Павленко Віктор

З блискавичною швидкістю пролітає надзвичайно гаряче літо. Хотілося б ще трохи побувати на лоні природи, одначе, вже час до рідної школи. Хоч і промайнуло швидко літо,та все таки наша молодь побувала у літніх таборах, більш зацікавлені відвідали і кобзарський табір, який приніс їм нові знання та відповідну практику. В таборах зустріли вони нових приятелів, чим поширили своє коло знайомства. Деякі відвідали батьківскі літні оселі, інші покупалися в океанських водах.

Найбільш щасливі відвідали Україну, та побували на рідній землі своїх батькiв. Гарно було, але знову потрібно братися за працю, бо нас чекає українська школа. Нелегко відвідувати суботню школу, коли сусідські діти в цей час бігають кругом своєї хати. Одначе, в нас виробилася вже така традиція, що українська дитина повинна навчатися в українській школі. Це для власного добра, родини та нашого народу.

Вже від тоді, коли нога українця ступила на канадську землю, в його плaнах було побудувати українську церкву та школу.Такі прагнення і врятували наш народ від повної асиміляції.Тяжкими були ці початкові часи. На канадських преріях в той час навіть тяжко було і добиратися до шкіл. Засобами транспорту були вози чи сани, або й власні ноги. Тяжко було пробиратися безмежними полями та лісами до найближчої школи. Хоч і були тоді дуже тяжкі часи, одначе, наші школи поступово розвивалися, додаючи до загального навчання: сценічне мистецтво, співи та танці. Тепер, про це довідуємося з численних альманахів різних організацій.Через таку працьовитість та завзятість, українці часто появлялися в провідництві канадського суспільства, займаючи важливі посади. Всі вони, крім канадських шкіл, були і випусниками українськких шкіл та інститутів. Із хвилею прибуття нових емігрантів після 2-ї світової війни, наше національне життя розцвіло повним цвітом. Була це свідома, віддана національній ідеї еміграція, яка не звертала жодної уваги на будь-які перешкоди, досягала своїх планів та мрій. Успіхи виявлялися у всіх галузях українського життя. Не було тоді такого “я не хочу, я не можу, чи я не маю часу“. Кожний виконував призначене йому завдання. В той час наші школи були переповнені. Привозили дітей до школи не “венами” /з окремими у ньому кріслами/, привозили дітей трамваями чи автобусами, часто вже після своєї праці. Навчання відбувалося в п’ятницю та суботу. Кількість учнів одного класу перевищувала 50 осіб. Такий клас ділили тоді на два. Таких успіхів ми можемо досягнути і в даний час, потрібно тільки бажання та праці. Бо число українців зростає в Канаді. Добре було б, щоб не забували про наші церкви, школи та наші організації, це дасть великий поштовх до нашого організованого життя. Подумаймо над цим!

А з початком нового навчального року, кожний з нас повинен вкласти свою частину праці у розбудову нашого шкільництва. На цю тему ми повинні вести розмову з своїми родичами, приятелями чи з нашими українськими сусідами. Говорити про це в наших організаціях, та чимось допомагати. Важливо є, щоб наші священики порушували справи шкільництва по наших церквах, підкреслюючи важливість українських шкіл. У вихованні дітей важливу роль мають їхні батьки, які повинні розмовляти з дітьми рідною мовою. Бо, іноді і ті, які знають досконало українську мову не вживають її у розмові з своїми дітьми. Українська мова та українська школа – це є взаємне поєднання між ними. Особливо, в першу чергу ціниться мова. Бо, людина є повновартісною, коли вона знає мову свого народу, тоді вона має доступ до всього рідного. Визначна українка Канади Емілія Остапчук так говорила про українську мову: “Українська мова – це ключ до української душ, і, ключ до нашого існування як української нації. Коли українець не говорить своєю мовою, він не може по-спражньому любити Україну. Чужа мова не в’яже українців з Україною.Чужою мовою можна тільки допитатися до України, та захоплюватися її красою, але збагнути її душу не можна. Без знання української мови ми відчужуємося від свого коріння”. Це слова українки, яка була народжена в Канаді. Такий вислів показує важливість української мови, разом з тим і української школи, яка є цінним чинником її вивчення, збереження та поширення. Майже у кожних наших українських поселеннях є можливість організувати українські школи, а нашим батькам, посилати до них своїх дітей. Для цього потрібно лише тільки вияв любови до власного народу, національної свідомости та бажання. В Торонті /столиці нашої еміграції/ є велика можливість посилати наших дітей до рідної школи, бо маємо їх одинадцять, та сім дитячих садочків. Всі ці школи та садочки є важливими виховними чинниками українських дітей. Є також і вчителі, які дають приватні лекції української мови. Потрібно мати на увазі, що українська мова зараховується як один з предметів під час вступу до вищих навчальних закладів Канади.

Крім загальних предметів української школи, популярними стали і ансамлі бандуристів, ними захоплюється наша молодь. Захоплення – це масове явище, бо це є особливий, чудовий інструмент, який належить тільки українцям .

Докладніше про українські школи можна довідатися у Шкільній Раді, яка дає інформації в різних газетах чи інших публікаціях. Тел. /416/236-0844, або факс: /416/236-0925.