З доповіді на Всесвітньому Форумі Українців в Києві 18.08.2001 р.
Оксана Соколик
Хочу привітати жіночі організації України, які об’єдналися в Національну Раду Жінок України, головою якої Ірена Голуб’єва і якій минулого року Міжнародна Рада Жінок на своїй Генеральній Асамблеї в Гельсінках відновила членство.
Національна Рада Жінок України була членом Міжнародної Ради Жінок в часі державности України в 20-их роках минулого століття. Після окупації України Москвою ми втратили членство. Мені було приємно стати учасницею того свята та привітати НРЖУ українською мовою. Це вперше на форумі понад столітньої двомовної англо-французької Міжнародньої Ради Жінок лунала українська мова.
Моя тема: – Українка в новому столітті-тисячолітті. Значить, я буду говорити про трохи більше як 50% населення України та української діяспори.
Хочу пригадати, що княгиня Ольга була першою жінкою на чолі держави, яка за її панування зазнала миру, добробуту та розквіту. Що “Руська Правда” Ярослава Мудрого визнала жінку і чоловіка рівноправними. Сьогодні світ нарешті почав говорити, що не має прав жінок і прав чоловіків, а є людські права. Як довго світ змушений був дозрівати, щоб зрозуміти мудрість “Руської Правди” Ярослава Мудрого ще з 11-го століття!
Жіночий рух почав розвиватися в Америці, Англії в XIX столітті. В цей час в Україні він також почав активізуватись. У світі жінки боролися за рівні права. В часи ще Першої світової війни українка боролася за Незалежність України в рядах Січових Стрільців, була в парламенті короткотривалої Української Держави.
Засновані жіночі організації в діаспорі після Визвольних Змагань працювали не над поліпшенням становища жінки, а всіма силами кинулися боротися за незалежність держави. В 1948 р. ми створили Світову Федерацію Українських Жіночих Організацій, щоб спільними голосами та працею якнайкраще допомагати поневоленій Україні, яка опинилася під жахливим більшовицьким терором. Ми світові говорили про долю української жінки під комуно-московським ярмом, про її переслідування, жінку-політв’язня, непідсильну фізичну працю, заслання, гулаги, голодомори. А також, взаємно допомагаючи собі, зберігали національну ідентичність в державах нашого поселення.
Ми використовували міжнародні жіночі конгреси, наукові конференції, можливість співпраці в неукраїнських жіночих організаціях держав нашого проживання.
Жіночі організації діяспори росли, міцніли. Руками жінок, починаючи від продажі вареників до вишивок, будувалися церкви, національні домівки, ішла допомога потребуючим. Ми досягнули важливі впливи в ділянках своєї праці і врешті здобули членство в ООН.
Ми – Світова Федерація Українських Жіночих Організацій, єдина українська діаспорна інституція, яка має представниць в ООН. Наші представниці працюють в Нью-Йорку та Женеві. Ми асоційовані в департаменті інформації DРІ від 1990 року, маємо консультативний статус в Економічній і Соціальній Раді ECOSOC від 1993 року та в 1997 році отримали членство в UNICEF.
Наші організації, установи, уряди і тут і там очолювані були переважно чоловіками. Скільки, наприклад жінок в уряді України? Скільки на дипломатичній службі? Скільки жінок на чільних постах діаспорних установ? Скільки в організаційному комітеті цього форуму? На 50 аж три!!!
Скілько нас жінок-делегаток? Яку репрезентацію мають жіночі організації України? А нас фактично – понад 50%!
Проблеми, як бачимо в Україні і діаспорі подібні... але обставини різні. І вирішути їх мусимо самі.
СФУЖО об’єднує сьогодні 23 жіночі організації на 4-ох континентах. Декотрі організації мають тільки один відділ, як наприклад, Естонія чи Швейцарія, але є організації в Америці і Канаді, що мають по понад сто відділів. Нас коло 30.000 і ми виконали поважний об’єм праці. Наприклад:
– В 1993 році зі Союзом Українок України ми в Києві спільно провели першу жіночу міжнародну конференцію “Українка і демократія”.
– Від 1959 р. проводимо літературні конкурси. Їх було вже 27. Від часів Незалежности є вже учасниці і з України. До наших двох конкурсів для молоді 24-го про голод в Україні та 15-го про Чорнобиль зголосилося багато молоді з України.
– Музеї в діаспорі переважно засновані та ведені жінками. СФУЖО видало інформативну брошуру про музеї, галереї та збірки двома мовами з докладними інформаціями місця, часу і змісту. В брошурі є 48 одиниць в 9-ох державах.
– Ми звертаємо увагу на українське автохтонне населення в чужих державах. З тої причини ми мали останню Европейську конференцію СФУЖО в Кошицях, об’їздили всю Пряшівщину, підбадьорили населення, навчилися багато.
– Не забуваємо жінок – “остарбайтерок”, жертв німецької окупації. Цього року нашим коштом вийшла в Києві книжка “Зі сходу на захід” Антоніни Демчини, яка 16-літньою дівчиною пережила цей жах.
– В ООН наші представниці перші підняли питання торгівлі жінками і їх підтримало 10 міжнародних організацій.
– Коли московська влада закрила українську церкву в Ногінску, наша представниця в церковному комітеті на форумі ООН доповіла про цю справу.
Ми стараємося впливати на наші уряди, щоб вони допомагали Україні у обміні студентами, науковцями, тощо.
Допомагали ми Україні, де і як могли, ще довго до Незалежности, і в часі Незалежности, і часто забували про себе. Ми відчули, що наші сили слабнуть. Тому нашим гаслом стало “Зміцнім діяспору – допоможемо Україні”.
Українка нового століття і тисячоліття змушена буде вложити багато праці, щоб діаспора існувала, щоб Україна закріпилася, зміцніла і стала українською. В діаспорі важливим є збереження національної ідентичности та своєї мови. В Україні важливо утвердити державну мову та виховати національно-свідомого громадянина держави.
Треба тут запитати себе – ЧОМУ? Чому в західній Канаді, чи провінції Місіонес в Аргентині, де мені мусили перекладати з іспанської мови... зникає наша мова? Чому в Україні її так тяжко відродити? Чому у нас англійська і інші мови опановують громадські установи? Чому московська мова опанувала бізнес, телебачення, пресу в Україні? Жодна мова не зазнала такого державного переслідування, нищення та утиску, як українська мова. І сьогодні, коли вільно можемо нею говорити, коли конституція наказує нам її уживати, коли навіть Папа в часі своєї візити говорив по-українськи, не доведім занедбанням мови до самознищення діаспори і української України. Ліна Костенко сказала: “Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку в них відбирають мову”. Це ж мова єднає нас на всіх поселеннях з Україною!
Українка нового століття має велику проблему з екологією та наслідками занечищення довкілля, міст, рік, води. Чорнобиль є одною з найскладніших проблем. Це все має вплив на здоров’я сьогодні і наступних поколінь. Рак легенів у Канаді став на перше місце у смертності жінок. Це наслідок занечищення легенів курінням. Алкоголь та наркотики роблять свою нищівну роботу. Тому треба ще уважніше звернути увагу на своє здоров’я та своєї родини. Привести здорове покоління на світ – це святе завдання жінки. В Україні і Канаді смертність більша, ніж приріст населення. Тепер є модним мати малу родину або залишитися бездітним. Тому Канада і інші держави змушені запрошувати імігрантів, які міняють етнос населення. Чи Україна є готова на такий крок?
Завданням здебільшого жіночих організацій є інформувати населення про ризик праці за кордоном в різного роду сумнівних закладах. Виїзд жінок з України та торгівля жінками – це не тільки зменшить кількість жінок в Україні, це також збільшить кількість хворих жінок фізично і психічно.
То ж як ми дивимося на жінку нового століття, тисячоліття - в діяспорі, чи в Україні? Ми хочемо її бачити здоровою фізично і морально, на високих відповідальних посадах, без дискримінації в родині, суспільстві, політиці, професії, державі. Охоронену від насильства вдома і поза домом. Українка, яка шануватиме минуле і яка не буде стояти збоку і приглядатися, як твориться історія без неї, а буде творцем майбутнього. Жінка, яка виховає нове здорове покоління з глибокою християнською мораллю, яке цінитиме незалежну Україну понад усе, яке всі свої сили приложить, щоб в державі панувало добро, мир і справедливість.
Для того ми мусимо разом з батьками виховувати наших синів так, щоб вони з дитинства відчули рівноправність і рівновартість обох статей. Щоб вони як джентельмени шанували жінку і вміли оцінити її знання і вміння. Значить - нова доба вимагає нової людини, бо не має прав жінок, чи прав мужчин, є людські права.
У цілому світі вкінці минулого століття жінки стали активізуватися в громадському, політичному та професійному житті. Багато більше жінок очолює тепер уряди держави, державні та громадські установи. Жінки стають активними в досі для них недоступних професіях: президенти, міністри, астронавти, поліціанти, військові... Це життєва реальність нової доби. Поступ держави оцінюватимуть і по тому, чи держава дає можливість жінкам професійно працювати в найрізноманітніших ділянках.
Жіночі організації в XXI столітті будуть далі існувати, міцніти. З часом змінюватимуть свій характер та свою працю. І будуть мати багато більший вплив на формування політичних, культурних та економічних ділянок. СФУЖО сьогодні збільшилося трьома організаціями з держав із-за “залізної завіси”: з Польщі, Чехії і Естонії. НРЖУ об’єднує 10 жіночих організацій України. В східній діяспорі творяться нові жіночі організації.
Думаю, що дозріває час, щоб ми подумали спільно про об’єднання жіночих організаій в, наприклад “Український Всесвітній Жіночий Форум” з центром у Києві.
А нам це допоможе пізнати себе, координувати працю, мати спільні проекти, мінятися досвідом. Для покращення становища українки в Україні та світі. Для добра родини та майбутнього покоління. Для добра незалежної Держави України
І в тім нам Боже допоможи.