“Україна напередодні парламентських виборів”

11 листопада в приміщенні КУМФ (Торонто) відбулася доповідь екс-міністра закордонних справ України в уряді Віктора Ющенка пана Бориса Тарасюка, організована Канадським товариством приятелів України.

Довідка: Борис Тарасюк народився 1 січня 1949р. в м. Дзержинськ Житомирської области. В 1975 закінчив Факультет міжнародних відносин і права Київському Університету. На початку 90-х років Тарасюк очолював Український державний комітет з питань розброєння, згодом – Державну комісію з питання входу України в Раду Европи, а в 1994 році став першим заступником міністра закордонних справ України. У 1995 році його призначено надзвичайним і повноважним послом України до країн БеНіЛюксу і вже в 1997 році він одночасно очолив українську місію до НАТО. З 1998 р. по 2000р. – міністр закордонних справ України. На сьогодні Тарасюк є директором Інститутуту соціальних наук та міжнародних відносин при Міжрегіональній академії управління персоналом і засновником та директором Інституту Євро-атлантичного співробітництва в Києві.

На мою думку українська діаспора відіграла надзвичайно важливу роль у період до відновлення нашої незалежности. Це і акції на підтримку визвольних змагань, і доведення до відома законодавців та взагалі широкої громадськости країн проживання української діаспори правди та інформації про Україну і про українців. І в зв’язку з цим я хотів би сказати, щоб ви не недооцінювали своїх зусиль, яких ви докладали в 50-ті, в 60-ті роки. Саме ваша підтримка і те, що ви збуджували громадську думку західних країн, панівні кола – все це стало грунтом, на якому Україна відновила свою державну незалежність.

Особливо вважливою була ваша підтримка, коли Україна була вже готова до формального проголошення незалежности. В кінці 80-х і на початку 90-х років українська діаспора займалась активним лобіюванням і підготовкою урядів різних країн та громадськости до того, що невдовзі постане незалежна українська держава. Я наведу один приклад. Восени 1991 року вже після прийняття акту про незалежність України в американській адміністрації відбувалися серйозні дискусії щодо визнання країни. Думки розділилися: якщо секретар департаменту оборони виступав за визнання (яким очолював тоді нинішній віцепрезидент США Чейні) то державний департамент виступав проти цього. І позиція української діаспори в той час відіграла надзвичайно важливу роль і змінила позицію держдепартаменту США. Ваша активність сприяла тому, що Канада стала першою з західних країн, яка визнала державу Україна2 грудня 1991 року. І сталося це на другий день після загальнонаціонального референдуму, на якому 90 відсотків населення проголосувало за державну незалежність.

Надзвичайно важлива була ваша допомога в перші роки нашої незалежности.Хочу запевнити, що в Україні добре пам’ятають, що саме українська діаспора допомогла становленню зовнішньополітичної (дипломатичної) служби. Коли ми починали, у нас не було коштів, щоб фінанасувати наші закордонні установи. Саме ваша громада передала необхідні приміщення в Канаді. Так само і в Америці та інших країнах. За це вам велика подяка. Я думаю, що українські дипломати ніколи про це не забудуть.

Ви також відряджали своїх найкращих представників дорадниками в молоду українську державу. Такі громадяни Канади як Гаврилишин, Кравченко свої знання і досвід постійно віддають справі становленню української держави. Це також пп.Білак і Маркевич, Монастирський і Бандера та багато інших. Але, на жаль, мало хто виявляє бажання залишитися і працювати в Україні постійно. Думаю, що з часом з’являться і такі.

Якщо говорити про нашу з вами вимріяну і вистраждану Незалежність, то треба зізнатися, що не всі ми задоволені з тієї України, якою вона є сьогодні. І це зрозуміло. Всі ми хочемо, щоб наша Україна була заможною, демократичною, шанованим членом міжнародної спільноти, щоб ми з вами могли з гордістю говорити і про те, що ми - українці і про те, що ми - з України. І зрозуміло, що ви маєте свій стандарт, якою є демократична держава і зрозуміло, що ви очікували, що Україна відразу стане такою державою. Так само і ми прагнемо до побудови незалежної демократичної заможної української держави. Але я б хотів запитати: а чи все так погано в Україні? На мою думку з огляду на важкі стартові умови з моменту проголошення незалежности дуже багато зроблено. Адже на той час Україна навіть не існувала як незалежна держава. У нас не було інститутів держави на відміну від наших сусідів. Не було політичної і економічної еліти здатної взяти на себе роль провідника будівництва незалежної держави. Все прийшлось фактично розбудовувати з нуля. Все це наклало свій відбиток на розвиток української держави.

Але незважаючи на труднощі нам вдалось багато зробити. Нам прийшлось розв’язувати проблеми, які ніхто в світі до нас не розв’язував: це доля ядерної зброї – третьої за потенціалом у світі, це доля чорноморського флоту. Нам вдалось розбудувати власні збройні сили, зовнішньополітичну інфраструктуру, закласти засади демократії в Україні. Але багато ще не зроблено. Ми досі маємо слабкі елементи громадянського суспільства, на жаль, маємо низьку політичну активність громадян. Ми розвиваємо своє суспільство в умовах політичної розроздрібненості (біля 130 політичних партій). За такої кількости політичних партій (причому всі з них вважають себе демократичними), виборцю дуже важко зробити правильний вибір. Ми, на жаль, затягнули здійснення економічних реформ, чим було завдано значної шкоди економіці, яка почала підніматися лише минулого року. Нагадаю, що рівень інфляції в 1993 році сягнув 10 000 відсотків. Сьогодні – 3,6 відсотка.

На жаль, ми маємо слабкі і не стійкі засади демократії. Все це звичайно спричинилося до тієї глибокої внутрішньополітичної кризи, в якій досі перебуває наша країна. Ця криза почалася восени минулого року і загострення її були відчутні в першій половині цього року.Ця криза призвела до громадянських протестів, до кризи виконавчої влади, до ускладнень у відносинах між виконавчою і законодавчою владами, наслідком чого стала відставка уряду Віктора Ющенка. Того уряду який вперше за історію нашої держави привів нашу економіку нарешті до ладу, який вперше забезпечив зростання валового внутрішнього продукту (ВВП), який забезпечив виплати всіх пенсій і стипендій, який вперше забезпечив фінансування соціальних програм. І саме цей уряд було відправлено у відставку. Це показало, що влада в Україні не вміє вести діалог з опозицією. Це прикро. В такому стані Україна підійшла до найважливішої внурішньополітичної події, якою будуть вибори до Верховної Ради та місцевих органів влади 31 березня наступного року. Без перебільшення можна сказати,що ці вибори будуть мати надзвичайно важливе значення для майбутнього України. Оскільки вони будуть визначати подальший розвиток нашої держави не лише на наступні 4 роки роботи парламенту, а це вибори які будуть впливати на розвиток політичної системи України не менше ніж до 2010 року. І в зв’язку з цим всі політичні сили зараз намагаються підготуватися. Саме через це дуже важко (4 спроби) проходив у Верховній Раді закон про вибори. Багато партій розуміють, що їм не вдасться подолати 4-х відсотковий виборчий бар’єр і це підштовхує їх до об’єднання у блоки довкола певних лідерів. Першим серед інших я назву передвиборчу коаліцію “Наша Україна”, яку очолив Віктор Ющенко. На сьогодні цей блок за результатами різноманітних соціологічних опитувань є лідером, одержуючи вііід 20 до 30 відсотків симпатій майбутніх виборців. Це є дуже високим показником для українського політичного життя. Досі лише комуністи посідали перші місця в усіх соціологічних опитуваннях (біля 20 %).

На сьогодні “Наша Україна” об’єднує 17 політичних партій і більше 20 молодіжних організацій, понад 15 жіночих організацій тощо. Віктор Ющенко і блок “Наша Україна” веде свою кампанію на дуже простих і зрозумілих принципах: консолідація всіх демократичних і патріотичних сил для побудови демократичної, європейської держави – України. Формування цього блоку все ще продовжується. Також утворюються інші виборчі блоки: блок Юлії Тимошенко (БЮТі), блок “За єдину Україну” (партія влади), блок лівих партій Мороза, комуністи, СДПУ(о) Медвечука-Суркіса та ряд інших політичних сил.

Головне щоб ці наступні вибори були демократичними, прозорими і не були фальсифікованими. Якщо нам вдасться своїми силами і силами міжнародних спостерігачів це забезпечити я переконаний, що це призведе після виборів до створення більшости у Верховній Раді. Більшости, до якої звикли у всіх демократичних державах. І я вірю в те, що спільними зусиллями нам разом з вами вдастся забезпечити такі умови для створення демократичної більшости в українському парламенті.
 

Підготував Ігор Копестинський