Людмила Шанта
Ввечері 18 жовтня 2002 p. в залі Інституту св. Володимира відбулося надзвичайне свято презентація двох нововиданих дитячих книжечок Про князя Лаборця та ще про мале вороня Миколу та Вечірня молитва Галочки та Петрика авторства Лесі Бризгун-Шанти.
Леся Бризгун-Шанта добре відома українській громаді, бо вже видала 19 книжечок для дітей! A це ж неабияке досягнення. І її книжечки читають та люблять діти та молодь не лише в Канаді та Америці, але і в Україні і поза нею. З-під її пера вийшли такі твори: для найменших Многая літа, Карпатська Вивірочка, популярна серія про Курчатко; серія про природу Родина Качуронських, Родина Бобрів, Родина Вивірковських, Родина Ведмедів, На хуторі дядька Марка, Галло! Галло! Галло! Отож слухайте! і для мододі Моя таємниця (oповідання, присвячене 1000-літтю Хрещення України), ХХV-337 (оповідання про визвольні змагання 1917-18 рр. в Києві); казка Катруся летить в Країну жовто-золотистої зірки, Золотий Горішок (за цей твір авторка стала лауреатом найвищої літературної премії ім. Лесі Українки за найкращу дитячу книжку 1997 р. в Києві), Хлопчик Петрик та його Божий світ. Твори Лесі Бризгун-Шанти вивчаються в Педінституті в Тернополі, де і вийшла книжка Вивчення творчости Лесі Бризгун-Шанти в школі Петра Сороки (науковий посібник затверджений Міністерством освіти й науки України, Державний тернопільський інститут ім. Гнатюка). Окрім вище-згаданиї премії, Леся Бризгун-Шанта також була нагороджена першим місцем на XII літературному конкурсі СФУЖО ім. Марусі Бек, як також премією ім. св. пам. Дмитра Нитченка (яка присуджується оборонцям та всім, хто пропагує українське друковане слово, живучи і в Україні, і поза Україною) та літературною премією Тріумф (нова літературна премія, заснована медіа-клубом Києва і Чернігова). Леся Бризгун-Шанта є членом УПЛДМ (Українських працівників літератури для дітей та молоді ім Глібова), колишнього Обєднання українських письменників Слово, Kанадського товариства дитячих письменників та ілюстраторів Кенскейп та Спілки письменників України.
У цей святковий вечір у залі присутніх вітала чудова музика, поєднана зі звуками природи, спів пташиний та дзюрчання потічка, що створювало атмосферу природи та віддзеркалювало краєвид Карпатських гір, описаний в книжці про князя Лаборця. Столи, декоровані вишиваними рушниками та китицями квітів, були переповнені виданими книжками Лесі Шанти. Стіни були прикрашені збільшеними ілюстраціями до Князя Лаборця та Вечірньої молитви. Перед сценою два столи: один з виставленими новими книжечками, другий з іконою Матері Божої, прибраною вишитим рушником та червоними трояндами.
Програму вечора вів відомий актор, режисер, поет та автор недавно виданої книжки Від Зарваниці до Гарабандаду Петро Гринчишин. Слово про авторку та її працю виголосив Михайло Слабошпицький, знаний і шанований як в Україні так і поза її межами як письменник численних книжок та як головний координатор-організатор надзвичайно важливого та успішного Міжнародного конкурсу з української мови. У своїй промові він зазначив: Я просто радий як видавець, читач, критик, літературний адоратор п-і Лесі, що маю причетність до цієї книжки Про князя Лаборця. Якби мене критики запитали про зразок, як треба писати для дітей, то я назвав би цю книжку.
Далі в програмі Петро Гринчишин по-мистецьки прочитав уривки з обох книжечок та подав вступ до книжечки Вечірня молитва Галочки та Петрика. Він сказав: Вечірня молитва Галочки та Петрика є унікальною книжечкою, в тому значенні, що тут авторка нагадує діткам, та батькам також, що кожна людина зобов’яз?на просто молитися і дякувати Богові за всі дари, які Він зсилає на землю, за все, за всякі-всякі дрібнички!
В мистецькій частині глядачів зачарував виступ сестричок Іриночки та Марічки Триног, які були вбрані в народні строї. Іриночка чудово продекламувала віршик Любіть Україну, а Марічка – Про котика, a разом вони проспівали пісеньку Про осінь. В розважальній частині були загадки та роздача нагород (книжечок Лесі Шанти та солодощів) переможцям.
Таня Когут від імени Тані Онищук, Управи Шкільної Ради, як також від членства УПЛДМ та від себе особисто поґратулювала Лесі Шанті за видання двох нових книжечок та побажала успіхів з майбутніми виданнями.
Приємною несподіванкою вечора стало привітання від закарпатця з Ужгорода, Івана Іванини, котрий звернувся до свєї землячки такими словами: Я дуже радий за те, що наш нарід знає та памятає свого князя. Бо за совітського часу, коли я вчився в Ужгородському університеті то майже ніколи (хіба десь вулицю назвали) не згадували, що був такий князь на Закарпатті князь Лаборець. І у мене нема більшої радости, як згадати про князя Лаборця і про таку дорогу нашу письменницю, яка так відважно постаралася написати ту книжку для молодого, підростаючого покоління.
На завершення вечора виступила сама авторка Леся Бризгун-Шанта. У своєму подячному слові вона сказала: Дорогі діти! Дорогі друзі! Я Вам дуже вдячна, що Ви прийшли сьогодні на мій вечір. Це не мій вечір фактично, це є вечір української мови, вечір української книжки, і я вам безмежно-безмежно вдячна, бо ви розумієте, що книжка є дуже важливою.
У мене є велика радість, що ви любите свою рідну книжку, писану нашою співучою українською мовою. Нема кращої мови за нашу. Як багато гарного, теплого, щирого, доброго можна нею сказати.
Моя мрія з дитячих літ нарешті сповнилася. Ще малою дівчинкою, в 5-6-7 років, не памятаю точно, ми любили з батьком ходити на прогулянки. Ми жили в той час на східній Словаччині, в Гуменсько-Михайлівському окрузі, і біля нас була висока гора Вигорлят. На тій горі були руїни замку. Я досі дуже добре памятаю, що мій тато розказував щоразу, як ми туди приходили, легенду про князя Лаборця.
Мій тато був дуже добре обізнаний з історією цього замку. Вже в той час, як в замку ще жили люди (а було це давно, тисячу років тому), земля ця належала до теперішньої Карпатської України. Карпатська Україна належала до Київської Руси. Там жили наші предки, які називали себе русинами. І вони мали своїх князів. Князі жили в замках. Один із таких замків звався Ужгородським, і князем там був князь Лаборець. Але князь Лаборець мав ще один замок, куди їздив на полювання, Земплінський замок. І це якраз і були руїни Земплінського замку, куди ми з батьком ходили на прогулянки. Так почалася моя наука історії про Закарпаття і про князя Лаборця.
Ось тоді зродилася у мене мрія. Я так захопилася князем Лаборцем, що ще дитиною вимріяла, що колись, як підросту, напишу про нього. І хоча багато років минало, я не переставала мріяти. Шукала книжки, які писали про Лаборця, про русинів, моїх предків. І ось по довгих роках, після багатьох дослідів, читання книжок, журналів, газет нарешті вийшла книжечка в Україні про князя Лаборця. Так сповнилася моя мрія!
Ми всі мріємо це відноситься і до вас, діточки. Дуже важливим є мати мрію і працювати для неї. Є така пісня пластова Без мрії не можна жити, і це правда! Мріймо про щось гарне: от як я виросту то буду лікарем, чи професором, чи буду прекрасно шити, чи співати... Майте мрію і тримайтеся тієї мрії, і працюйте для неї. Тяжко працюйте. І мрія напевно, напевно сповниться. Бо мені сповнилася...
І Господь Бог вам у цьому допоможе. Бо Господь помагає тим, що мають в серці мрію, плекають її і хочуть, щоб вона сповнилася. Тож щасти вам Боже!
На закінчення вечора Леся Шанта висловила подяку всім хто допомагав їй в будь-який спосіб видати ці книжечки та організувати і провести цей вечір.