Н. Спольська Томцьо

Українська Вільна Академія Наук (УВАН) в Канаді та Наукове Товариство ім. Шевченка (НТШ) в Канаді офіційно почали співпрацю. Ініціативу проявили обидві організації одночасно. Управа НТШ-К, стривожена станом Українських Студій в Канаді, запропонувала резолюцію на ХХ Конґресі КУК, щоб КУК у співпраці з науково-академічними організаціями знайшов відповідний форум для обговорення теперішнього стану та для (розгляду) можливостей його покращення. Для втілення резолюції в життя НТШ разом з УВАН на сходинах Дирекції КУК запропонували створення Комісії науки під головуванням д-р Дарії Даревич.

В тому самому часі д-р Роман Єринюк, генеральний секретар УВАН, запросив НТШ приєднатися до участи у Всеканадському конгресі суспільних і гуманітарних Наук (Canadian Social Sciences Humanities), де УВАН є довголітнім членом.

Конгрес відбувся в Торонтському університеті 25 і 26 травня 2002. Програма складалася з трьох спільних сесій. Перша сесія під голову-ванням д-ра Р. Єринюка була на тему Української Канадіани. Друга сесія, предсідником якої була д-р Д. Даревич, розглядала українську культуру XVII-XVIII століть. Третя сесія, очолювана о. д-ром Олегом Кравченком, президентом УВАН, розглядала сучасну Україну.

Користаючись з численної присутности українських науковців на Конгресі в Торонто, Комісія науки організувала 25 травня в КУМФ, дискусійну лаву Круглий стіл на тему Стан і майбутність українських студій в Канаді. Предсідником вечора був проф. Марко Горбач, заступник голови НТШ Канади. Головним промовцем був мгр Андрій Макух, координатор дослідів Українсько-канадської програми КІУС. Його “Огляд українознавчих студій в Канаді” був докладний і всеохоплюючий. Найбільш промовистими були статистичні таблиці, виготовлені д-ром Франсис Свиріпою, за роки 1983-1997 з додатком мгр Андрія Макуха за останні п’ять років. В цих таблицях зазначається великий спад числа студентів україністики в останніх двох декадах: 50% в Західній Канаді, 80% в Східній.

Причини такого спаду різні. Мгр Макух припускає, що розвал Совєтського Союзу значно знизив зацікавлення східноєвропейськими мовами, в тому числі і українською. До того теж причинилися обмеження бюджетів, редукція персоналу та підвищення оплати за університетську освіту. Шалений ріст технологічного сектора канадської економіки теж приніс реорієнтацію студентів з ліберальних дисциплін на точні. До того ще й значно зменшилася основна маса україномовних студентів, на яку україністика в Канаді була зорієнтована.

Цього року українська мова в Канаді викладається регулярно тільки в чотирьох університетах: в Торонтському, Альбертському, Саскачеванському і Манітобському. З цих чотирьох тільки в Торонтському університеті ще діє самостійний департмент славістичних мов і літератури. В Манітобському університеті україністика належить до департменту німецьких і славістичних студій, в Альбертському і Саскачеванському університетах україністика включена в департмент модерних мов і культури у першому та в департмент мов і лінгвістики у другому. Внаслідок таких обєднань з іншими департментами, славістика в загальному втратила ідентичність і незалежність.

Д-р Алла Недашківська з Альбертського університету вважає, що спеціалізація викладача є основним магнітом, що притягає студентів. Чим вищa кваліфікація викладача, тим більше у нього студентів. Методика теж мусить бути сучасна. Щоб переконати англофонів чи франкофонів у тому, що українська культура гідна уваги в оригіналі, треба самому бути з нею ознайомленим. Треба викладати українську культуру модерну, живу, енергійну, многогранну, а не законсервовану в банці.

Д-р Недашківська говорила, що їхні програми дають студентам можливість вивчати українську мову в контексті бізнесу, Інтернету та засобів масової інформації.

Д-р Наталія Шостак зі Саскачеванського університету бачить майбутнє україністики в Канаді тільки в контексті інших дисциплін таких як бізнес, політологія, антропологія, порівняльні студії мов і літератур. Міждисциплінарні програми допомагають студентам освоїти більш ніж одну спеціалізацію, що дає їм більше нагод у професійній кар’єрі.

Д-р Шостак теж є великою прихильницею міжуніверситетського обміну студентами. Обміни завжди стимулюючі і принадні для студентів. Саме тепер д-р Шостак організує програму обміну між Саскачеванським і Львівським університетами і вірить, що це принесе багато користи і для канадських, і для українських студентів.

Д-р Тарас Кознарський з Торонтського університету говорив про велику необхідність підручників та інших нових викладових матеріалів, які служили б потребам сучасних студентів україністики. Через цей брак самі викладачі мусять розробляти матеріали, що вимагає великого вкладу часу і зусиль. Д-р Кознарський пропонує скоординувати такі зусилля україністів-мовників в Канаді і США, щоб створити цілісну програму і записати її на Інтернет для користування всіма україністами. Д-р Кознарський теж вважає доцільним готувати курси тематичні, міждисциплінарні та багатокультурні для ширшого кола студентів.

До дискусії прилучився д-р Володимир Мезенцев з Торонтського університету. Він хвалився тим, що на його курсах, де україністика викладається в контексті словянської архітектури і археології, число студентів зросло з 25 до 52 минулого та до 60 цього року. Між студентами переважають балканці і балтійці, нефілологи, які шукають elective subjects з багатим контекстом.

Отець д-р Олег Кравченко з Центру українсько-канадських студій при Манітобському університеті пропонує виразно відрізняти українські студії від українсько-канадських студій. Хоч обидві програми стикаються, проте фокус у першій є український, а у другій канадський. Кожна з цих програм притягає іншого типу студентів. Українська програма притягає малу горстку академіків, зацікавлених дослідами. Українсько-канадська програма служить усім іншим. Ці інші є великою аморфною групою різних віровизнань, різних політичних переконань або й таких, котрі ніде не належать, але, через українське ім’я чи українського предка хочуть знати, хто вони і звідки прийшли.

Академіки повинні служити одним і другим. Обидві програми мусять існувати і для студентів, і для зазначення українського вкладу в Канаду.

Д-р Роман Єринюк з Манітобського університету звітував, що цього року збільшилося число студентів україністики в Манітобському університеті завдяки заповненню усіх вакантних позицій на україністиці постійним кваліфікованим персоналом. Д-р Єринюк переконаний, що тільки при повному персоналі можна складати програми, які притягають студентів.

Успішними цього року були курси з літератури в перекладах, з європейської літератури та літератури Східної Європи, кожний з українським компонентом. Д-р Єринюк вважає, що фінансова допомога української громади є необхідною для викладання україністики в канадських університетах.

Отець д-р Петро Ґаладза з Інституту ім. Шептицького при Оттавському університеті св. Павла є одним з трьох повноштатних викладачів Інституту східнохристиянських наук ім. Митрополита Андрея Шептицького. Крім трьох повноштатних, є ще вісім сумісних та шість викладачів Літньої програми в Україні (в Уневі).

Всі викладачі мусять володіти українською мовою, і більш як половина предметів у всіх програмах включає елементи українського християнства.

Інститут ім. Шептицького має власні фонди, подаровані українською родиною Куль для ведення програм східнохристиянських наук.

Д-р Оля Андрієвська, історик з Трентського університету, вважає питання майбутнього українських студій в Канаді дивним, бо воно належить до мислення часів заснування української кафедри в Гарварді. Сьогодні, хоч Захід і зацікавлений Україною, українські студії, мабуть, не матимуть місця в академічних програмах Північної Америки. Найбільша причина в тому, що з розпадом Совєтського Союзу фокус в академічних програмах пересунувся з національного на глобальний аспект. І тому виринула потреба таких контекстів, як суспільна історія, історія жіночого руху, історія меншин.

Відносини між університетом і суспільством теж змінилися. До академічних стремлінь тепер додаються ще й фінансові розрахунки. Сьогодні декани є дуже чутливі на число студентів і, якщо студентів на курсі мало, курс вважається непотрібним.

Українські студії в Північній Америці стоять сьогодні на роздоріжжі: їх статус хиткий в північноамериканських програмах, однак діаспора має свою програму, яку треба вписати в західну науку.

Українські студії в майбутньому мусять зосереджуватися на проектах таких, як Голод 1932-1933 без популяризації української інтерпретації, а на основі серйозних дослідів і архівних матеріалів.

Другий великий і потрібний проект це історія Другої світової війни в Україні, базована на наукових дослідах професійних істориків.

Третій проект це історія українців Канади. Цей проект є, мабуть, найважливіший, бо люди відходять, а їхні документи і спомини, що ілюструють історію українців в Канаді, як також і суспільну історію Канади, знаходяться на смітниках. “Бо якщо ми не створимо своєї історії, то ніхто цього не зробить за нас” – сказала д-р Оля Андрієвська.