Василь Сидоренко

музиколог, Торонто

Уперше я познайомився із грою піaніста Володимира Винницького ще 1988 р. у хаті музиколога Романа Савицького. Це був запис фортепіанної музики Мирослава Скорика. Ще тоді стиль його виконання мені дуже сподобався. Потім слухав його інші звукозаписи, був минулого року на його спільному з Мирославом Скориком виступі в Торонто, а тепер, 24-го лютого 2002 р., мав нагоду почути його самостійний концерт. Володимир Винницький виступив у залі Канадсько-Української Мистецької Фундації. У програмі були Соната K570 Моцарта (1756-1791), Бурлескa та Мелодія Мирослава Скорика (н. 1938), Прелюдія №1 Левка Ревуцького (1889-1977), Вальс Мефістофеля і Танець гномиків Ліста (1811-1886), останній Етюд Табльо Рахманінова (1873-1943), 4 Мазурки оп.17, Балада №3, Скерцо №1 та Фантазія Шопена (1810-1849).

Як піаніст, Володимир Винницький – виконавець різноманітних жанрів та непересічного репертуару: від Бортнянського до Скорика, від Моцарта до Рахманінова. Як мистець, він уміло передає усі нюанси кожного твору – окремі риси композиторів, стиль даної епохи, форму музичної архітектури, духовний настрій… У виконанні кожного твору відчувається глибоке розуміння музичної культури, історичної правильности формальних та естетичних традицій та щиру душу мистця-виконавця. Це не харківська школа фортепіанної гри.

З того часу, як Володимир Винницький прибув до Америки 1991 р., він виступає як соліст, акомпаніатор та камерний музикант. Його ім’я часто з’являється на сторінках американської преси, останнім часом і на сторінках Інтернету. Нехай і надалі слава про його мистецьку діяльність шириться у світі!

При цій нагоді хочу сказати кілька слів про концерт Вінніпезького Оркестру, який недавно виконав Симфонію №4 Валентина Сильвестрова (н. 1937). Твір написаний ще 1976 р., але рідко коли виконуваний. Щоб пояснити музичну мову симфонії, диригент Андрей Борейко наводив філософські думки таких авторів, як Достоєвський та Станіслав Лем. Але ідея епічної краси Достоєвського чи фантастика Лема не вказують на бажання композитора покинути школу соціалістичного реалізму. Це нова музична мова композитора, який словесно не часто ділиться своїми думками. Тому це частково загадкова мова, яка викликає зовсім нові та непередбачувані враження у слухачів.

Симфонія №4 складається із контрастних, але повторюваних текстур напруги та відпруги, мелодії і немелодії, ритму й аритмії – тези та антитези. Твір одночасно зачаровує і розчаровує слухача. Остаточно слухач лишається із роздвоєними почуттями до цієї речі – приємними і неприємними. Але, напевно, все це так, як хотів композитор. Треба додати, що симфонія написана добре. Відчувається сильна техніка композиції, вміле застосування оркестрових звуків та чітка естетична новизна. Для тих, хто хоче більше ознайомитися із музикою Сильвестрова пропоную відвідати Інтернет-сторінку бельгійської фірми Megadisc:   http://www.megadisc.be/ . Там ви знайдете не тільки запис цієї симфонії, але й багато інших творів Сильвестрова.