Н. Спольська Томцьо

Конференція на тему Мова і ідентичність відбулася в Торонто 27 квітня 2002 р. в Інституті св. Володимира. Ініціювали конференцію д-р Дарія Даревич, університет Йорк, голова НТШ Канади та мґр Надія Луців, голова Світової координаційної виховно-освітньої Ради СКУ (СКВОР).

У вступній промові д-р Дарія Даревич сказала, що тему конференції подиктував той факт, що більшість у Канаді, добровільно зараховуючи себе до українців, не знають і не вживають української мови, хоч з гордістю запевняють, що вони українського походження.

Загальна мета цієї конференції це розпочати дискусію серед української спільноти на тему мови і ідентичности та звернути увагу на необхідність обгрунтовувати таку дискусію раціональними аргументами, науковими дослідженнями та вести її в контексті реальних обставин.

Конкретна ціль конференції полягала в тому, щоб розглянути мову як чинник у формуванні національної ідентичности та узгодити визначення національної ідентичности.

Збірка матеріaлів і висновків цієї конференції вийде згодом друком і може служити основою до продовження та поширення дискусії. Висновки теж можуть бути застосовані у виготовленні українських програм в канадському шкільництві.

Передбачаємо цілий ряд наукових конференцій і громадських дискусій на тему мови і ідентичности, і не тільки в Торонто, і не тільки в Канаді, підсумувала д-р Д. Даревич.

Мґр Надія Луців була ведучою ранкової сесії, на якій першою виступила мґр Оксана Закидальська, редактор пластового журналу “Юнак” з науковим ступeнем маґістра з London School of Economics.

Мґр Закидальська представила стан української мови в Канаді, де тепер нараховується понад один мільйон канадців українського походження. Більшість з них хоч і зазначає своє українське походження, українською мовою не говорить. Невелика група україномовних канадців складається переважно з людей у віці 60 років і старших отже, українська мова в Канаді вимирає.

Доповідь мґр О. Закидальської була основана на аналізі останнього і двох попередніх переписів канадського населення, яку опрацював демограф і соціолог д-р Олег Воловина.

Другою на ранковій сесії виступила проф. Рома Чумак-Горбач, Раєрсон університет, Торонто, з доповіддю про найшляхетніші наміри українських матерів повоєнної хвилі і про те, що з того вийшло. Мовні зміни в українській родині: від передання до збереження, до початку занепаду такою була назва цієї доповіді.

Обєктами дослідів проф. Чумак-Горбач були 3-річні діти українських родин. Мами цих дітей, досить забезпечені матеріально, присвячували весь свій час вихованню своїх дітей виключно українською (ВУ) мовою.

Усі ці діти добре говорили по-українськи, їхні новотвори свідчили про добре засвоєну українську граматику, і усі вони дуже радо балакали з проф. Чумак-Горбач.

Мами хвалилися, що чуже ніколи не переступає їхнього порогу. Однак магнітофони, які проф. Чумак-Горбач позашивала у фартушки дітей і їхніх мамів для того, щоб мати повну картину їхнього спілкування, ловили звуки телевізійних реклам і принагідні чужі слова, що проникали у ВУ середовище.

До тих самих родин проф. Чумак-Горбач повернулася 10 років пізніше, коли дітям було по 13 літ і коли батьківський авторитет починає вянути при зростанні впливів всезнаючих друзів. Деякі підлітки відмовилися говорити з проф. Чумак-Горбач, інші погодилися після наполегливих переконувань. Усі говорили нерадо, усі казали, що розмовляти українською мовою не є “cool”, хіба що з бабою, бо вона зовсім не розуміє по-англійськи. Мами скаржилися, що не сміють настоювати на комунікації українською мовою, бо бояться згубити взагалі звязок зі своїми дітьми.

Доля української мови серед більшости українських дітей, матері яких змушені працювати поза домом, ще не простежена.

Принагідні спостереження мішаних подруж, де діти комунікують з батьками українською і англійською мовами паралельно, виявляють добре засвоєння обох мов.

В окремій сесії, ведучим якої був проф. емерит Едвард Бурштинський, Торонтський універсистет, виступив запрошений гість, проф. Джим Камминс (Prof. Jim Cummings), Торонтський університет, з доповіддю на тему Мова і ідентич-ність.

Виходець з Ірлaндії, проф. Камминс підтримує розвиток мов національних меншин в Канаді. Він вважає, що занепад української мови в Канаді не є такий загрозливий для існування української мови у світі, як занепад ірлaндської мови в Ірландії. Проф. Камминс лише шкодує, що занепад української мови в Канаді є великою втратою потенціaлу в ділянці канадських людських ресурсів.

Торонто вважається найбільшим джерелом таких ресурсів і найбільшим центром лінгвістичного угроблення (linguistic graveyard), сказав проф. Камминс.

Хоч українську мову викладають в системі онтарійського шкільництва, практичне її застосування відсутнє у шкільному контексті.

Більш успішною виглядає програма навчання української мови в Альберті. Тут деякі предмети в школах викладаються українською мовою паралельно з іншими, які викладаються англійською.

На жаль, в Канаді викладають тільки найважливіші мови. Однак, як ствердив проф. Камминс, навіть маловажні мови можуть бути придатними в конфліктах таких, як афганський, чи в запобіганні трагедій таких, що сталася 11 вересня м.р. в Нью-Йорку.

Пообідню сесію вела Таня Онищук, голова Шкільної ради КУК Торонто.

Першою в програмі цієї сесії прочитала доповідь проф. Олександра Яворницька, Зєльоноґурський університет, на тему Мовна і національна асиміляція українців в діaспорі: українці в Польщі.

Незважаючи на те що навчання української мови в Польщі фінансує держава, що підручники отримують з України і що учителі мають змогу їздити в Україну на учительські семінари, українська мова в Польщі зникає внаслідок мішаних подруж і демографічного розсіяння. Натомість українські традиції тут ревно плекаються, і вони служать ідентифікацією українства.

Наступною на цій сесії виступила проф. Оленка Білаш, університет Альберти, з доповіддю на тему Зручність користування українською мовою в Західній Канаді: що діти нам говорять.

Зі спостережень проф. Білаш виходить, що користування українською мовою потребує трьох передумов: ознайомлення з контекстом, мовна компетенція співрозмовника і самовпевненість.

Контекст суспільної групи визначає рівень мовної компетенції, потрібний для ідентифікації з групою. На Заході Канади дуже часто вистачає знати кілька українських фраз для ідентифікації з групою.

Крім мови, є ще й інші атрибути культури, які можуть ідентифікувати приналежних до даної культури. Українські танцювальні групи ідентифікуються з українством і пропагують його завзято. Таких українських груп є найбільше на світі в Західній Канаді, пропорційно до населення, ствердила проф. Білаш.

Постає питання: який вияв українства, на якому рівні компетенції є достатнім для української ідентичности? На жаль, зауважила проф. Білаш, українське суспільство doesn`t make room for all, що більше, українці на Заході Канади ідентифікують себе як Ukrainian-Canadians, на Сході Canadian-Ukrainians.

У кожного з нас є кілька ідентичностей, конкуруючих при виборі пріоритету, закінчила проф. Білаш.

На завершення конференції проф. емерит Всеволод Ісаїв, університет Торонто, прокоментував тему мови в контексті культури і середовища та тему матірної мови і суспільства у другій генерації.

За спостереженнями проф. Ісаїва, вибір мовних пріоритетів у другій генерації в Канаді йде різними дорогами. Одні відокремлюють свою українську суспільну діяльність від загально-канадської і діють паралельно в обидвох суспільствах. Інші відкидають загальне суспільство і стають стопроцентними українцями. Ще інші зoвсім відкидають українську мову і функціонують тільки в канадському контексті. Є ще й такі, які відкидають одне і друге і пристають до різних напрямків духовного відродження (spiritual revival) або включаються в релігійні рухи.

Зустрічаються ще й такі, особливо на Заході Канади, які намагаються зєднати дві культури в одну. Сюди належать обдаровані хистом мистецької експресії Василь Курилик, Мордекай Риклер, Наталка Гузар та багато інших, які вплітають свою етнічну ідентичність у вияви своєї іншої ідентичности.

Українська мова, хоч не обов’язково є інструментом спілкування в Канаді, залишається символом ідентичности, і кілька українських фраз як символи визначають українську ідентичність.

Крім мови, є ще й інші символи ідентичности, наприклад: знання української історії, місце походження, традиції, включно зі символічною їжею. Третє покоління занедбує символічну їжу. Однак, закінчив проф. Ісаїв, ідентичність не є однонапрямна, її можна розвинути знов, як це роблять ethnic redis-coverers.