Ярослав Стех

Чи й нині мерехтять зірки

над хатою старою?...

Гей краю мій, не знаєш ти,

як тужно за тобою!

Богдан Лепкий

Справді тужив і любив свій рідний край Мирон Лозовський, мріяв ще відвідати своє рідне село Лази на Ярославщині. Однак важка недуга ніг, а згодом і смерть 25 вересня 2001 року в Торонто, перекреслила його плани. Відданий український патріот помер далеко від рідної землі..

В життя українскої громади у Торонто Мурон Лозовський увійшов від 1948 р., як громадсько-суспільний діяч, як автор статтей і книжки про рідне село Лази. Його сюди спровадила родина панства Струків. І хоч Мирон був безмежно вдячний родині Струків, а пані Марію Струк називав своєю другою мамою, Торонто своєю прибраною батьківщиною, він так як і Богдан Лепкий, якого слова ми використали як мотто до статті, на яву і в сні тужив за тією батьківщиною, в якій прийшов на світ. Вона у його серці збереглася назавжди, як найцінніша і найкоштовніша перлина. Тіло покійного похоронено на українському кладовищі св.Володимира на оселі “Київ” в Оквіл.

Мирон Лозовський народився 17 червня 1922 року в селі Лази, поблизу Ярослава. Село Лази розділювала на дві частини річка Шкло, яка несла криштально чисті води. Мирон Лозовський із захопленням розказував про оздоровчі властивості води з річки Шкло і переповідав, що серед тих річок такі романтичні і такі красиві були вечори і ранки, яких немає в інших місцях на цілому світі. На весну різнородне птаство виводило такі дивовижні співи, що світ ставав веселіший, навіть під час недостач.

Прийшов на світ Мирон в свідомій українській сім’ї. Батько і його стрийки побували в Канаді. В родині було п’ятеро дітей – трьох хлопців і дві сестри і всі були виховані в патріотичному українському дусі. Навчався в Залізно-дорожному технікумі у Львові. Але воєнні події і московсько-большевицька окупація не сприяли тому, щоб він міг завершити навчання. Від наймолодших років Мирон виявляв велике зацікавлення до громадсько-культурної праці, був активний в праці культурно-освітніх гуртків, які провадило Товариство “Просвіта”, крім того особливу активність Мирон проявляв в молодіжних організаціях, а в тому і спортивному товаристві “Доріст”, брав участь в національних святах, з нагоди роковин Шевченка, Шашкевича, Л.Українки, свята героїв і кожного року йшов в маніфестаційному поході на стрілецькі могили в Пекуличах біля Перемишля. Із своїми ровесниками в українських народніх строях брав участь у культурно-освітних фестинах, які розганяла польська окупаційна поліція.. Відступаючі відділи НКВД всіх учнів у 1941 році розстріляли всіх учнів технікуму, частину на пів живими було вкинено до шахт, Миронові чудом вдалося вийти.

Життєвий шлях Мирона був складний і різноманітний, у 1942 році разом з родиною він повертається з Бесарабії в рідні сторони, але його новий з черги гітлерівський окупант запроторив на примусові роботи до Німеччини. З початку працював Мирон у фермера, а вивчивши німецьку мову, йому вдалося поступити до механічної технічної школи в Мюнхені, яку з успіхом завершив і почав працювати у своїй професії. З наближенням фронту, в 1944 році був забраний в околиці міста Грац (Австрія) копати оборонні окопи. Перед самим фронтом, знову ласкава доля усміхнулася і його перевозять в Німеччину і приділяють до праці в сільському господартстві. Коли відбулася капітуляція Німеччини 8 травня 1945 року і утворилися табори бездомних воєнних біженців “Д.П.”, Мирон зголосився до табору і йому пощастило нав’язати контакт з прекрасною родиною Струків з Торонто, яка спонсорувала його приїзд.

У Торонто при допомозі родини Струків, Мирослав закінчив вечірню технічну школу з титулом молодшого інженера центрального огрівання і по цій спеціяльності перепрацював 20 років у Торонто. В цьому прекрасному місті зустрів свою подругу Анну з якою одружився у 1950 році. Панство Лозовські виховали трьох синів – Ореста, Роберта і Тараса. Сім’я Лозовських жила у великій сімейній згоді, хоч дружина була родовитою німкою. Це була прекрасна господиня, добра мати і надзвичайно добра життєва подруга. Відійшла у засвіти 30 жовтня 2000 року. Мирон завдячує своїй дружині багато, вона створила йому прекрасні умови не лише до суспільної праці, але і до того, щоб він міг писати статті, які були друковані в “Гомоні України”, “За Вільну Україну”, “Вечірньому Києві” і в ряді інших часописів. Його перу належить цілий ряд листів до різних організацій та інституцій, головне в обороні українських інтересів. Він брав активну участь в різних конференціях, сесіях і нарадах. Однак найбільше на мою думку творче досягнення п.Лозовського, це написання книги “Село Лази”, Торонто, 1988 р., яку видав автор власним коштом під патронатом НТШ. Ось що писала, про цю документальну книгу у своїй рецензії відомий вчений др. Богдан Стебельський: “Мирон Лозовський написав дещо більше, як лише спогад. Автор дав працю на сто дев’яносто сторінок, яка має наукову вартість, а в якісь мірі історичну. Він переводить цілий ряд історичних та етнографічних дослідів з відомих праць, які він цитує з великою докладністю і точністю”. Про книгу позитивно відгукувалися також інші рецензенти і читачі.

Великі заслуги М. Лозовського також і в тому, що він активно включився і всесторонньо сприяв у виданню монументальної книги п.з. “Ярославщина і Засяння 1031-1947”, яка появилася в Нью-Йорку у 1986 році, має 797 сторінок і становить цінне джерело про цей регіон. Книга вийшла за редакцією Мирослава Семчишина під патронатом НТШ, збірник видано у 50-ліття акції “Вісла”.

Лозовський радів, що Україна стала незалежною державою, але до повного щасття, бракувало того, щоб вона звільнилася із оков керівництва комуністів і олігархів, а щоб їхнє місце зайняли чесні українські патріоти. В розмовах завжди з великою приємністю покійний повертав до того прекрасного патріотичного українського покоління, яке, на жаль, вже в більшості відійшло, а з такою безмежною і жертвенною відданістю працювало для добра української справи. В особі Мирона Лозовського українці Торонто втратили свого активного діяча, великого прихильника відродження української державности і палкого любителя, сподвижника Закерзоння. Хай пам’ять про нього назавжди збережеться серед українських патріотів.