Виставка Ірини Шух в Торонто

Ліда Палій,

з доповіді на відкритті виставки

Малювання на шовку в нас малознане, хоча цю техніку вже застосовували в Китаї 2000 років до Xриста. Швидко це уміння поширилось до Японії та розійшлося по Азії. В Європі малювання на шовку зявилося в середновіччі. Особливого відродження набуло воно у творчості імпресіоністів, які захоплювалися японським мистецтвом.

Техніка малювання на шовку дуже складна. Як пояснює Ірина Шух, їй доводиться спочатку приготувати шовк до малювання, накрохмалити його й натягнути на підрамник. Малює вона аніліновим барвником на мокрому полотні. Поодинокі площини кольорів відгороджує одну від одної тоненькою лінією гарячої речовини, що складається з парафіну, бензину, каніфолі і гуми. Це не дозволяє одній барві перейти в другу. В результаті маємо щось на зразок нашої історичної княжої емалі, де кольори відмежовані золотим дротиком. Кожна барва мусить спочатку висохнути, а тоді вже слід братися до другої, третьої і т.д. Треба бути витривалим, бо картина під час малювання мусить лежати весь час на горизонтальній поверхні. Ця техніка вимагає сильної концентрації, швидкого малювання й не дозволяє помилитися та не дає розслабитися ні на хвилину. Барви в готовій праці мисткиня закріплює під тиском пари в особливому контейнері. Незважаючи на таку важку працю, нашій мисткині вдається відтворити легкість у цих творах.

Ірина Шух малює інтуїтивно, бувають неочікувані ефекти, бо при сушенні кольори міняються. Таке враження, що якраз у малюванні на шовку наша мисткиня знайшла найкращий спосіб висловити свої емоції. Все, що в неї зібралось у душі, вона намагається відтворити в малюнках.

Ірина народилася в Сибіру в родині батьків-засланців з Західної України, вісімнацятилітньою переїхала у Галичину, в село, до бабуні й дідуня, де їй важко було пристосуватися до іншого стилю життя. По якомусь часі переселилася до Львова, де закінчила Інститут декоративного й прикладного мис-тецтва. Після закінчення інституту їде у Кишинів, Молдова, де працює також як графік і дизайнер одягу. Там живе тепер з чоловіком, також мистцем, та з 18-літньою дочкою.

Такі зміни в місцях перебування викликали в Ірини почуття чужости й іншости, зробили її дуже чутливою, емоційною й непевною в собі. І лише чоловік допоміг їй повірити в себе і свій талант.

На виставці, яка відбулася в Торонто, в Галерії КУМФ від 16 до 29 червня, Ірина Шух експонувала 48 великих картин на шовку.

Наша мисткиня покриває всю поверхню свого твору багатобарвним малюнком. Кольори у неї гармонійні, пульсують, живуть, мерехтять, як самоцвіти. В більшості картини покриті суцільним орнаментом (безконечник, стилізовані собачки й інші фантастичні істоти). На ма-люнках часто обличчя, переважно жіночі. Іноді на головах жінок чи чоловіків бувають шапки блазня з дзвіночками. Це, мабуть, віддзеркалює почуття інакшости й самоохорону мисткині (блазень є інший, невидимий, існує поза суспільством, може бути самим собою). Є кілька картин, на яких фігура відображена в дзеркалі. Дзеркало в Ірини – це відтворення іншої дійсности.

Картини “Відлуння І” й “Відлуння II” нагадують японські малюнки. На них помітні бамбукові пні й листя, що гнеться від вітру. Цілком абстрактними є Незрозумілі спогади, З бабусиної скрині, Забута дійсність й інші, у яких мисткиня тільки кольорами зображує настрій.

Ірина Шух мала вже численні групові й персональні виставки в Молдові, Україні й різних країнах Європи. Її картина прикрашає бюро ООН в Кишиневі (Молдова).