защітнічка! – голосно апелювала вона до подруг, да ти хто такой, что стидіш мєня перед людьмі, да єщє на своєм дурацком язикє, хрєн старий! Бандєровєц нєдобітий!

- Думаєте ви мене образили? – відповідаю, я був би гордий з того, щоб мене вважали бандерівцем.

Ще там, на Закарпатті, мені під величезною пересторогою подарували листівку з присягою воїна УПА. Я її зберіг і привіз з собою до Канади.

Вдумуючись в її зміст, я сам себе питав: “ Хіба можна назвати людину бандитом за те, що вона зброєю захищає свій народ від загарбників?”

Щоб дійти до істини, я розшукував і читав Міхновського, статті про Симона Петлюру, Степана Бандеру, ген. Романа Шухевича, документи і матеріали “Українська Повстанська Армія 1942-1952” Петра Мірчука, “ З найкращими” Юрія Борця. Пізніше на мене глибоко вплинув роман Гелія Снєгірьова “Набої для розстрілу”. Гелій написав цей документальний роман про свою матір, яка була причетна до судового процесу над СВУ, а фактично про знищення Радянською владою української інтелігенції. Роман видали в США, а на Україні знайти його і читати було небезпечно! За цей роман Гелій Іванович Снєгірьов поплатився життям!

З Гелієм ми вчились разом в Харківському театральному інституті на курсі акторської майстерности у народного артиста О.Сердюка. Та хіба я міг тоді уявити, що Гелій здатен на самопожертву?! Зараз я відношу його і тих, про кого написав Вячеслав Чорновіл у своїй збірці “ Лихо з розуму” – (портрети двадцяти “ злочинців”), як і самого В. Чорновола, до героїв України, зброєю у яких було Слово і яким складаємо уклін.

Так кого ж слід вважати злочинцями? Тих, хто нищив кращих з найкращих синів і дочок української нації, чи тих, хто повставав проти тієї влади?! Влади, яка переселяла цілі народи і хотіла переселити все українське населення в Сибір. І чи не тому, що нині при владі залишилися ті ж самі керівники, котрі були при ній раніше, за 10 років Незалежности ще не визнано лицарів, які життям і кров’ю виборювали Волю і Незалежну Соборну Українську Державу?!

Отже, там, у монастирі Матері Божої, я дізнався, що 21 жовтня 2001 р. в залі Українського Культурного Центру, що на вулиці Кристі, 85, відзначатиметься Свято Покрови – Свято УПА.

На батьківщині я відсиджував багато часів на всяких урочистих зборах. З року в рік одне і те ж: нудна доповідь, вручення грамот та мізерних премій, які одразу пропивались. Ті збори ми називали “обязаловкою”!

А тут кожен сам собі вирішує приймати участь чи ні. А щоб пройти у зал, коли має заплатити 10 доларів.

Зал був переповнений! Більшість – літні люди, серед яких бачив і тих, хто мав на грудях знаки нагороди УГВР! Були й молодші люди, що мене тішило.

Відкрив Свято член ГУ Т-ва к.в. УПА в Канаді Михайло Лялька.

Однохвилинною мовчанкою вшанували всіх тих, що впали на Полі Слави за здобуття Української Самостійної Соборної Держави.

Сурмач – член оркестру “ Батурин” - почав грати Салют полеглим.

Стою, слухаю сумну мелодію і думаю про цих людей, що зібралися в залі. Якою ж палкою любов’ю до України пройняті їхні серця, що вона не згасла протягом 59 років!

Як би ж то Герої, що полягли за державність України і ці, котрих бачу зараз, та ще й разом з тими, котрих буревій розкидав по всьому світу, перемогли у ті звитяжні роки, то чи такою була б нині наша Ненька якою стала зараз?! Переконаний, що вони не допустили б зубожіння народу, не допустили б катастрофічного зменшення чисельності української нації, не дозволили б розкрадання фінансів, Не…, не…Всього не перелічиш!

З святковою доповіддю виступив голова Головної Управи ООЧСУ Богдан Федорак. Він поздоровив всіх зі святом Покрови і святом УПА. А потім, вшанував пам”ять командирів УПА, від генералів до чотових і ройових, а також всіх героїв Національної революції.

Доповідач звернув увагу на те, що за 10 років існування Незалежної України багато процесів минулого століття ще не стали державними чинниками у своїй незалежній державі, що всі намагання визнання УПА воюючою сторогою ще й досі незавершені. Але цього вимагає історична справедливість і національна гіднісить, чим дорожить кожна цивілізована країна. Цього теж вимагають процеси очищення від колоніального минулого, внутрішнього замиренняч, злагоди та єднання Української нації.

На святі виступили оркестр “Батурин”, хори “Прометей” та “Діброва”. Свято Покрови Святої Богородиці – Покровительниці УПА і Свято ОУН-УПА завершилося спільним виконанням Гімну України. Хор і всі присутні в залі злилися в єдину гармонію, навіки з’єднані одним словом УКРАЇНА.