Не як проходила Ватра, а чому ми її запалюємо

Дехто вважає, що українці в своїй же державі становлять меншину, вже не кажучи про стан української мови на її території. А лемки, які здебільша опинилися через всякі там домовленості про розкроєння етнічних українських земель (втілення старої тактики ділити і панувати) поза межами й Української ССР, і незалежної України, вони є меншиною і живуть не в СВОЇЙ державі. Ба більше, їх було масово і насильно виселено зі своєї території (Акція Вісла, коли 150,000-180,000 українців вивезено на ті німецькі території, котрі Захід віддав Польщі після Другої світової війни, де вони були розпорошені так, аби в нових населених пунктах не становили більш ніж 10 відсотків населення); в деяких випадках цілі села зaтоплені (7 сіл в Старинській долині, сьогодні Словаччина, щоб створити водосховище); навіть цілі села спалені (Польща, с. Терка майже все населення загнано в одну з хат і живцем всіх спалено); або більшу частину мешканців села замордовано, а решту вигнано (Польща, с. Павлокома).

У сучасну пору вороги української нації змінили тактику щодо лемків. Тепер діють більш підступно, навіть намагаються доводити, що лемки – це окремий європейський народ: наприклад намагання кодифікувати т.зв. русинську літературну мову, яка створена на основі діалекту української мови з домішками слів з деяких сусідніх держав. Уряди СР і Польщі окремо виділяють кошти з держбюджету на українські організації і ті лемківські та русинські товариства, які настоюють на своїй окремішності, таким чином поставивши обидві сторони в ситуацію постійних сварок над постійно зменшуваним шматком хліба, який їм уряд кине.

Так, я лемко, і буду про це писати, бо я здивований (і захоплений), що вони ще існують. Деякі з них, але це все-таки всього мала горстка, повернулися до своїх оспіваних зелених гір. Пригадую собі історію мистця Никифора (Епіфанія) Дровняка (якого поляки переіменували на Крініцкі), який після виселення на німецькі території три рази повертався до рідної Криниці. Двічі був вивезений, а на третій раз поляки вже дали йому спокій. І тут, в Канаді, та туга за рідними Бескидами також примишує лемків запалювату щоліта ту Ватру, аби брати і сестри, які ще там, могли її бачити з далеких гір, з надією, що колись та Атлантида підніметься з-під чужого ярма.

Цьогорічна ХVII Лемківська Ватра відбулася 3-5 серпня, серед лісу на оселі Лемківщина, понад 200 км на північний захід від Торонто, Канада. Ватра проходить під егідою Об’єднання Лемків Канади, складовою організацією КУК, яка заснована ще в 1961 р.

Гості Ватри можуть себе вважати особливо ощасливленими першим виступом в Канаді львівської поп-сенсації Анички - Анни Чеберенчик, яка, крім естрадих, виконує лемківсь-кі народні пісні в сучасній обробці. (Читайте з нею ексклюзивне інтервю газеті “Новий Шлях” в наступному числі.)

Насправді неординарним для канадського слухача був виступ гурту “Ревілаків” з Бардеїва, Словаччина. Ця родина артистів всіх присутніх зачарувала милозвучними гармоніями народних пісень лемківського краю. В їхній творчості, власне, збережено архаїчні вокальні традиції гір, які тонуть під напливом словакізації та модернізації сучасної доби.

В неділю, 4 серпня відбулася Служба Божа, під час якої почав падати сильний дощ. Злива тривала протягом цілої панахиди у пам’ять жертв Акції Віслa, якій в цьому році сповнилося 55 років. Дощ мов оплакував трагедію лемків, але пам’ять нашу не змив.