Марта Онуфрів

Так можна, слідом за Миколою Зеровим, охарактеризувати проміжок часу, в якому доводиться творити талановитим сестрам Тельнюк. Однак до цієї вичерпної характеристики треба додати ще й таке: наперекір украй несприятливим обставинам Леся та Галя Тельнюк стали помітним явищем в українській культурі пісні (радше співаній поезії), поезії, останньо драматургії.

Щоб визначити місце сестер Тельнюк в українському суспільстві, повернемося до останніх президентських виборів, до 1999 року часу суцільного дворушництва й запроданства української інтеліґенції. Саме тоді ця мистецька одиниця у двох персоналіях вистояла не тільки перед спокусою витор-гувати у можновладців матеріальні чи інші скороминущі блага, але й знайшла в собі силу, щоб протиставитися цинічно-злочинній практиці: гвалтування суспільства в цілому, творчих особистостей зокрема. І як добре, що не вдалося тоді чиновникам найвищого рівня долучити їхні голоси до продажного хору мистців усієї України. Розплата для сестер не забарилася: ізолювали від теле- та радіоефіру, звели можливості концертних вис-тупів до практичного нуля, утворили людський вакуум навколо них, поза тим - погрози, а то й грубий тиск. І ось так непомітно й скромно Леся та Галя Тельнюк зайняли замість попередників Тараса Петриненка, Ніни Матвієнко місце національних символів естрадного (я б сказала, класичної естради) подіуму. Та не тільки естради.

Носії поетичної музики

Моє мистецьке й особисте знайомство зі сестрами Тельнюк вимірюється десятком років. З гордістю спостерігаю, як зростають і мужніють ці одержимі мисткині. А їхні концерти, зокрема в діаспорі, стають справжнім емоційним вибухом, еманацією незнищимого духу, неповторности, незгасного творчого горіння.

Усе в інтелектуально-мистецькому доробку сестер Тельнюк вражає: унікальні музичні композиції Лесі Тельнюк, що, за малими винятками, напрочуд гармоніюють з витонченою поезією різних авторів (аж поза межу осягання підсилюють енергетику поезій, відтворюють їхню пульсацію тощо); вдале аранжування, що творить цілісне й досконале музичне полотно; вишуканий мистецький смак; чуттєва інтерпретація співаної поезії обома вокалістками, а також неабиякі їхні вокальні дані. І ще двійний драматичний нерв, що не залишає нікого байдужим, a то й просто хапає за серце. У цьому контексті мені б хотілося згадати унікальну, попросту феноменальну музичну інтерпретацію Галею та Лесею Тельнюк поезії улюбленого Василя Стуса (з таким концертом в 1999 році вони об’їздили українські поселення Південного Онтаріо). Мабуть, нескоро комусь іншому удасться так тонко відчути й так пристрасно відтворити поетичну сповідь таку болючу й украй трагічну - цього вічного заручника нашої національної совісти. І тому в моїй душі завжди бринить й бринітиме висока поезія Василя Стуса в інтерпретації сестер Тельнюк.

Цьогорічні гастролі Лесі та Галі Тельнюк по США й Канаді проходили під знаменням музичної драми У.Б.Н.. Але про це пізніше.

Та спершу про концерти. На суд діаспорного слухача сестри Тельнюк разом з продюсером Ігорем Батьковським привезли нову музичну програму Вітер століть. Це поетично-музичний синтез чи не найкращої української поезії, передовсім з минулих століть: Тараса Шевченка, Богдана Ігоря Антонича, Павла Тичини, Євгена Маланюка, Станіслава Тельнюка, Миколи Гор-баля і Галини Тельнюк. І все ж переважали музичні твори на поетичне підложжя Богдана Ігоря Антонича.

Леся і Галя Тельнюк продемонстрували свою мистецьку зрілість, віддавши перевагу творам громадянського звучання. Виконували вони й пісні ліричного характеру з властивим їм особливим чаром, зокрема на поезію раннього Павла Тичини. І, правду кажучи, без них, цих ліричних уступів, був би для пересічного слухача концерт занадто важким. Що ж до композицій на поезію Павла Тичини, то всі вони відзначаються рідкісною музичною просвітленістю. Мабуть, завдяки феноменальному взаємопроникненню й доповненню: музики в поезії Павла Тичини й поезії в музиці Лесі Тельнюк.

Приємно відзначити, що елітарні концерти сестер Тельнюк, як останні, так і попередні, збирали в Торонто чимало слухачів, а то й великих ентузіастів. Майже всі концерти відбувалися при доброму касовому зборі, проходили під довготривалі оплески, які нерідко переростали в тріумфальні овації.

У концертній програмі Вітер століть особливо вдалою була співана поезія Богдана Ігоря Антонича (Вітер століть, Назавжди та ін.). Треба сказати, що завдяки коштовній музичній оправі поетичні перлини заграли рідкісними естетичними барвами. Співана поезія Антонича й стала творчим осердям усієї програми. Можна сміливо назвати згадані й незгадані музичні ком-

позиції ще однією творчою сходинкою до вершин майстерности Лесі Тельнюк як композитора.

Музична драма “У.Б.Н.”

А тепер повернiмося до драми У.Б.Н. авторства Галини Тельнюк (музика - Лесі Тельнюк). Звичайно, цю драму шекспірівською не назвеш. І з тих причин не можна їй пророкувати довгий і безсмертний вік. Та й надто часто вона звучить декларативно-плакатно. Але ця драма вкрай потрібна нині: вона до краю стрясає українським суспільством здеморалізованим, зтероризованим, заляканим і приспаним. Вона заставляє шукати одвічну відповідь: Що робити? Вона примушує аналізувати, думати, а тим більше прагнути щось міняти в цинічно-розбещеному укладі України, у тому витворі колишньої комуністичної номенклатури, яка підступно захопила владу в Україні. Це саркастичне зняття намулу з нашого сьогодення, зривання масок з канонізованих нами особистостей часів дисидентства. І ще шукання виходу (не обов’язково революційного) з украй небезпечної для України ситуації.

Чи мали моральне право на такий хірургічний розтин нинішнього українського суспільства сестри Тельнюк? Так! І тільки вони могли це зробити. Бо не так давно вистояли перед владними держимордами, відстоювали й далі відстоюють в українській культурі національні інтереси, при цьому всупереч українському традиціоналізмові: моя хата скраю, я нічого не знаю.

І як свіжо й актуально звучать репліки головних героїв драми: і тих, хто затримав моральну чистоту, й тих, хто у тій чи іншій мірі пішов на співпрацю зі злочинною владою в Україні. А як нестримно й по-різному реагують глядачі чи то в Україні, чи то в діаспорі. І звідси напрошується втішний висновок: тільки правда, така важка й болюча, може вилікувати приспане й хворе українське суспільство. І саме така важка й болюча правда про сьогодення порятує наш народ від остаточного фізичного й морального знищення, а Україні дасть гідне їй майбуття.

Примітка: * Hoi Triconta

Ви памятаєте: в дні тридцяти тиранів

Була та сама навісна пора:

Безмовний Пнікс, безлюдна Агора

І безголосся суду і пританів.

Пнікс – горб, на якому відбувалися народні збори в давніх Атенах; Агора – місце народних зборів і назва народних зборів; притан – член президії народних зборів в Атенах.