15 травня професорові Валеріянові Ревуцькому було надано звання академіка Академії Мистецтв України, а 14 червня цього року він зустрів своє 90-ліття.

Валеріян Дмитрович Ревуцький, видатний український театрознавець, народився 14 червня 1911 року в Іржавці, тепер Ічняньського району Чернігівської области. Походить він з старовинного роду і зростав в середовищі культурної еліти України, від весни 1918 року до 1941 року його життя було пов’язане з Києвом.

У 1998 році у Києві вийшла книга його спогадів “По обрію життя”. Його спогади – це частина історії нашої культури. Про свої рідне село Ревуцький пише: “Коли 1711 року Петро І зазнав поразки у війні з Туреччиною і стався крах його експансіоністської політики на півдні, запорожці повернулися, принесли з собою образ Пречистої і поставили її в селі Іржавці в мурованім храмі” (с. 15). Ікону знищили сільські партійні активісти у 1936 році.

Валеріян Ревуцький пережив відродження нашої культури 20-х років і її нищення більшовиками у 30-х роках. Теплими барвами малює він свого батька Дмитра Ревуцького, видатного етнографа і музиколога, та свого дядька композитора Левка Ревуцького. В. Ревуцький пише: “З осени 1939 року, … відвідуючи вистави Большого Театру, можу ствердити, що склад солістів Київської Опери дуже часто був вищим від їхніх московських колеґ” (с. 103). І це мабуть, було причиною, що так оскаженіло російські більшовики нищили Україну, щоб вона не випереджала Росію, “їм конче потрібно було поставити оперове мистецтво на нижчий ступінь”.

Прикладів репресій російських більшовиків в Україні дуже багато, а скільки безкровних жертв. Соліста Сергія Дурдуківського (1880-1933) з приводу арешту його брата Володимира Дурдуківського викинули з оперного, помер від голоду (с. 110). Михайла Донця, виконавця ролей Захара Беркута та Тараса Бульбу, заарештовано 2 липня 1941 року і розстріляно у в’язниці (с.106). Солістка Олена Петляги внаслідок заслання родичів залишила Київську Оперу і співала в Саратовській над Волгою. Тенора Івана Макаренка (1896-1938) було арештовано у 1937 році, його тіло опізнали родичі серед жертв масакри НКВС у Вінниці (с. 111).

Валеріян Ревуцький спочатку закінчив Будівельний інститут, а потім вступив до Київського театрального інституту. У зв’язку з репресіями змушений був перейти у 1939 році до Дрежавного інституту театрального мистецтва у Москві, де він зазнав пониження як українець. Всюди відчував наругу московського державного апарату “Гірка іронія долі! – пише він, – російський вчений Соколов керує українським фольклором у Києві, а Климента Васильовича Квітку (чоловіка Лесі Українки) “вирвали” з рідного ґрунту й відправили до Москви” (с. 193).

І зауважує Ревуцький спроможність нашої нації в культурному будівництві, він пише: “Станіславський створив досконалий ансамбль акторів у Московському МХАТі 1898 р. Але ж у тому самому стилі й значно раніше (на 17 років) це зробив Кропивницький, створивши зразковий ансамбль, та про це ніхто не говорить” (с. 187). І додаймо: в яких умовах? В умовах заборони української мови Емським указом.

Спогади Валеріяна Ревуцького “По обрію життя” написані дуже цікаво і несуть до читача вагомий історичний зміст.

Валеріян Ревуцький є автором багатьох праць з театрознавства. Між іншими “Лесь Курбас у театральній діяльності, в оцінці сучасників” (1989), “Юрій Шерегій. Нарис історії українських театрів Закарпатської України до 1945 р.” (1993), “В орбіті світового театру” (про В. Блавацького, 1995), “Життя і сцена” (В. Левицька, 1998), автор статтей в “Енциклопедії українознавства” та “Encyclopedia of Ukraine”, багатьох сатттей. Друкував свої статті у нашій газеті “Новий Шлях”. Недавня його цікава наукова розвідка про Карпа Соленика була друкована у 28 числі цього року.

У зв’язку з присвоєнням Валеріянові Ревуцькому звання академіка бажаємо йому многая літа та дальших творчих досягнень.