До ювілею Анни Вах
Оля Мисик-Рогатин,
Судбури
У кожного є це свято,
Приходить лиш раз у рік
В цей день вітань багато,
В цей день життєвий лік.
Чи сонячно, чи негода
Цей день завжди святий,
Ще більш помітна врода
І погляд твій ясний.
День народження у тебе
Не сумуй, а веселись,
День народження у тебе
Твої мрії щоб збулись.
(Теодор Кукурудза)
Багато років тому, 18 червня в селі Туринці в Україні народилась Катерині й Іванові Мисикам маленька доня, котру назвали Анною. Невдовзі родина перебралась на Волинь, до села Александрівки, а в 1934 р. мама, Анна й сестра виїхали в Канаду, де вже був їх батько.
Приїхали на ферму недалеко містечка Ітонія, й там провела молоді літа Ганя. Ці літа хоч небагаті були, але щасливі. Тато й мама Мисики виховували дітей в українському дусі, вчили співати чудових українських пісень, а кожного вечора, поки всі лягли спати, читали про славних козаків та героїв української держави.
Так минали роки, але настав час, коли Гані треба було іти до середньої школи. Батьки вирішили вислати молоду Ганю до Саскатуну, де вона жила в знайомих та закінчувала свою науку.
Будучи в Саскатуні, Ганя відразу влилася в життя української громади. Під час літніх канікул вона безплатно працювала в Крайовій Екзекутиві УНО, щоб навчитись друкувати на українській машинці та пізнати нашу організацію. Їй організація не була чужа, бо батько від приїзду до Канади був вільним членом УНО тому, що в Ітонії не існувало Філії.
Тут і закінчила середню школу. Вечорами ходила до Success Business College, а також кілька вечорів працювала, щоб себе утримати в школі. В той час при Філії УНО діяв мішаний хор, яким керував п. Бубнюк, існував танцювальний ансамбль і драматичний гурток. Ганя з великим ентузіазмом включалась у кожну групу.
В той час в Саскатуні не було Відділу МУНО, і молоду Ганю через спеціальний дозвіл ЦУ прийнято в члени ОУК.
В 1944 p. батьки вирішили вислати Ганю на Вищі Освітні Курси. Всі курсанти з цього року були щасливі, бо це був останній рік, що професор О. Кошиць вчив на курсах перед своєю смертю.
Ганя побачила, що в Вінніпегу українське життя було захоплююче, цікаве, й вирішила не повертатись до Саскатуну. Вона відразу почала працювати півдня в "Калині-Карпатії", а півдня в КЕ УНО. В той час КУ МУНО містилася в Вінніпегу, Ганя стала членкою МУНО й від 1944 до 1948 року працювала секретаркою КУ МУНО. У ті роки вона також була відповідальною за сторінку "Голос Молоді" в Новому Шляху.
Але час не стоїть на місці! Невдовзі Ганя познайомилася з молодим Петром Вахом, котрий повернувся з колегами-вояками до Канади з війни в Європі. Ганя й Петро скоро подали собі перед престолом руки й звили родинне гніздечко.
Ганя була віддана і вирішила повернутись назад до ОУК, і того року була вибрана секретаркою ЦУ ОУК, стала активною членкою організації. В 1949 році виринула ідея почати окремий журнал орган ОУК, вибрано Видавничий Комітет, в яко-му була Ганя. Тому, що в той час не було редакторки, члени видавничої комісії виконували певні функції підготовки видання, а обовязок Гані був оформити журнал.
В 1950 році Ганя була вибрана головою Відділу ОУК у Вінніпезі, а кілька років пізніше стала головою Молодечого Відділу ОУК. Під час довгих років репрезентувала організацію у Крайовій Управі Комітету Українок Канади й займала тут різні пости. Була секретаркою Осередку української культури й освіти. Репрезентувала ОУК на Національній Жіночій Раді. Була від початку його заснування членкою хору ім. Олександра Кошиця.
В 1961 році почала працювати в Централі КУК і згодом стала асистентом екзекутивного директора. Тут вона працювала 22 роки. В 1980 році короткий час працювала в канцелярії Світового Конгресу Вільних Українців як керівник канцелярії.
В 1986 році перебрала обов’язки адміністратора і редактора Жіночого Світу, які постійно виконувала до 2001 року.
В 1988 році була нагороджена як Українська Жінка Року товариством "Альфа і Омеґа" у Вінніпегу, а також була номінована на Woman of the Year Awards given by the YMCA. 1989 p. отримала Шевченківську медаль від КУК. Кілька років була заступником президента Дирекції Української канадської фундації ім. Тараса Шевченка, а також її секретарем-скарбником.
Поза тим всім чоловік, пятеро діточок, але Ганя знайшла час повернутися до школи й за пять років через Манітобський університет отримати диплом від Institute of Chartered Secretaries and Administrators.
Все, що пані Ганя досягла, все, що вона робила, було з любови до всього українського, до українського народу, української культури та українських звичаїв. Важко в короткому дописі перерахувати все, чого вона досягла, але нехай хоч кількома рядками згадаємо цю визначну жінку, українку-канадку, котра присвятила так багато часу для розвитку української культури в Канаді.
На многі літа, пані Ганю!