Василь Томків,

культурно-освітний референт

Централі ОУВБ

“...Бо хто співає, той горя не знає,

той не загине ніколи і ніде...”

Народна пісня

Загальновідомо, що існування і концертні виступи хорових ансамблів в діаспорі вимагають великої посвяти як від їхніх керівників-диригентів, так і від кожного співака, а тому заслуговують на наше визнання і вдячність. Особливо це стосується тих хорів, що започаткували діяльність ще в незавидних умовах таборової скитальщини. Незрівнянний чар українських мелодій поєднати з живою народною мовою, був неначе бальзам для наших зболілих душ, євшан-зіллям, що приносило нам подих рідної землі, нагадуючи рідну Батьківщину.

Саме таким є широко відомий в діаспорі хор Об’єднання українців у Великій Британії /ОУВБ/ “Дніпро”, який треба вважати унікальним з багатьох причин.

Передусім, на сьогоднішній день, це єдиний /і не лише в діаспорі/ хор, що гуртує у своїх рядах членів обох українських конфесій і співає святі літургії для вірних обох наших рідних Церков, як УАПЦ, так і УГКЦ. Отож хор “Дніпро” – екуменічний. Крім концертів світського характеру в різних імпрезах, хор співає регулярно в Богослуженнях /і це його небуденна сила!/. Він бере участь в особливо актуальних саме у нинішній складній конфеційній ситуації екуменічних моліннях за єдність у всіх християн. Моління відбуваються у величавому храмі Христа-Царя – римо-католицькій катедрі в портовому місті Ліверпуль за участю різних християнських конфесій. Як правило, ці моління за зближення між християнами на бажання благодійних установ /”Церква в Потребі”, Т-во св. І. Золотоустого та ін./ і вірних ліверпульської католицької Митрополії завершуються архиєрейськими святими літургіями за участю українських і англійських владик й хору “Дніпро”.

Не можемо теж не згадати численних виступів хору “Дніпро” перед чужинецькою аудиторією з нагоди різних подій, в різних місцевостях, в тому числі виступи на британському радіо і телебаченні. Зокрема хор брав участь у програмі візиту Святішого Отця Івана Павла II у Великобританію. Під час величного зібрання сотень тисяч людей, що 31 травня 1982 р. відбувалося в Манчестерському парку, “Дніпро” був єдиним українським хором, виступи якого були заслужено винагороджувані бурею тривалих оплесків. А завдяки позитивним відгукам в англомовній пресі і на ТБ мільйони людей мали нагоду довідатися, хто такі українці.

А крім цього, хор за участю балетної трупи давав багато концертів для хворих у шпиталях, в домах для старших віком, для членів Англо-українського товариства та інших установ.

Проте головним в діяльності хору “Дніпро” були урочисті Служби Божі в українських церквах і концертні виступи з нагоди різних національних роковин і свят в українських громадах Великобританії.

Початки хору сягають травня 1945 року, коли після закінчення Другої світової війни вояки 1-ої української дивізії Української національної армії /І УД УНА/ опиниласяся за колючими дротами, під голим небом Італії біля місцевості Белларія. Пекуче сонце, гарячий вітер “сіроко”, а до того ще й нестача харчів впливали пригноблююче на полонених. Життя вдень, здавалося, завмирало. Щойно під вечір де-не-де лунали тужливі українські пісні і думи, нерідко до пізньої ночі, це хоч трохи злагіднювало важкі обставини і, як душевна розрада, скріплювало надію на непевне майбутнє. І вже з перших днів стала відчутною необхідність організації Богослужень, бо цього вимагала кожна віруюча душа. Тоді також виявилося, що серед таборовиків є близько одна тисяча православних, Богослуження для яких почалися одночасно з Богослуженнями для вірних української греко-католицької церкви, до якої належало більшість вояків. Тоді ж сформувався хор української автокефальної православної церкви, переважно з волиняків, під керівництвом поручника Петра Савицького. Як пізніше стало відомим, це сталося завдяки ініціативі генерала Михайла Крата. Він просив поручника П. Савицького зайнятися організацією православного хору, тому що йому як комендантові табору було незручно виступати з цією ініціативою. Щасливим збігом обставин для вірних УАПЦ був факт, що з ними був православний священик – Ієромонах Йов Скакальський, який прибув до І УД УНА разом з Легіоном самооборони. Не мали вони ніяких записів нот, церковний спів диригент і його хористи відтворювали з пам’яти.

Невдовзі П. Савицький, який був перекладачем в італійців передав керівництво хору Анатолієві Клішеві, досвідченому диригентові і дякові. При заохоченні генерала М. Крата, а також завдяки доброму братньому ставленні з боку духовенства і вірних УГКЦ хор пожвавив діяльність. Чисельно зміцнений біля 30 співаків, переважно волиняків, включно з кількома греко-католиками, хор під новим керівництвом піднісся на високий рівень. Описує в спогадах “Українська православна громада в Італії” генерал Михайло Крат Богослужби правилися з такою піднесеністю, яку рідко можна зустріти в наших церквах на чужині... Віруючі стояли, під відкритим небом. Попереду старшина, за ними старшини-ветерани армії УНР, а далі молоде покоління, вояцтво Дивізії, Волинський Легіон самооборони та інші. Молилися дуже часто з нами брати греко-католики, яким подобалася Богослужба українською мовою та постійні згадки про Україну. Спів хору віруючі слухали з насолодою. Ці Богослужби були єдиною розрадою душі, яка по довгій воєнній завірюсі прагнула спокою і єднання з Богом у спільній молитві” /”Вісті”, ч. 120, Мюнхен, 1965/. Тільки тоді, коли на вимогу радянської місії табору вивезено багатьох українських старшин, і коли постала реальна загроза видачі дивізії Радянському Союзові, хор припинив свою діяльність. Але коли ця небезпека минула, і дивізійників перевезено до зимового табору біля м. Ріміні, де склалися кращі побутові умов, хор подвоїв активність.

Із переїздом до Великої Британії для невеликої української громади, що після Другої світової війни поселилася в цій країні, хор став невід’ємним складником культурного життя. Він виступив не лише у програмах на відзначення національних свят, а й в урочистих архиєрейських Богослуженнях. Протягом півстолітнього існування було щонайменше кілька тисяч виступів, а хористів до 1995 року нараховується понад 150 осіб. Ці колишні воїни у боротбі за українську державність під керівництвом своїх диригентів П. Савицького, А. Кліша і братів Василя та Афанасія Корольчуків по суті стали продовжувачами цієї ж боротьби іншими засобами. Шанувальникам хорового мистецтва пропонуємо ознайомитися з ювілейним збірником на честь 50-ліття хору “Дніпро” п.з.: “З піснею на устах”, виданим Т-вом приятелів хору “Дніпро” за редакцією інж. Василя Михальчука, видавництвом ім. Олени Теліги в Києві, у 1999 році.

Про екуменічність хору “Дніпро”свідчать видані касети православної /в 1988 році/ і греко-католицької /в І994 р./ святих літургій, почесні грамоти, похвальні листи та інші нагороди від видатних державно-політичних, суспільно-громадських діячів та церковних ієрархів, в тому числі від вселенського патріарха Варфоломея, і вже покійних патріарха УАПЦ Мстислава і верховного архиєпископа УГКЦ кардинала Мирослава Любачівського.

Після відходу у вічність у 1988 році Афанасія Корольчука диригентом хору “Дніпро” став Степан Мороз. Чимало спостерігачів вважають, що хор продовжує свою екуменічну діяльність і приносить справжню радість людям своїм чарівним співом. У незабутньому році тисячоліття хрещення України, хор “Дніпро” став особливо бажаним учасником ювілейних святкувань. Як ніколи до того часу, хор відвідав майже всі громади ОУВБ та інші місця поселення українців, не відмовляючи навіть нечисленним громадам /в тому числі й субівським/, долаючи сотні миль, часто покриваючи поїздки власними коштами. Ці святкування завершилися участю хору “Дніпро” під керівництвом Степана Мороза у величавих відзначеннях у столичних лондонських катедральних храмах УАПЦ і УГКЦ, в яких, крім тисяч вірних українців, учасниками святкувань були високі церковні і світські достойники, як українського, так і чужинецького світу.

Не можна не згадати того, що хор мав постійні труднощі з приводу відходу значного числа співаків у вічність або їх еміграції за океан. Але, ставши окрасою як церковно-архиєрейських, так і національних святкувань, і не лише у Великій Британії, а й в Голландії, Бельгії, Люксембургу і Франції, хор став притягальною силою для нової ґенерації: на місце батьків приходять сини і внуки, народжені на чужині, як, зрештою, і сам диригент, маестро Степан Мороз. Завдяки його старанням хор “Дніпро” разом з естрадною групою “Новина” і фолькльорним ансамблем “Село” був одним з перших діаспорних хорів, що відбув славне турне в незалежній Україні в серпні 1992 року, відвідуючи Київ /Свята Літургія – УАПЦ св. Покрови і концерт в Будинку художника/, Львів /Св. Літургії – Катедра УГКЦ Святого Юра і УАПЦ Св. Петра і Павла/, Івано-Франківськ /Св. Літургія – Катедра УГКЦ і концерт в Палаці культури/, Тернопіль /Св. Літургія - Катедра УГКЦ і концерт/, Кременець /Арх. Св. Літургія – УАПЦ Чесного Хреста/, Бережани /Св. Літургія – УГКЦ св. Тройці/ та село Жовтневе /Св. Літургія – УГКЦ/. Для хористів “Дніпра” і їх диригента Степана Мороза з Олдгаму, групи “Новина” і їх керівника Михайла Гето з Манчестеру, ансамблю “Село” під керівництвом Мирослава Постеляна з Нотінґгаму так і для ведучого, яким був о. Богдан Матвійчук, це була вимріяна подорож, повна вражень і переживань.

Маестро Степан Мороз обдарований милозвучним голосом, працює як учитель, викладач чужих мов, а в неділі і свята він служить Господеві в олдгамській парафії о. д-ра Богдана Лисиканича, генерального вікарія УГКЦ у Великій Британії. Діяч Пласту, член Головної Управи ОУВБ. У керівництві хором “Дніпро” він знаходить своє мистецько-творче покликання. Покликання, яке базується на безмежній любові до мелодійної краси української пісні. І хоч свідомий /як він сам каже/, що “належить до двох світів: до англійського через свою матір і до українського через батька Богданa, який його глибоко зацікавив Шевченком, українською культурою, красою української пісні, послав у Пласт”. Почав співати ще юнаком в чоловічому хорі “Гомін” і в мішаному “Трембіта” під керівництвом маестро Ярослава Бабуняка, від якого багато навчився.

А коли покійний Афанасій Корольчук запропонував йому і його нареченій Надії вступити до хору “Дніпро”, він ані на хвилину не завагався. І, як він сам стверджує, “за час перебування в хорі 18 років і 10 дириґентури наочно переконався, з якою запопадливістю і любов’ю українська еміграція шанує традиції і звичаї своїх батьків. Як найбільший скарб зберігає пам’ять про них і при кожній нагоді старається познайомити інших з надбаннями своєї культури”.

Постійно вдосконалюючи своє знання й збагачуючи репертуар керованого ним хору, маестро Степан Мороз щедро віддає людям ці скарби, якими наділили його Сотворитель, батьки і українська культура.

Нехай ці скромні рядки будуть виявом глибокої вдячности невтомному маестрові Степанові Морозу, його сім’ї (дружина Надя, син Андрій, дочка Лариса співають в хорі) та всім членам екуменічного хору ОУВБ “Дніпро” від імени нашої громади. Хай всещедрий Господь обдарує Вас добрим здоров’ям і численними успіхами, миру і любови вам на многії і многії літа!